Літописці погоди: гідрометеорологи працювали навіть під час окупаці

Більшість читачів «України молодої», відкриваючи свій смартфон і цікавлячись поточною погодою і прогнозом на найближчі дні, не замислюються, що ця інформація не була б можливою, якби не працювала мережа державної гідрометеорологічної служби України.
    

Навіть у роки Другої світової війни працівники гідрометслужби несли свою вахту і на окупованій території. І деякі дані, зібрані гідрометеорологами під час окупації, виявились унікальними та допомагають вченим вести літопис погоди.
    

Наприклад, метеостанція Старо­більськ на Луганщині (начальник станції Сергій Казанський) не переривала своїх спостережень у роки Другої світової війни. Зібрані дані були використані для відновлення рядів спостережень на тих метеостанціях регіону, де ці ряди були перервані під час війни.
    

Також у 1941-1943 роках проводились гідрологічні спостереження на річці Десна у Чернігові (спостерігачі Стуколова та Гордієнко) взагалі без перерви і допомогли визначити, що весняна повінь 1942 року була п’ятою за величиною за весь період спостережень.
    

Зима 1941-1942 років була другою найхолоднішою за період із 1855 року, і цей висновок можна зробити на основі даних спостережень, які вели працівники кліматичного інституту, створеного окупаційною владою на базі геофізичної обсерваторії у Києві (нині Центральна геофізична обсерваторія імені Бориса Срезневського).
    

Також можна навести інші приклади, але обсяг статті не дозволяє це зробити. Такі безперервні ряди спостережень використовують у своїй діяльності проєктанти, вчені, радіоекологи, фахівці з охорони навколишнього природного середовища та студенти природничих спеціальностей і нині, й вони завжди будуть потрібні в майбутньому.
    

Під час останньої окупації території Київщини у лютому та березні 2022 року теж є що записати в актив гідрометслужби. Зокрема, в цей час метеостанція Чорнобиль проводила свої спостереження практично безперервно завдяки роботі її начальника Людмили Дибленко.
    

І навіть коли 9 березня на метеостанції зникла електроенергія, Людмила Дибленко виконувала виміри характеристик вітру візуально, вологість повітря визначала за допомогою психрометричних таблиць, а для вимірювання атмосферного тиску використовувала традиційний ртутний барометр замість сучасного електронного.
    

У зв’язку з тим, що велося постійне патрулювання території окупантами, їй часто доводилось чекати, поки пройдуть патрулі, а потім поспішати на майданчик, щоб встигнути виконати спостереження. Найбільш ризиковано було ходити на гідрологічний пост на р. Прип’ять, який розташований за 2 км від станції.
    

Стосовно роботи інших метеостанцій, то треба згадати метеостанцію Тетерів (начальник — Юлія Зайдліч), розташовану в селищі Пісківка на межі з Житомирщиною. Хоча територія формально перебувала під окупацією рашистів, але саме на метеостанцію вони не завітали, хоча три бомби попали в житловий сектор неподалік метеостанції, а тривогу оголошували майже кожні три години. Попри це, спостереження на станції продовжувалися, з 9 березня по 5 квітня — лише у денний час.
    

Це був місяць жахів, страху, але не паніки. Всі працівники станції згуртувалися (взаємодопомога була як ніколи) та виконували свої обов’язки і вірили в перемогу.
    

Увечері 28 квітня за кілька сотень метрів від метеостанції Фастів упала крилата ракета, в будинку станції посипалася штукатурка, повідкривалися вікна, але технік-метеоролог Надія Кретова продовжувала вести спостереження.
    

Під окупацію потрапили і п’ять гідрологічних постів, а саме: Толокунь, Страхолісся, Чорнобиль на Київському водосховищі, Іванків на річці Тетерів та Гостомель на річці Ірпінь.
    

Та, незважаючи на це, деякі з них продовжували працювати. На гідрологічному посту Страхолісся, який розташований на правому березі Київського водосховища у Вишгородському районі, спостерігач Наталія Котяш ходила на роботу, а над селом постійно літали російські винищувачі, що випускали ракети і поверталися назад до Білорусі. Ці ви­бухи були такі потужні, що двигтіла земля, тряслися будинки.
    

Також працював і гідрологічний пост в Іванкові. Володимир Масенко, спостерігач поста, продовжував працювати, незважаючи на бої на околицях Іванкова, безперервний рух ворожої техніки та майже цілодобовий гуркіт реактивних установок залпового вогню.
    

Тож, незважаючи на війну та окупацію, працівники державної гідрометеорологічної служби України сумлінно продовжували працювати та виконувати свій обов’язок.
    

На жаль, укотре наголошуємо, що відсутність державного органу виконавчої влади в сфері гідрометеорології і моніторингу природного середовища, який відсутній протягом останніх 10 років, стримує технічне переоснащення організацій гідрометеорологічної служби і, безумовно, після закінчення воєнних дій необхідно відродити в складі органів управління державну службу з питань гідрометеорології і моніторингу природного середовища.
    

Стосовно роботи інших метеостанцій і гідрологічних постів, які поки що залишаються на тимчасово окупованій території України, то про їх роботу, безумовно, зараз говорити ми не будемо, щоб у працівників не було ніяких труднощів і прикрощів з боку окупаційної влади. Коли Україна повністю звільниться від рашистської навали, тоді ми зможемо всіх наших працівників, які сумлінно виконували свій професійний обов’язок на теренах України, назвати поіменно і пошанувати їх.
    

Незважаючи на те, що гідрометеорологічні спостереження ведуться на досить простих приладах, сучасні прилади почали з’являтись тільки останнім часом, але їхні результати надійні і вони, безумовно, становлять цінність для літопису погоди в України.
    

Але можна навести і протилежний приклад, коли екологічна організація у Чорнобилі, яка була оснащена набагато краще, ніж наша метеостанція, не змогла зберегти архів своїх спостережень, які вела понад 30 років, і тому ці дані фактично втрачені. Хоча там було й обладнання, і кілька сотень працівників, але, по суті, їхня праця закінчилась нічим. Рашисти розграбували їхній архів, розбили обладнання і, на жаль, усе, що втрачено, навряд чи можна відновити.

Олександр КОСОВЕЦЬ, почесний працівник гідрометслужби України, член Вченої Ради Українського географічного товариства

Андрій КУЦИЙ, директор Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського