У Полтаві науковці створили одразу два унікальні сорти ультраскоростиглого високоврожайного проса

Завідувач кафедри селекції, насінництва й генетики Полтавського державного аграрного університету — професор, доктор сільськогосподарських наук, заслужений працівник сільського господарства України Володимир Тищенко — займається селекційною роботою ще зі студентських років, а якщо конкретніше, то вже пів сотні літ.

За його керівництва створено 24 сорти тільки озимої пшениці. З них сорт «Диканька» світова наукова спільнота визнала одним із кращих у світі, відтак у селекціонера попросили надати матеріал для довічного зберігання зерна у Всесвітньому сховищі насіння, яке журналісти охрестили сховищем судного дня, на арктичному острові Шпіцберген (або Свальбард) у Норвегії.

Застосували до проса методи селекції, відпрацьовані на озимій пшениці

«Озима пшениця є однією з голов­них культур, на основі якої вибудовується вся наша селекційна програма. Поміж інших тем — селекція ультраскоростиглих високопродуктивних сортів проса, що також належить до родини злакових. Не знаю, може, це звичайнісінька удача, але застосування до проса методів селекції, відпрацьованих на озимій пшениці, привело нас до великого успіху. Завдяки цьому ми вийшли на унікальні ультраскоростиглі форми. Щоб ви розуміли, наше просо визріває всього за 45-50 днів, тоді як просо інших селекцій — за 100-110 днів», — хвалиться Володимир Тищенко.

А далі професор веде мене до виставкової зали селекційного центру, де, за його словами, побували всі президенти України (за винятком останнього), а також чимало міністрів, і просить підняти один зі снопів проса, аби відчути його вагу.

— Ого! — дивуюся, бо він і справді важкий.

ПРОСОчені просом лани.
Фото з сайту agroday.com.ua.

— Це означає, що просо урожайне, — задоволено посміхається Володимир Миколайович.

Перші два сорти цієї культури — «Попелюшка» й «Полтавське золотисте» — Володимир Тищенко створив у співавторстві зі своїм учителем — біологом-генетиком, професором, доктором сільськогосподарських наук Миколою Чекаліним (світла йому пам’ять).

«Це високопродуктивні сорти. Однак у проса цих сортів квіткова оболонка такого собі бронзового кольору, воно погано піддається переробці і є дещо не­презентабельним, — «просвітлює» мене Володимир Миколайович.

— Тож багато аграріїв просили в нас просо, в якому квіткова луска, що щільно охоплює зернівку, була б світлою. У відповідь ми з командою створили ультраскоростиглий сорт проса «Біла альтанка», який не так давно районований. І от уявіть собі: один фермер із Гребінківщини — Богдан Лещенко, який дуже цікавиться новинками й завжди бере в нас насіння нових сортів, першим із проса нашого сорту «Біла альтанка» отримав урожай 100 центнерів із гектара! А аграрій від Бога Семен Антонець (на жаль, нині покійний), свого часу посіявши наше просо, потім не знав, куди його дівати, бо його вродило аж 900 тонн. Так, потенціал цієї культури дуже високий. Створіть належні умови — і вона віддячить сторицею».

Попри напрочуд високу врожайність, у проса сорту «Біла альтанка» є один недолік. При визріванні його волоть від ваги зернин дещо нахиляється вбік. А від дощу та вітру просо місцями вилягає — і тоді його важко збирати.

«Стійкість до вилягання — дуже важлива господарська ознака, — наголошує мій співрозмовник. — Тому на нашому дослідному полі в селі Бричківка Полтавського району ми вели пошук найбільш продуктивних екземплярів рослин, у яких, до того ж, волоть була б не стислою, а розлогою. Провели дуже багато доборів, схрещувань. І врешті-решт вийшли на такі параметри, коли культура стала відповідати нашій задумці, моделі».

Так народилися сорти «Чиста криниця» й «Лілея». Нині їх готують до передачі на державне сортовипробування — хай вони пробивають собі дорогу. Їхнім головним автором є Володимир Тищенко.

Просо сорту «Лілея» не вилягає й не висипається з волоті

«Просо сорту «Лілея», як би його не нагинав вітер чи не полоскав дошкульний дощ, не вилягає, — запевняє професор. — Згідно з висновком комісії з державного випробування рослин, найкращою є урожайність саме наших сортів «Попелюшка», «Полтавське золотисте» й «Біла альтанка» (окрім усього, це перші сорти, запропоновані полтавськими селекціонерами для прямого комбайнування).

Думаю, й «Лілея» не підведе. До речі, той же фермер Богдан Лещенко підказав нам, що цей сорт іще й урожайніший за попередні. Яку ще мету ми переслідували? Насамперед хотіли створити ультраскоростиглий сорт проса, який можна було б використовувати пожнивно й поукісно. Загалом наше просо затребуване аграріями.

Бувають роки, коли ціна на сортове зерно дуже висока. І де б ви тільки були, якщо побачите пшоно яскраво вираженого жовтого кольору, знайте: воно полтавської селекції. Як я кажу, у нашому зерні «консервований» промінь сонця. Окрім інших поживних елементів, у ньому багато бета-каротину, що стимулює захисні сили людського організму. Курчата ж на ньому ростуть як із води».

Варто згадати й про ще одну перевагу проса сорту «Лілея». Воно не висипається з волоті, на відміну від проса багатьох породжених поважними науково-дослідними установами сортів, що внесені до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні.

«Ведемо й насінництво наших елітних сортів. Оскільки держава коштів на селекцію не виділяє, ми змушені були створити при університеті селекційно-виробничий центр «Яровіт», який очолив наш колишній студент Микола Дубинець. Якби не він, у нас селекції не було б, — стверджує Володимир Тищенко.

— А так примудряємося вести селекцію п’яти польових культур. Чого не вистачало нашим аграріям? Треба було підібрати таку сільськогосподарську культуру, яка була б затребуваною, нетрудомісткою і швидко визрівала. Нею й стало полтавське просо. Можна сказати, наші сорти популярні в усьому світі. Скажімо, два сорти проса, а також сорт озимої пшениці районовані в Казахстані. Маємо багато інформації про те, що наші сорти пшениці висівали в американському штаті Канзас. А в Швейцарії на полтавське просо просто моляться».

У пшоні ніби «законсервовані» промені сонця.
Фото з сайту paralleli.if.ua.

Хоч якими б ідеальними були сорти «Лілея» та «Чиста криниця», у селекціонера є ідеї щодо наступних сортів проса. Зокрема, Володимир Миколайович хоче добитися ліпшого розвитку кореневої системи цієї рослини. І щоб при цьому не втрачався потенціал врожаю волоті.

«Загалом це досить посухостійка рослина. Хоч на поливі в Узбекистані чи Киргизії одержали 240 центнерів проса з гектара. Тобто в цієї культури безмежний потенціал врожайності. Але за умови поливу потрібно, щоб була міцною коренева система, щоб були присутні гени карликовості (низькорослості). От над цим зараз і працюємо, — ділиться професор. — Як селекціонер, я все життя проводжу в полі. Оце, бува, лягаю спати, а в голові — селекція, прокидаюся вранці — і знову про неї думаю».

За словами Володимира Тищенка, на те, щоб створити сорт проса, потрібно витратити принаймні 5-8 років. При цьо­му, буває, селекціонери роблять крок назад.

«Зазвичай ми шукаємо унікальні генотипи за маркерними ознаками. І от, коли лінії рослин уже сформовано, трапляється так, що їх раптом вражають шкідники чи хвороби. У такому разі доводиться проводити схрещування з більш стійкими формами й робити добір. Це і є крок назад, — пояснює селекціонер.

— А скільки непорозумінь буває і з сортовипробувальними станціями, і з аграріями. Якби всі ці факти пригадати, можна було б написати книгу. Зрозуміло, коли створюєш щось нове, завжди доводиться долати якісь бар’єри».