Трохи не доживши до поважних 89 літ, 24 вересня відійшов у засвіти Григорій Левченко — професор Полтавського національного педагогічного університету, заслужений діяч мистецтв України, український хоровий диригент, композитор, засновник народного хору «Калина» і його незмінний протягом 43 років диригент.
Україна втратила великого і надзвичайно талановитого сина, патріота, людину-легенду, яка несла українську народну пісню далеко за її межі.
Синові простих хліборобів з Грабарівки Пирятинського району аплодували в багатьох країнах світу.
Якось, розповідав маестро, після чергового концерту в Швейцарії до нього підійшли співробітники українського посольства і сказали: «Ви за один концерт зробили більше, ніж ми за чотири роки».
«Я зрозумів, що з державою, в якій є таке мистецтво, такі прекрасні люди, можна мати серйозні ділові стосунки», — говорив, потискаючи після концерту руку Григорію Семеновичу, представник одного з австрійських банків. А французький генерал, побувавши на виступі «Калини», зауважив: «Я не робитиму вам компліменти з приводу вашої майстерності. Скажу одне: я хотів би, щоб мої солдати були такими ж, як ваші хлопці-козаки».
Подібні слова вдячності Григорій Левченко сприймав як найвище визнання своєї творчості.
А були ж часи, коли він носив ярлик націоналіста, який навісили на нього «органи», і від нього всі відвернулися.
Його «гріх» полягав у тому, що на республіканському фестивалі мистецтв, який проходив у Полтавському міському будинку культури (це був 1978 рік), самодіяльна народна капела педагогічного інституту, якою він керував, у фіналі заспівала «не ту» пісню.
Тоді традиційно заключним номером звучала «Широка страна моя родная» чи «Ленин-партия-народ». Капела ж заспівала «Ой зійшла зоря» в обробці Миколи Леонтовича.
Після цього почалося цькування диригента, про нього почали розпускати брудні плітки, він змушений був звільнитися з роботи. Він втратив квартиру, від нього відвернулися друзі.
«На щастя, директор Полтавського м’ясокомбінату Клара Сергіївна Задорожна не побоялася запросити мене до себе на підприємство, поставивши завдання створити народний хор, — пригадував Григорій Семенович. — Крім того, вона сподівалася, що талановиті робітники, зайняті репетиціями, стануть менше пити. Так і вийшло. Український народний хор «Барвінок» Полтавського м’ясокомбінату під моїм керівництвом не раз ставав переможцем обласних конкурсів і фестивалів.
На одному з концертів, у якому ми брали участь, був присутній покійний Федір Трохимович Моргун, перший секретар обкому партії. Він тоді врятував мене! Йому дуже сподобався виступ хору, і він висловив цю думку відкрито, при всіх. А новопризначеному ректору педінституту, теж уже покійному, Івану Андрійовичу Зязюну, рекомендував повернути мене на колишнє місце під свою особисту відповідальність».
До речі, у першому складі «Калини» співав і сам Іван Зязюн.
У грудні 2019 року народний хор під диригуванням Григорія Левченка дав останній передковідний концерт. За три місяці до широкомасшабної війни він провів останню репетицію.
Близькі говорять, обдумував великий концерт після Перемоги. У ньому обов’язково звучала б візитівка «Калини» — «Реве та стогне Дніпр широкий»... Григорій Семенович був одним із тих, хто міцно тримав наш культурний фронт.