Не віддамо свою незалежність!

Минулого року, коли ми святкували 30-річчя відновлення незалежності України, хіба міг хтось подумати, що наступну річницю ми відзначатимемо під виття сирен повітряної тривоги?

Під вибухи і постріли, далеко від дому, а хтось узагалі не доживе до цієї річниці... Що взагалі сама наша незалежність буде під загрозою?
     

Я не раз думала, чи випадковою є дата російського широкомасштабного вторгнення — 24 лютого? Навряд чи. Путін як затятий послідовник «совка» є таким же любителем дат, як і Сталін, якому до річниці «вєлікого октября» приносили криваві жертви.

Напевно, путін мріяв, що на День Незалежності України, в сакральну для всіх нас дату, не буде вже ніякої України. А буде чергова денаціоналізована «народна рєспубліка» та рашистський парад у Києві.

І принаймні одна мрія путіна збулася — його техніка дійсно вже на Хрещатику. Іржава, побита, потрощена — саме так виглядає «друга армія світу», коли приходить у незалежну державу, де живе волелюбний народ.
    

«Ми надто довго жили в неволі», казав колись третій президент України Віктор Ющенко. Тому й не усвідомили одразу цінність рідної мови, правдивої історії, необхідність вчасної декомунізації та дерусифікації. Нас на 31-му році незалежності остаточно привели до тями лише російські бомби.
    

Моя однокурсниця Віка, яка втікала з трьома дітьми під кулями з Бучі, сьогодні живе в Берліні й спілкується українською. Віка, яка майже все дитинство прожила в росії (де досі мешкає її брат), сьогодні пише свої пости у фейсбуці рідною мовою: «Ми з дітьми переходимо на українську. Особливо на вулицях міста, у загальному просторі. Саме на відстані від своєї країни з’явилася потреба в чіткій самоідентифікації, а мова — найкращий ідентифікатор. Українська об’єднує зі своїми по духу і зі світом». І таких, як Віка, сьогодні тисячі.
    

Ми надто мало прожили на волі. Станом на 2014 рік — це всього якихось 23 роки. Але воля, свобода, незалежність — то такі віруси, які вражають швидко і змінюють людей остаточно. І той, хто пожив на волі бодай трохи, вже ніколи не вдягне на себе ярмо.

Саме тому сьогодні вся країна стала одним щитом на захист своєї незалежності: хтось воює, хтось волонтерить, хтось донатить, а хтось відновлює зруйноване. Ми тільки сьогодні стаємо по-справжньому незалежними. Рішуче і назавжди позбуваємося свого колоніального минулого.
    

Так, згідно з останнім соціологічним опитуванням Київського міжнародного інституту соціології, абсолютна більшість українців — 79% — вважають, що між Україною і росією мають бути закриті кордони з візами та митницями.

Станом на лютий 2022 року, тобто перед повномасштабним вторгненням, таких було 44%. А тих, хто виступав за «дружні» відносини між країнами, було 48% проти сьогоднішніх 11%. Також із 5% до 1% знизилася частка тих, хто виступає за об’єднання в одну державу.
    

«Результати останніх соціологічних досліджень засвідчують, що в різних аспектах українці остаточно прощаються з російською імперією, — коментує результати заступник директора КМІС Антон Грушецький.

— У випадку бажаних відносин з росією українці пройшли умовні три етапи: спочатку в період до 2013 року, тобто до початку Революції гідності, упевнено знижувалася частка тих, хто прагнув об’єднання України і росії в одну державу. Таких ще в квітні 2008 року було 20%, а в листопаді 2013 року — лише 9%. З 2014-го ідея «об’єднання» остаточно маргіналізувалася і трималася на рівні 5-6%. Натомість більш упевненої ваги набула ідея «закритих» кордонів, яка, втім, переважала лише на заході, у той час як на півдні і сході продовжувала переважати думка про те, що держави мають бути «дружніми», без віз і митниць.
    

Після лютого 2022 року агресивність керівництва росії і «звичайних» росіян разом зі звірствами російської армії поховали й ідею «дружніх» і «зручних» відносин. Українці незалежно від регіону чи мови прагнуть відгородитися від росії».
    

Тобто справжня незалежність твориться зараз, на наших очах. Справжня незалежність — це не тільки юридичний статус держави, вона — в головах її мешканців. Українці стають вільними у своїх переконаннях і готові боротися за це до останнього та навіть покласти своє життя.
    

Так, ми зовсім мало жили на волі, але достатньо, щоб цінувати її. І ми не віддамо свою незалежність! Ми як ніколи сильні, мотивовані і затяті! І саме тому переможемо!
    

Нехай наступна річниця незалежності настане під мирним небом! Зі святом, рідна Україно! Зі святом, дорогі українці!