«93% українців вірять у Перемогу». Соціолог Олексій Антипович про те, як нас змінила війна

Українці дуже сильно змінилися — і водночас вони не змінилися по своїй суті.

Змінилися у ставленні до держави, у ставленні до своєї історії, мови, інших країн, національностей, до свого майбутнього, — це зовнішні оцінки.

А от внутрішньо українець змінюється надзвичайно повільно, але змінюється, і війна справді в першу чергу рухає українця в бік самовизначення і відкритості до змін.

Так вважає директор Соціологічної групи «Рейтинг» Олексій Антипович, з яким ми розмовляємо про ідентичність, патріотизм та цінності сучасних українців.

Ми як держава виявилися здатними вийти зі стану «болота»

— Нещодавно Соціологічна група «Рейтинг» оприлюднила 17-те загальнонаціональне опитування в умовах війни «Ідентичність. Патріотизм. Цінності». Чим цікаве це дослідження саме для вас, Олексію Георгійовичу?

— Цікава динаміка за рік, — а ми багато питань поставили в це дослідження з попереднього, яке було присвячене Дню Незалежності, і, власне, за рік у нас відбулися карколомні зміни. Насправді всі вони відбулися в лютому-березні цього року, а далі вже просто кристалізувалися, — але за рік ми бачимо, наскільки українці по-іншому почали дивитися і на власну державу, і на себе, і на своє минуле.

Тут перш за все потрібно говорити про те, як українці оцінюють ситуацію в країні. Якщо звернути увагу на питання оцінки правильності чи неправильності напрямку розвитку справ в Україні, то на сьогоднішній день три чверті українців оцінюють рух нашої держави як правильний, і лише 12–13% говорять, що ми рухаємося неправильно.

Так от, якщо дивитися на багаторічну динаміку цього питання, то вона була абсолютно протилежною — і в 2010-му, 2011-му, 2012 роках, і у 2017-му, 2018 роках — рівно навпаки, три чверті казали, що ми рухаємося неправильно, і лише якісь 13% казали, що ми рухаємося правильно.

За всю історію замірів цього питання було тільки два сплески — це Революція гідності, весна 2014 року, тоді близько третини українців почали говорити, що ми розвиваємося правильно, але все одно близько половини казали, що наш напрямок неправильний.

І другий сплеск узагалі вперше в історії замірів цього питання — понад 50% українців після перемоги Зеленського на виборах у 2019 році вважали, що наша держава рухається правильно, а про неправильний рух говорили близько чверті.

Але буквально через пів року-рік після перемоги Зеленського, навіть в тому ж таки 2019 році, оцінки були вже значно стриманіші, а в 2020-му та 2021 роках ми знову отримали те, що й завжди, тобто три чверті громадян говорили, що ми рухаємося неправильно.

Так от, війна це все змінила, і це такий дуже агрегований показник, який уміщує у себе все. Війна продемонструвала, що ми як народ і Україна як держава здатні вийти зі стану «болота», в якому ми весь час перебували.

— Які емоції відчувають українці, думаючи про Україну?

— Ще рік тому ми відчували сум, трохи гордість, відчували страх, сором, байдужість. А зараз це все змінилося у бік відчуття гордості за свою країну, відчуття навіть радості від того, що ми даємо відсіч, що ми боремося за свою незалежність, що ми відстоюємо свою державу, відстоюємо своє право бути українцями.

І тут також зміни карколомні, спадають на думку слова Залужного, що нам буде важко, але вже ніколи не буде соромно. Рік тому сором за свою державу відчували близько 20% українців, а зараз таких майже немає, йдеться про 1-2%.

Дуже цікавим є показник емоції гніву. З одного боку, мало би бути, що ми через війну мали цей гнів відчувати значно більше, аніж раніше. Але нічого подібного, гнів відчувають, думаючи про країну, лише 5% українців.

Ми все ж таки не зламалися в психологічному і гуманістичному плані, залишаємося людьми, які допомагають одне одному під час війни, людьми, які працюють на Перемогу.

— Сучасний українець не відокремлює себе від держави, чи не так?

— Про громадян і про ідентифікацію себе з Україною — це, напевно, основна зміна уявлень українців про те, які вони є. У нас рік тому громадянами України називали себе вісім із десяти українців — це дуже хороший показник, це 80% умовно, це абсолютна більшість, але це ж не десять з десяти. А зараз, під час війни, майже десять з десяти українців називають себе громадянами України.

Відбулося прийняття своєї держави українцями, і тепер ставлення до неї, швидше, навіть не до як власної території, тепер це — наша держава, і вона має бути незалежною, за що ми і боремось. Ми запитали: назвіть слова, якою має бути майбутня Україна. Перша відповідь — вільна Україна, наступна відповідь — незалежна Україна, третя відповідь — багата Україна.

Але найцікавіше у слові «вільна», його обирали першим словом більшість українців, хоча в цілому «незалежність» обрали більше у відсотковому значенні.

Для українців воля означає набагато більше, аніж будь-які інші чинники, навіть у тому числі матеріальні: чи багата держава, чи забезпечена, чи квітуча, — все це має меншу вагу, аніж наша воля, і в цьому, напевно, наша ментальність.

І майбутнє бачиться оптимістично. Ми запитали, на якій сходинці, на думку українців, перебуває зараз Україна, беручи до уваги умовні сім сходинок, де сьома — найвища. І отримали показник майже «п’ятірки», це трошки більше, ніж середина, — ми перебуваємо вже на непоганій сходинці, за власними оцінками, звичайно.

Це зміна самооцінки, в цьому питанні ми виросли, тому що рік тому в нас «трієчка» була як середня сходинка. Але якщо ми питаємо, на якій сходинці буде Україна через десять років, зараз абсолютна більшість українців, дві третини, говорять про те, що ми будемо на найвищій сходинці, — значить, ми бачимо наше майбутнє, віримо в Перемогу.

Віра в Перемогу дає позитивні очікування щодо майбутнього

— Скільки українців вірять у нашу Перемогу?

— 93% українців вірять у Перемогу, і ця віра непохитна. Буквально в перші дні військового вторгнення росії ми зробили перше воєнне опитування, і вже тоді 70% українців вірили, що ми зможемо відбити напад росії, а на сьогодні 93% вірять у нашу Перемогу. І це дає позитивні очікування щодо майбутнього нашої держави та кожного окремого громадянина.

— Ставлення до росіян і білорусів погіршилося. Це, напевно, назавжди?

— Ми запитували в українців, чи можливе відновлення дружніх відносин між українцями і росіянами через деякий час. І на піку, коли з’явилася інформація про звірства росіян у Бучі, 86% українців говорили, що відновлення стосунків з росіянами неможливе взагалі або що це можливо через 20-30 років, — це зміна одного покоління.

А на сьогодні майже 80% дають ці відповіді. В цілому українці зараз не бачать відновлення стосунків з росіянами, щонайменше до зміни як мінімум одного покоління. Про те, що ми швидко, протягом кількох років, відновимо стосунки з росіянами, говорять лише 5% українців, це дуже мало.

Якщо путін і росія як держава — це ворог для 100% українців, то лише 3% українців мають позитивне ставлення до росіян. Так, понад 80% українців мають негативне або холодне ставлення, ще 14% мають нейтральне ставлення, але динаміка говорить про те, що скоро буде 1% або 0% позитивного ставлення.

Така сама динаміка, тільки трошки стриманіша, щодо мешканців Білорусі. Ще донедавна, у 2018 році, три чверті українців позитивно ставилися до білорусів.

У 2021 році дві третини позитивно ставилися до білорусів. А в квітні вже тільки кожен п’ятий українець позитивно ставився до мешканців Білорусі, а зараз лише 10%, тобто вдвічі за три місяці погіршилося ставлення до білорусів.

На цьому тлі погіршилося ставлення і до мешканців так званих «Л/ДНР», і до мешканців Криму. Навіть на початку війни ми фіксували, що до мешканців Криму 40% позитивного ставлення, зараз лише 20%.

Мешканців Криму, напевно, десь починають сприймати як колаборантів, відповідно до них буде змінюватися і ставлення. Те саме стосується і «Л/ДНР», які взагалі воюють зі зброєю проти нашої армії, і ставлення до них так само буде погіршуватися.

Питання мови в Україні є вирішеним

— Сьогодні поряд з громадянським піднесенням відбувається піднесення української мови.

— У нас традиційно в Україні існувало три підходи, три площини, в яких можна було оцінити питання мови. Перша площина — це використання мови в побуті. Тут у нас відбуваються дуже повільні зміни, бо, навіть незважаючи на війну, в нас як розмовляли в побуті вдома українською мовою половина українців, так і розмовляють.

Неважливо, що це 48% у 2021 році чи це 51% у 2022-му. Зараз незначно, але зросла кількість людей, які користуються в побуті постійно українською. Значно швидшим є перехід із винятково російської мови вдома на так звану двомовність, коли розмовляють і українською, і російською. Якщо зазвичай в останні роки близько чверті українців вдома спілкувалися російською мовою, то зараз таких залишилося заледве 13%, тобто падіння вдвічі.

Натомість там незначна частка вийшла в категорію, яка спілкується вдома українською мовою, а більшість із цих власне російськомовних, які перестали бути російськомовними, перейшли в категорію, яка говорить двома мовами.

Другою площиною є питання рідної мови, де є внутрішня самоідентифікація людини за мовною ознакою. Тут у нас майже  80% вважають українську мову рідною. Але трохи менш ніж кожен п’ятий українець усе одно говорять, що їхньою рідною мовою є російська.

Тобто ми маємо багато людей, які, говорячи вдома російською, називають рідною мовою українську. Це десь до третини таких людей — російськомовних, які вважають українську рідною.

Третя площина — політичне значення української мови. Коли ми говоримо про те, як мають співіснувати українська та російська мови, то на сьогодні майже 90% українців кажуть, що українська мова має бути єдиною державною. Дуже довго в нас близько двох третин українців вважали, що українська мова має бути єдиною державною.

Це багато, але погодьтеся, що зростання на понад 20% цього показника за період війни — дуже суттєве. А ще донедавна більш ніж кожен п’ятий українець говорив про те, що російська мова повинна бути другою державною на території України. От уявіть собі, що зараз таких лише 3%, тобто зниження в сім разів. Тож я вважаю питання мови в Україні абсолютно вирішеним.

Цікавим є, як переходять українці на українську мову. Ми запитали і порівняли, як часто українці спілкувалися українською до війни і в останні пів року. І бачимо, що майже кожен п’ятий, тобто майже 20%, перейшли з початком війни або на постійне, або на частіше використання української мови.

А переходили на українську мову або російськомовні, або ті, хто спілкувався двома мовами. Якщо подивитися на це питання саме серед цієї категорії, то 40% з них або постійно почали спілкуватися українською, або збільшили частину спілкування українською.

Це дуже велика динаміка і вона є позитивною, ми бачимо, що переходять на українську мову мешканці півдня і сходу, люди, які змінили місце проживання. Тому це перемішування українців усередині нашої держави вже має, а далі матиме ще більше позитивних аспектів.

Головне, щоб Україна отримала Перемогу і потім продовжувала будувати оновлену державу. Адже до війни українці жили відокремлено від держави, займалися своїми справами, а держава існувала сама по собі, й українці були дуже незадоволені нею.

На сьогодні це змінилося, змінилася наша внутрішня оцінка своєї держави, коли з аутсайдера у власних оцінках на тлі європейських держав тепер ми як мінімум стали «середнячками», а взагалі — лідерами на європейському континенті.