Врятувати Довженко-Центр: відкритий лист до Андрія Єрмака

Декілька людей останнім часом просили мене звернутись безпосередньо до вас у питанні Довженко-Центру. 

За інших обставин я б ніколи цього не робив, оскільки вірю в принципи демократії та силу громадянського суспільства.

Адже посада, яку ви обіймаєте, та повноваження, які маєте, суперечать Конституції.

Проте закривати очі на реальність, у якій ви де-факто є другою особою в державі, було б занадто інфантильно. Нинішня архітектура влади, в якій парламент та уряд здебільшого виконують декоративну функцію, а жорстка вертикаль сходиться в офісі президента — це значною мірою наслідок вашої роботи.

У мене було багато можливостей переконатися в тому, що таким фантасмагоричним є бачення демократії в офісі президента.

Ці правила вертикального підпорядкування президенту містять загрозу узурпації влади. В багатьох сферах від імені президента вона вже відбулась. Так, сфера кінематографії впродовж двох останніх років перетворилась на вотчину наближених до вас людей.

Починаючи з ганебного «конкурсу» на посаду голови Держкіно, в якому перемогла креатура депутата Павла Сушка феноменально некомпетентна Марина Кудерчук, і закінчуючи «виборами» членів Ради з підтримки кінематографії, в якій унаслідок фальсифікацій та порушень закону опинились наближені до вас продюсери.

Кіноспільнота спостерігала стрімкий процес скочування сфери державного кіновиробництва в корупцію та непотизм. 

Навіть якщо теперішня ситуація — бунт ваших маріонеток, що ввійшли між собою в злочинну змову, відповідальність за це лежить на вас, адже прямою дією або мовчазною згодою ви допустили таку ситуацію.

Я би не вдавався в такий довгий екскурс, якби не спроби «голови» Держкіно Кудерчук, заступника голови фракції «Слуга народу» Сушка, заступника міністра культури Карандєєва, продюсерів Колюбаєва та Лавренюка, які фактично підім’яли під себе всю систему кінодотацій та безкарно ділять державні кошти, знищити щось, як на мене, важливіше за державну систему кіновиробництва — національний кіноархів Довженко-Центр.

Систему кіновиробництва можна відновити, реструктурувати, компетенцій набути, а от створити кіноархів заново — неможливо.

З кінця 1960-х років спорадично, а від 1994 року системно, поповнювалась колекція Довженко-Центру, в якій зберігається най­старіший фільм на кіноплівці 1909 року.

Я особисто подарував його в колекцію Центру, будучи впевненим, що йому нічого не загрожує й що наші нащадки не вишуковуватимуть по всьому світу свою кіноспадщину, як це останні десять років робили спеціалісти Довженко-Центру, віднаходячи фільми, що вважали втраченими, в архівах Франції, Німеччини, Румунії, Японії. Тепер це єдина перспектива, котру пропонує Україні альянс затятих «реформаторів» на чолі з «головою» Держкіно Кудерчук.

Нічим не обґрунтоване рішення Держкіно передати колекцію Довженко-Центру «сплячій» державній установі-пустушці, а сам Центр переселити на ДП «Кінематека», де зробили собі штаб-квартиру змовники Кудерчук, Сушко та Колюбаєв, — злочинне.

Я навіть не хочу казати про абсурдність такого рішення, яке за «поясненням» Кудерчук сприятиме здійсненню Центром у занедбаних приміщеннях Кінематеки музейної діяльності, тоді як за мою каденцію в ремонт будівлі Довженко-Центру для створення інфраструктури новітнього Музею кіно, що відкрився в 2019 році, було вкладено 20 мільйонів гривень — не бюджетних, а зароблених нами самотужки.

До мене звертаються колеги із закордонних кіноархівів та асоціацій із проханням пояснити ставлення держави Україна до своєї спадщини. Вони ще можуть зрозуміти, чому на пропозицію евакуації фільмофонду за кордон не відповіли ви.

Але вони відмовляються розуміти, як цю пропозицію, що передбачала фінансування транспортування, конвою та зберігання фільмів за кордоном коштом іноземних партнерів, проігнорував міністр Ткаченко. Той самий міністр, який провалив евакуацію безцінних музейних колекцій із Маріуполя, Мелітополя, Херсона та перешкоджав евакуації фондів з інших прифронтових міст.

У мене складається враження, що в сфері культури та кіно зараз орудують шкідники, а не фахівці. І якщо їхнє потрапляння на посади ще якось можна пояснити карт-бланшем, що їм видавався на початку роботи, то їхнє перебування на посадах через два роки системної руйнації сектору виправдати нема чим. 

Спробою знищення Довженко-Центру вони фактично порушили пакт про ненапад, встановлений між владою та суспільством у воєнний час, повівшись із тим, що безпосередньо належить суспільству, як із власним майном (їхня звичайна манера).

Це відкриття внутрішнього фронту проти України та президента, якого асоціюють із будь-якими рішеннями влади — пряма диверсія Кудерчук. Замість того, щоб активізувати міжнародну роботу зі збору фінансування для підтримки українського кіно в умовах, коли держава його фінансувати не може, Кудерчук «розсікала» у воєнний час по набережній Круазет у Каннах під час кінофестивалю на синьому «Мінікупері» та відмовлялась від перемовин із іноземними колегами, бо вона там, за її власним твердженням, «відпочивала».

Пиха, некомпетентність, недалекоглядність доповнились тепер уже відвертим шкідництвом. Токсичність, яку випромінюють панове Кудерчук, Ткаченко та Сушко, тепер очевидна не тільки в Україні, а й за кордоном.

Пане Єрмак! Я не плекаю ілюзій, що в разі, якщо ви приймете рішення усунути від влади шкідників, яких я назвав, ви водночас поновите демократичні процедури в сфері кінематографії. Інші, можливо, менш нахабні й дещо компетентніші особи посядуть їхні звільнені стільці без всяких конкурсів та діалогу з суспільством. Але бодай із метою зберегти західну підтримку України, а, отже, з почуття самозбереження, ви мали би використати свою владу в цій ситуації на користь Україні та врятувати Довженко-Центр.

P. S. Навколокінематографічну спільноту збурила 17 серпня інформація про те, що Державне агентство України з питань кіно видало наказ про реорганізацію Довженко-Центру, що де-факто означає ліквідацію національного кіноархіву, який із 1994 року послідовно займається збереженням, дослі­дженням та популяризацією нашого кіно.

Згідно з наказом Держкіно, всі фільми з колекції та майно Довженко-Центру мають бути передані державній установі «Науковий центр кінематографії України», основним видом діяльності котрої, за даними ЄДРПОУ, є «вища освіта» і яка є правонаступницею «Наукового центру розвитку туризму». Зі структури Центру має бути виокремлено держпідприємство «Українська анімаційна студія», до якої будуть передані авторські права на українську анімацію, що зараз належать Центру.

Того ж дня на сайті Кабінету Міністрів України з’явилася петиція №41/004804-22еп «Скасувати реорганізацію Довженко-Центру». Станом на 30 серпня її підписало майже 19 тисяч небайдужих. Потрібно зібрати 25 підписів, щоби звернення розглянули на найвищому рівні. Для збору підписів є ще відведених законодавством понад 70 днів. Спільнота очікує від української влади в період дії воєнного стану оперативніших дій, які не послаблюють воюючу країну в сфері культури, зокрема кінематографа.

Іван КОЗЛЕНКО, ексгендиректор Національного центру Олександра Довженка