Доброта попри страх: на Сумщині соцпрацівники під час окупації чіпляли білі пов’язки і допомагали своїм підопічним

Під час війни кожен із нас виконує свій обов’язок перед Україною на своєму місці.

Соціальні працівники, на яких припало велике навантаження, — не виняток.

Завдяки їм соціальна сфера в Україні вистояла і діє у надскладних обставинах.

Протягом місяця, з 24 лютого по 26 березня, село Верхня Сироватка неподалік Сум перебувало під тимчасовою окупацією російських військ.

І весь цей місяць соціальні працівники територіальної громади й на день не лишали без уваги своїх підопічних — одиноких безпомічних літніх та сім’ї, які перебувають під соціальним супроводом.

Попри реальну небезпеку, ризикуючи життям, приносили їм продукти, ліки, воду...

— Соціальна працівниця Наталія Зеленіна навіть забрала до себе додому 101-річну підопічну Катерину Олексіївну, на присадибну ділянку якої впав ворожий снаряд, — розповідає директорка комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Верхньосироватської сільської ради Оксана Савчук.

— Центральними вулицями їздила ворожа техніка, тому Наталія Миколаївна запропонувала літній жінці перейти жити до неї. А та стала впиратися, бо не вірила, що почалася війна. Та все ж Наталія Миколаївна переконала її залишити домівку. І дуже вчасно, як виявилось, бо за кілька днів на городі Катерини Олексіївни розірвався снаряд. Від вибуху всі вікна в хаті довгожительки вилетіли, і якби вона там була, то теж постраждала б...

Інша соцпрацівниця, Віра Темченко, під час окупації, окрім закріплених за нею сімох підопічних, з власної ініціативи турбувалася ще про десятьох односельців, які не були офіційно оформлені, як ті, що потребують допомоги вдома, але потребували її у воєнний час.

Одного дня за кілька метрів від стежки, якою постійно ходила жінка, розірвався снаряд і вона лише дивом залишилась живою. Після цього чоловік зажадав від неї, щоб вона звільнилася з роботи.

«Я не можу. Це мій обов’язок — доглядати за тими, хто потребує допомоги», — відповіла на це Віра Петрівна. Чоловікові нічого не лишалося, як супроводжувати дружину по робочих справах.

Оксана Савчук каже, що кожна з восьми соціальних робітниць територіальної громади заслуговує на слова глибокої вдячності й поваги. Незважаючи на ризики для власного життя, ніхто з них не відмовився виконувати свої професійні обов’язки, кожна без вагань узяла на себе додаткові навантаження.

Соцпрацівниці й пенсії допомагали поштарці розносити, і в Суми їздили по ліки, вистоюючи кількагодинні черги до аптек, й оформлювали послугу догляду вдома на період війни для тих, про кого не можуть зараз піклуватися їхні близькі... Були на телефонному зв’язку з керівництвом комунальної установи, але до своїх підопічних завжди доходили.

Наталія Зеленіна, Антоніна Ото, Олена Ткаченко, Віра Темченко, Світлана Жолдош, Оксана Пилипенко, Валентина Чечелюк, Валентина Левашова чіпляли на руки білі пов’язки й, попри власні страхи, йшли повз окупантів не з порожніми руками до тих, хто їх з надією чекав.