Гендиректор «Полтаватеплоенерго»: Треба готуватися до того, що тарифи зростатимуть

Ні для кого не секрет: чим більше зростають ціни на енергоносії та комунальні послуги, тим менше грошей лишається в кишенях наших людей для придбання товарів першої необхідності.

Уже стало звичним: більшість українців навіть продукти та одяг купують за залишковим принципом.

А що вже казати про коштовні речі? Зростання рівня бідності й заборгованості населення знижує його платоспроможність у рази, обумовлюючи безнадійний стан економіки України.

Витрати на комунальні послуги для більшості наших співвітчизників уже давно вийшли на перше місце, особливо це стосується тих, хто користується централізованим опаленням.

Не дивно, що тема тарифу на централізоване теплопостачання є надзвичайно болючою. Без перебільшення, жодна інша комунальна послуга так не спустошує наших гаманців, як непомірні витрати на обігрів наших осель.

Як знизити фінансове навантаження на споживачів?

Про це й багато чого іншого говоримо з генеральним директором ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» Олександром Олексенком.

В інших містах органи територіальних громад відшкодовують так звану «різницю в тарифах». Але не в Полтаві

— Справді, плата за централізоване теплопостачання займає левову частку в кошику наших комунальних платежів, — погоджується Олександр Сергійович. — Чому так? Бо для того, аби подати тепло до осель наших споживачів, маємо закупити природний газ, теплоносій (воду), електроенергію для роботи мережевих насосів, до того ж забезпечити роботу обладнання, а також заробітну плату працівникам нашого підприємства.

Із усіх цих витрат і формується структура тарифу на тепло. При цьому 75-80 відсотків у його складі займають витрати на природний газ. І коли ми в засобах масової інформації били в набат, намагаючись попередити, що стрімке підвищення НАК «Нафтогаз України» вартості природного газу неминуче призведе до зростання тарифу на централізоване опалення, ніхто до нас так і не дослухався.

Скажімо, із середини 2020 року вартість природного газу зросла в понад удвічі. І оскільки він є основною складовою тарифу на тепло, зрозуміло, це не могло не позначитися на вартості теплової енергії. А ще ж майже втричі зросла ціна на електроенергію, збільшилася вартість розподілу природного газу.

Якщо до всіх цих складових додати ще й інвестиційні кошти, адже нам необхідно принаймні ліквідовувати аварійні ситуації, рухатися в напрямку оптимізації, модернізації, зменшення собівартості послуг підприємства, у підсумку й маємо доволі суттєвий тариф на тепло, що нерідко викликає невдоволення наших споживачів.

Підігрівають це невдоволення й політики, які активно експлуатують тему тарифів. Бо позиція критика — завжди виграшна. При цьому жоден представник політичної еліти нічого не зробив для зниження фінансового навантаження на споживачів комунальних послуг: за 30 років незалежності у нас так і не дійшли руки до термомодернізації житлових будинків задля підвищення їхньої енергоефективності, заміни інженерних мереж, обладнання підприємств-теплопостачальників.

От і маємо віз і візок накопичених десятиріччями проблем, що також позначається як на фінансовому навантаженні на споживачів, так і на ефективності роботи теплопостачальних компаній.

— Вище керівництво нашої держави не так давно запевнило, що під час воєнного стану, коли доходи більшості українців суттєво знизилися, а багато хто й узагалі втратив роботу, тарифів на комунальні послуги не підвищуватимуть. У Полтаві ж із 1 травня ті ж таки тарифи на централізоване опалення та постачання гарячої води знову зросли.
    

— Річ у тому, що вони зросли не під час воєнного стану, а ще з жовтня минулого року. Проте тоді, як ви знаєте, був підписаний меморандум про взаєморозуміння щодо врегулювання проблемних питань у сфері постачання теплової енергії та гарячої води під час опалювального періоду 2021/2022 років.

Згідно з ним, введення нових тарифів було відстрочене, а центральна влада зобов’язалася спрямувати до місцевих бюджетів доволі суттєві суми коштів, аби врегулювати питання невідповідності тарифів фактичним витратам теплопостачальних підприємств.
   

— І держава свої зобов’язан­ня таки дотримала?
    

— Це було зафіксовано в Законі України «Про державний бюджет». За інформацією, якою володіємо, міський бюджет станом на сьогодні вже отримав додатково 77 мільйонів гривень. Водночас наше підприємство не одержало з міської скарбниці й копійки. Ми зверталися до міської влади, порушували це питання на рівні облдержадміністрації й навіть офісу президента, відтак маємо сподівання, що справа таки зрушить із мертвої точки.
   

— Нині органи місцевого самоврядування на законодавчому рівні мають можливість гасити бодай частину оцього доволі значного фінансового навантаження на споживачів комунальних послуг.
    

— Справді, і такі прецеденти вже є: у Харкові, Києві та інших містах органи територіальних громад відшкодовують частину витрат теплопостачальних підприємств — оту так звану «різницю в тарифах».
   

— Але не в Полтаві. Мабуть, полтавцям не завадило б мати це на увазі, ідучи на місцеві вибори. Але повернімося до теми підвищення тарифів. Ми вже, можна сказати, навіть звикли до того, що постійні стрибки цін на комунальні послуги не тягнуть за собою поліпшення якості останніх.
    

— Не секрет, ми є заручниками радянської системи господарювання. І тому маємо ситуацію, згідно з якою межею балансової належності обладнання всіх надавачів комунальних послуг є ввід до будинку. Таким чином, до внутрішньобудинкових мереж, які колись були на балансі ЖЕКу, а зараз є спільною власністю мешканців житлового будинку, ми не маємо доступу.

І, як правило, їх ніхто не обслуговує (за винятком тих випадків, коли ініціативні співвласники створюють ефективне ОСББ, беручи на себе відповідальність за стан свого житла). І якщо у внутрішньобудинковій системі опалення та водопостачання все розбалансоване, то яких би якісних послуг ми не надавали до вводу в будинок, у самій будівлі вони губляться.

Відтак в одній квартирі може бути жарко, а в іншій — прохолодно. Або ж гаряча вода може не одразу текти з крана. Тобто щодо якості послуг справді виникає багато запитань. На жаль, і на законодавчому рівні тут усе розбалансоване: з юридичної точки зору, ми маємо договір про надання послуг мешканцям квартири, а з експлуатаційної точки зору — між нами і квартирою є мережі, які нам не належать.

«Нафтогаз України» — це держава в державі»

— Чи є якесь світло бодай у кінці тунелю?
    

— Знаєте, загалом не потрібно винаходити велосипед. Що таке платіж за теплопостачання? Це тариф, помножений на обсяг споживання теплової енергії. Так от, нині в усьому світі борються за зменшення цього обсягу споживання: створюють програми, згідно з якими виділяють кошти на термомодернізацію будинків, встановлення індивідуальних теплових пунктів тощо.

Звичайно, це доволі відповідальна й копітка робота: все прорахувати, проконтролювати, чи ефективно використовуються кошти з бюджету. Легше вийти на трибуну й заявити, що сякі-такі шахраї та негідники наживаються на простому люді.

До речі, наше підприємство ініціювало обласну програму термомодернізації житла. Її вже схвалили на засіданні профільної депутатської комісії. Сподіваюся, ця програма знайде підтримку і в обласній раді, після чого розпочнемо втілювати її в життя. На першому етапі передбачаються три джерела фінансування: це частково кошти нашого підприємства, а також кошти обласного бюджету й бюджетів територіальних громад.

Буде й конкурсний відбір громад — яка з них запропонує більше співфінансування, з отієї й почнемо. В самій громаді визначать пріоритетність будинків, які підлягатимуть термомодернізації. А вже на наступному етапі, коли покажемо практичний результат, передбачається залучення коштів мешканців житлових будинків.
   

— Зазвичай ми бачимо, так би мовити, вершину айсберга — високі ціни на послуги теплоенергетиків, але при цьо­му слабо орієнтуємося в їхніх проблемах. Наприкінці травня «Полтаватеплоенерго» збиралося відключити полтавців від системи постачання гарячої води у зв’язку з наміром НАК «Нафтогаз України» різко підвищити ціну на природний газ.
    

— Річ у тому, що «Нафтогаз України» — це держава в державі. Там свої правила гри, які, чесно кажучи, нам не зов­сім зрозумілі. Раніше саме НАК «Нафтогаз України» поставляла природний газ, зокрема й теплопостачальним підприємствам. Потім там створили дочірню компанію, назвавши її «Нафтогаз Трейдинг», з якою ми мали трирічний контракт.

Згідно з ним, вартість природного газу для надання послуг із централізованого теплопостачання та постачання гарячої води населенню становила 7,42 гривні за кубічний метр. Ця вартість мала щороку переглядатися за доволі складною формулою, яка фактично мала враховувати зміну ціни на блакитне паливо на світових біржах. Але що роблять далі в НАК «Нафтогаз України»?

Відклавши цю формулу, Національна акціонерна компанія заявила, що продаватиме природний газ теплопостачальним підприємствам по 29(!) гривень за «куб». Уявляєте, у скільки разів у зв’язку з цим мала б збільшитися вартість гарячої води? Чи сплатив би її споживач? Очевидно, що ні.

І лише завдяки тому, що нас підтримали керівництво нашої області, міністр розвитку громад і територій України, а також почули в офісі президента, буквально останньої миті було підписано рішення, згідно з яким на НАК «Нафтогаз України» покладені спеціальні обов’язки щодо постачання природного газу побутовим споживачам.

Уявіть собі, останнього дня травня у нас відбулася нарада, на якій ми ухвалили рішення про відключення споживачів від системи постачання гарячої води. І тільки-но вона закінчилася, мені зателефонували з міністерства і сказали: усе, мовляв, нічого не відключайте, нам вдалося переконати НАК «Нафтогаз України», вартість природного газу лишиться на тому ж рівні.
   

— Яка нині заборгованість ПОКВПТГ «Полтаватепло­енерго» перед НАК «Нафтогаз України»?
    

— 360 мільйонів гривень. У цієї заборгованості дві складові. Це ота «різниця в тарифах», яку відповідно до вже згаданого меморандуму мали компенсувати місцеві громади (як відомо, «Полтаватеплоенерго» забезпечує повний цикл теплопостачання не лише в Полтаві, а й у Карлівці, Решетилівці, Машівці та Котельві), — прогнозовано 180 мільйонів гривень. Окрім усього, близько 450 мільйонів гривень заборгували нашій теплопостачальній компанії споживачі.
   

— Як на мене, це красномовне свідчення того, що тарифи на послуги теплопостачального підприємства для багатьох споживачів є непідйомними.
    

— Однозначної відповіді тут немає. Зазвичай сталий рівень розрахунків наших абонентів становить 92-94 відсотки. У березні, після повномасштабного нападу росії на нашу країну, коли люди не знали, чого їм чекати, і намагалися максимально акумулювати кошти для першочергових потреб, цей рівень упав до 40 процентів.

А потім знову почав зростати і станом на сьогодні становить 88-90 відсотків. Тобто ситуація вирівнюється — споживачі починають потихеньку сплачувати оту заборгованість. Тож загалом я пояснив би її «провальними» лютим-березнем. І ми дуже вдячні тим споживачам, які, відчуваючи власну відповідальність, вчасно розраховуються за одержані послуги.

«Вартість природного газу для всіх споживачів теплоенерго має бути однаковою»

— На НАК «Нафтогаз України» були покладені спеціальні обов’язки щодо постачання природного газу побутовим споживачам строком лише на два місяці: червень і липень. А що буде далі?
    

— Дуже сподіваємося на те, що буде ухвалений законопроєкт, який запроваджує мораторій на підвищення тарифів (його вже розглянули у Верховній Раді України в першому читанні). Наскільки мені відомо, є зобов’язання НАК «Нафтогаз України» не змінювати вартості природного газу, газорозподільні компанії у свою чергу зобов’язуються не підвищувати плати на свої послуги.

Якщо всі складові тарифу на теплопостачання не зміняться, ми свої три копійки завжди заробимо. Кажу це без перебільшення, бо з кожної тисячі коштів, які сплачують наші споживачі, комунальному підприємству «Полтаватеплоенерго» лишається близько 60 гривень (і ця складова з року в рік практично не змінюється), усе інше розходиться НАК «Нафтогаз України», АТ «Полтавагаз», АТ «Полтава­обленерго», КП «Полтававодоканал» як розрахунок за енергоносії.

Ви ж подивіться, останні 10 років теплопостачальні підприємства стабільно збиткові. Водночас НАК «Нафтогаз України» декларує прибутки в розмірі 29 мільярдів, 40 мільярдів гривень.

І якщо ви ознайомитеся зі звітом цієї провідної компанії паливно-енергетичного комплексу країни за минулий рік, то побачите, що в розділі, за рахунок чого вона планує збільшити свою прибутковість, чорним по білому написано: за рахунок збільшення вартості продажу природного газу теплопостачальним підприємствам. На кому це позначається в кінцевому підсумку?
   

— Зрозуміло, що на споживачах послуг теплопостачальних підприємств. Але якщо ви невдоволені співпрацею з НАК «Нафтогаз України», то чому в такому разі прив’язані до цієї компанії? Чи може теплопостачальне підприємство знайти такого постачальника природного газу, співпрацювати з яким було б вигідніше?
    

— Це дуже складне питання. Бачте, обсяг українського природного газу, яким оперує НАК «Нафтогаз України», становить 70 відсотків (це число озвучують найчастіше). А тепер уявіть собі, що це за ринок, на якому один продавець має ось таку значну частку.

Ніде не зустрічав офіційної інформації про те, яка собівартість видобутку природного газу НАК «Нафтогаз України». Колишній головний виконавчий директор групи «Нафтогаз» Отто Ватерландер, якщо не помиляюся, назвав число — 1,87 гривні, Андрій Коболєв — 2,8 гривні, Юрій Вітренко — 3,2 гривні.

А продають по 7,42 гривні — та й то тільки тому, що ціну на газ стримує держава. Думаю, будь-який підприємець про таку рентабельність може лише мріяти. До речі, за такою ціною НАК «Нафтогаз України» продає блакитне паливо теплопостачальним компаніям тільки для опалення осель пересічних українців. Для опалення бюджетних установ відпускає його вже по 16,3 гривні за кубічний метр, тим самим спричиняючи суттєве навантаження на місцеві бюджети, а для юридичних осіб — узагалі по 29,5 гривні за «куб».
   

— І це при тому, що законодавство передбачає рівні умови для всіх споживачів.
    

— Так, і ми неодноразово писали листи до Кабміну, Мінрегіону про те, що вартість газу для всіх споживачів теплоенерго має бути однаковою. До слова, одна з правок до оцього законопроєкту, що вводить мораторій на підвищення тарифів, якраз і передбачає те, що вартість природного газу не має змінюватися залежно від категорій споживачів, до того ж для теплопостачальних компаній не має бути вищою, ніж для населення. Ми вивчаємо досвід європейських країн, де справді діють ринкові механізми. Так от, там теплоенерго, будучи оптовим покупцем природного газу, має можливість отримувати його за оптовою ціною.
    

Повертаючись до запитання про те, чи можемо купувати блакитне паливо в будь-якої іншої приватної компанії, відповім ствердно: теоретично так. Але його вартість буде, скажімо, 27 гривень за кубічний метр. Усе тому, що в нашій державі існує такий податковий платіж, як рента, що є дуже високим, і це в підсумку позначається на вартості природного газу.

А НАК «Нафтогаз України», маючи собівартість видобутку блакитного палива (візьмемо найбільше число) 3,2 гривні за «куб», може продати його й по 7,42 гривні. До речі, іще одна з правок до законопроєкту, що вводить мораторій на підвищення тарифів, передбачає, що прибуток НАК «Нафтогаз України» не має перевищувати 30 відсотків. І якби теплопостачальні компанії купували газ, умовно кажучи, по 4 гривні за «куб», уявіть собі, наскільки міг би знизитися тариф на те ж таки тепло.
   

— Ну, це вже зі сфери фантастики. Бо насправді тарифи весь час, навпаки, тільки зростають.
    

— Так, подобається нам це чи ні, тарифи на комунальні послуги не знижуватимуться. І на те є багато причин. Наприклад, ціна на природний газ прив’язана до долара, а його курс у нас, на жаль, зростає.

Постійно підвищується мінімальна заробітна плата, що змушує нас проводити перерахунок. Знову ж таки, постає питання вартості електроенергії. Тож треба готуватися до того, що тарифи зростатимуть. І це питання навіть не суто українське, а загальноєвропейське, світове. Тому весь світ бореться за зменшення обсягів споживання енергетичних ресурсів. Отже, і нам треба робити на цьому акцент. А ще — на заміщенні дорогого природного газу.

«Уже наступного року візьмемо курс на пошук альтернативних видів палива для наших котелень»

— Розкажіть, будь ласка, про проєкт вашого підприємства із заміщення блакитного палива за рахунок альтернативних джерел енергії.
    

— Ми поставили перед собою доволі амбітні завдання, які, до речі, цілком здійсненні. Розуміючи, що для того, аби щось зробити, потрібні інвестиції, ми почали шукати міжнародні кредитні кошти, бо їх надають на довгий термін і під малий відсоток.

Окрім усього, можна отримати приємний бонус — грантову складову. Щоб працювати з міжнародними організаціями, потрібно створити програму. Так от, ми її вже розробили — вона цілком реальна. До того ж нам вдалося згуртувати навколо цього проєкту потужну команду фахівців з обласної ради, облдержадміністрації, міської ради, Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка», компанії AFRY тощо.
   

— Ідеться про будівництво сміттєпереробного заводу?
    

— Це тільки один із пунктів згаданої програми. Потихеньку просуваємося вперед. Скажімо, уже отримали міжнародний грант. Корпорація NEFCO, яка його виділила, залучила до співпраці міжнародну компанію, що має досвід будівництва сміттєпереробних заводів на теренах Європи, зокрема й країн Балтії — це дуже суттєво, адже там ситуація схожа на нашу.

Ця компанія розробила для нас попереднє техніко-економічне обґрунтування для будівництва в Полтаві заводу з перетворення твердих побутових відходів в енергію. Можу запевнити: не всі сміттєпереробні заводи в Європі відповідають тим вимогам, які для нас розрахували консультанти.

Тож тепер, можна сказати, маємо квиток на потяг, який повезе нас далі. Уже попередньо відібрано чотири локації, де потенційно можливе розташування заводу з переробки побутових відходів в енергію. А загалом це питання погоджуватимемо з громадами — знову ж таки на конкурсних засадах.
    

Окрім заводу, передбачається й будівництво палацу спорту чи льодової арени, або ж комплексу басейнів — із цим визначимося тоді, коли відберемо виробника обладнання. Враховуючи те, що завод вироблятиме дешеву електричну й теплову енергію, готові запропонувати громаді й пільгові тарифи.

Ми плануємо працювати з людьми. Позаторік я відвідав друге за величиною місто Данії — Орхус, у межах якого розташований сміттєпереробний завод, а поряд створено рекреаційну зону — озера, парк, місця для трейлерів, наметові містечка, зони відпочинку. І коли заходиш на територію цього заводу, то просто дивуєшся: там дуже чисто, жодних запахів.
   

— Яку частку природного газу міг би замістити такий завод?
    

— Ідеться про 30-35 мільйонів кубічних метрів. А середньорічне споживання блакитного палива нашим підприємством становить приблизно 100 мільйонів «кубів». От і порахуйте. Важливим є те, що сміття — це місцевий енергетичний ресурс, який не залежить від коливань цін на природний газ в Амстердамі, бажання НАК «Нафтогаз України» тощо.

А тому вартість палива, вироблена з нього, буде надзвичайно низькою. Відтак переваги очевидні. Окрім усього, вирішуємо й наболіле екологічне питання. Ми ж розуміємо: те, що відбувається на Макухівському сміттєзвалищі, — це дикість, екологічна катастрофа. Водночас у програмі, про яку йдеться, є й чимало інших заходів.
  

— Я так розумію, що про якісь часові межі реалізації цієї програми поки не йдеться?
    

— Якби не війна, ми змогли б запустити цей проєкт вже за 5-7 років. Зараз на порядку денному питання щодо відбору проєктанта з-поміж чоти­рьох компаній (швейцарсько-японської, південнокорейської, німецької й чеської), які є лідерами в Євросоюзі. І коли в нас на руках буде готовий проєкт, що нам заважатиме рухатися далі?
   

— Чи відбувається нині, в умовах воєнного стану, традиційна підготовка теплового господарства до наступного опалювального періоду?
    

— Безперечно. Можу запевнити, що до настання холодів котельні, обладнання будуть підготовлені майже стовідсотково. Звісно, існують певні проблеми, але вони не критичні.
   

— А загалом цей опалювальний сезон буде складним? Якою в холодний осінньо-зимовий період буде температура повітря в наших домівках?
    

— От знову повертаємося до того, що за три десятиріччя держава так і не вибудувала стратегії розвитку енергетичної галузі. Ми так і не розуміємо до кінця, якою буде вартість природного газу із серпня.

Нагорі запевняють, що з обсягами блакитного палива все гаразд. Водночас ширяться неофіційні розмови про те, що порівняно з минулим опалювальним періодом вони будуть зменшені принаймні на 10 відсотків. У такому разі, зрозуміло, навряд чи зможемо забезпечити в оселях полтавців належний температурний режим. Сподіваємося, природного газу все ж буде достатньо.

І хоч підприємство й обмежене в коштах, для себе ми ухвалили рішення, що вже наступного року візьмемо курс на пошук альтернативних видів палива для наших котелень, щоб і ми, і наші споживачі не залежали від того, що хтось у Києві одного ранку прокинувся в доброму гуморі й вирішив не збільшувати ціни на блакитне паливо, а потім — усе навпаки.

Наше стратегічне завдання — заміщення природного газу місцевими енергетичними ресурсами, а це — деревина, відходи агровиробництва, сміття. Ось такі наші плани вже на наступний міжопалювальний період.