На Полтавщині благодійники зібрали 300 тисяч на відновлення знищеної ракетою РФ ферми

Власник «демілітаризованого» москалями особистого селянського господарства — 51-річний житель села Копили Полтавського району Костянтин Пархоменко — потроху оговтується від втрати.

Цілих сім років чоловік розвивав своє хазяйство, вкладаючи в нього кожну копійку, готувався зареєструвати ферму і стати повноцінним фермером, а тепер, говорить, опинився біля розбитого корита.

Найжахливіше ж те, що внаслідок вибуху російської ракети загинула людина.

«Вдарили по фермі прицільно — я б сказав, точніше не буває»

«Це сталося увечері 15 квітня. Ракета прилетіла, імовірно, з території Бєлгородської області, пролетіла над Копилами й упала отут. От бачите вирву, — демонструє пан Костянтин вирвану силою вибуху яму розміром приблизно 5х3 метри й завглибшки десь 1,5 метра.

— Що за ракета, толком не знаю, бо більше розбираюся у вівцях, козах, конях. Але вдарили прицільно — я б сказав, точніше не буває. Ліворуч стояло господарське приміщення для худоби площею 500 квадратних метрів, а праворуч — двоповерховий будиночок периметром 5х4 метри, де мешкали працівники, які допомагали мені господарювати. Ракетний удар прийшовся якраз посередині між цими двома будівлями».

Одразу після цього все загорілося. У двоповерховому будиночку перебували два чоловіки: у мить вибуху бойового снаряда один із них, за словами мого співрозмовника, возився з самокруткою, а другий — лежав на дивані. І тоді як першого вбило, другий відбувся лише подряпинами на обличчі та нозі.

«Оскільки ракета пролітала над нашим селом, ми чули її свист, — пригадує Костянтин Пархоменко. — Коли ж стався сильний вибух, дружина Аліна одразу відчула неладне. Вона була впевнена, що це прилетіло в наше господарство, — і немов у воду дивилася.

Я почав телефонувати працівникам, але Сашко Ружнов, який лишився в живих, не міг узяти телефон — настільки в нього від пережитого шоку трусилися руки. Десь після шостого дзвінка урешті-решт відповів. Чоловік повідомив про те, що його партнер загинув, а він, схопивши телефон, у самих трусах вибрався через вибитий у стіні отвір.

Оскільки, за словами Сашка, усе враз зайнялося, ми негайно викликали пожежників. Та, попри всі їхні старання, від обох будівель лишилася тільки оця купа обгорілих колод. Уже наступного дня в росії відрапортували, що на Полтавщині знищено два військові об’єкти. Схоже, одним із них і стала наша ферма. Вона стояла відокремлено, тут поряд немає інших споруд — може, тому її сприйняли за щось інше. Проте тут ніколи не було нічого, окрім овець, коней, телят і кіз».

Свого часу пан Костянтин облюбував це відлюдькувате місце на пагорбі, бо, коли раз на кілька років тут бувають весняні розливи, уся інша місцевість тижнів на три перетворюється на суцільну водяну гладінь.

Чоловік через це придбав алюмінієвий човен — під час повені з його допомогою можна було добратися до господарства. Проте навіть цей човен не витримав випробування вогнем.

Ми ходимо з Костянтином Пархоменком згарищем. Що й казати, це сумне видовище. На запитання, чи підраховував він суму завданих ворожою ракетою збитків у грошовому еквіваленті, мій співрозмовник відповідає: «Збитки дуже значні. За моїми попередніми підрахунками, це близько 2 мільйонів гривень. Ви ж бачите, практично нічого не вціліло. Господарство, по суті, знищене. Загинули десь 30—35 тварин. Точно неможливо було порахувати, бо тоді як одних убило осколками, інші згоріли в господарській будівлі живцем».

Обгорілий трактор один із фермерів зголосився відремонтувати. Та невдовзі повідомив по телефону невтішну новину: той, мовляв, не підлягає ремонту й годиться хіба що на металобрухт. Причіп до трактора й навіть прес-підбирач для сіна дуже побиті осколками.

«Зараз усе в господарстві в підвішеному стані, а попереду — повна невідомість»

«Спочатку відчував не просто шок — усе було немовби в тумані, — зізнається Костянтин Пархоменко. — Не міг повірити в те, що це відбувається зі мною насправді, то був наче страшний сон. Дружина на 10 років молодша за мене, проте перенесла все іще важче — навіть злягла, довелося викликати «швидку».

Розпочавши з 20 придбаних овець, ми цілих сім років усією сім’єю (у нас з Аліною ростуть три доньки) вкладали в підсобне господарство всі сили й душу. Планували займатися цією справою й у майбутньому. Не так давно купили навіть доїльний апарат — розраховували, що доїтимемо ним 30 кіз. Але внаслідок стресу й контузії в багатьох із них молоко просто пропало. Удар ворожої ракети в одну мить перекреслив ці роки життя».

Спершу чоловік хотів поставити хрест на цій справі, вирішивши продати тварин, які вціліли. А потім до нього приїхали представники Асоціації фермерів та приватних землевласників і землекористувачів Полтавщини і просто друзі, знайомі й відмовили його від такого кроку, запевнивши, що держава допоможе всім, хто постраждав від агресивних дій рашистів. Більше того, благодійники гуртом зібрали майже 300 тисяч гривень на відновлення ферми, зруйнованої російською ракетою.

«Вдячний усім, хто підтримав мене й морально, і фінансово, — зазначає пан Костянтин. — Завдяки цьо­му тварин поки що не збув. Хоч зараз усе в господарстві в підвішеному стані, а попереду — повна невідомість. Я припускав, що, можливо, за оту суму коштів, які пожертвували добрі люди, вдасться купити далеко не новий трактор. Але ж до трактора потрібен ще й певний запас солярки.

До того ж не знаю, чи підлягає ремонту прес-підбирач для сіна. У мене лишилося тюків 80 торішнього сіна, але його вистачить хіба що днів на 20. А загалом я заготовляв за сезон 600 тюків. Чи зможу це зробити цьогоріч, не знаю. Однак навіть заготівля сіна — не найсуттєвіша проблема. Бо, якщо до холодної пори року не вдасться відновити господарську будівлю, зимувати нашим тваринам буде просто ніде.

Власними силами так швидко я не справлюся. Адже маю багато іншої роботи: пасу овець, дою кіз — із їхнього молока разом із дружиною й доньками виготовляємо в домашніх умовах сир. Зараз виручає принаймні те, що надворі тепла погода. Тож ми наспіх змайстрували огорожу і тримаємо за нею овець просто неба.

Якби ця надзвичайна подія трапилася раніше, то з ними взагалі невідомо що було б. Був випадок, коли вигнав їх із приміщення зарано, то вони почали простуджуватися і пропадати. Тож, повторюю, якщо до зими не вдасться відновити господарську будівлю, тримати їх просто не буде сенсу».

Герой цієї публікації вже подав заяву про компенсацію збитків, завданих внаслідок ракетного удару, до Щербанівської сільської ради — на землі Щербанівської територіальної громади якраз і знаходилася зруйнована ферма.

«Звернувся й до Полтавської обласної ради. А допоможуть відновити господарство чи ні, хто знає. Самі розумієте, час нині непростий, — зітхає чоловік. — Може, у когось ще більші проблеми».