Кінець монстра: залишки КПУ поповнили список заборонених проросійських партій

Нещодавно, 5 липня 2022 року, сталась значуща подія, яка не викликала резонансу в широких колах співвітчизників.

Та й не дивно — п’ятий місяць Україна мужньо відбиває повномасштабну російську воєнну агресію.

А сталось те, у що ще якісь три десятки років тому майже ніхто не вірив! Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду завершила розгляд адміністративної справи №826/9751/14 та ухвалила рішення про заборону діяльності Комуністичної партії України.

Вона та політична партія «Щаслива Україна» (це ж треба так маніпулятивно маскуватися!) поповнили список зі ще 13 проросійських партій, заборонених раніше. Гроші та інші активи цих утворень, їхніх обласних, міських, районних організацій та осередків буде передано у власність держави.

Керівна роль партії тоталітаризму

За кількістю активів серед проросійських партій наразі, виявляється, Комуністична партія України все ще залишалася серед лідерів. Міністр юстиції Денис Малюська розповів: «У них є безліч різної нерухомості, яка залишилася ще з радянських часів. До того ж велика частина цього майна навіть не була внесена в Держ­реєстр. Може йтися про сотні об’єктів нерухомості по всій території України, і велика частина нерухомості перебуває на тимчасово окупованій території. Все це майно потрапить в оперативне управління відповідного держ­підприємства або Фонду держмайна. Надалі воно буде або використовуватися державою, або буде виставлене на продаж. Гроші підуть у бюджет України».

 Багато десятиліть зникнення комунізму уявлялося лише на рівні передбачень і теорій. Із більшовицьких часів Комуністична партія Радянського Союзу (КПРС), невід’ємною складовою якої була й Компартія УРСР, фактично підміняла собою державний апарат. А без партквитка в кишені жодна кар’єра була неможлива у принципі — це знав кожен.

Стаття 6 радянської конституції зразка 1977 року закріплювала керівну роль КПРС, а існування інших партій узагалі не передбачалося. Конституція говорила про те, що партія є керівною та спрямовуючою силою всього суспільства та держави.

До речі, мало хто знає, що це формулювання вперше з’явилося в сталінській конституції 1936 року, при створенні якої було скальковано закон німецького Рейху від 1 грудня 1934 року «Про забезпечення єдності партії та держави». Цей документ можна знайти в матеріалах Нюрнберзького процесу.

Комуністичною партією та її ЦК приймались та «освячувалися» всі рішення, що впливали на долю мільйонів громадян за суттю тоталітарного СРСР. Згадаймо все від початку.

Партійна програма здійснення церковної політики радянської влади, прийнята у березні 1919 року VIII з’їздом РКП(б), що дала старт шаленому наступу на релігію з боку партійних і державних органів, жертвою якого стали мільйони представників різних релігійних конфесій.

Рішення політбюро ЦК ВКП (б) від 2 червня 1937 року №П51/94 щодо нещадного розгрому «банди антирадянських елементів», яким розкручено маховик Великого терору.

Постанова політбюро ЦК Компартії УРСР від 27 липня 1971 року про необхідність вжиття «заходів по протидії нелегальному розповсюдженню антирадянських та інших політично шкідливих матеріалів», керуючись якою, КДБ УРСР розпочав 12 січня 1972 року реалізацію операції «Блок» — справжній погром українського шістдесятництва...

Двадцятирічні проти компартії виступали і в 1950-ті

Лише окремі сміливці могли дозволити собі підняти голос проти партії. Серед таких — Олекса Різников, якого пізніше Левко Лук’яненко назве «однокашником з уральського концтабору №36», та його товариш Володимир Борсуківський.

У 1958 році ці двадцятирічні юнаки таємно написали й розвішали в Одесі та Кіровограді листівки такого змісту: «Дорогие товарищи! К вашему уму и сердцу обращаются люди, нашедшие в себе силу и мужество выступить против ненавистной диктаторской политики партии... Взгляните на мир прозревшими глазами, откиньте пелену лживых слов, которыми опутывает Вас с помощью газет и радио кучка захвативших власть коммунистов... Неумная и диктаторская политика партии коммунистов как внутри, так и вне государства приводит мир к расколу, к необузданной гонке вооружений. Долой фашистскую диктатуру партии!».

Звичайно, що юнаки поплатились ув’язненням за ці ще дуже тихі й конспіративні, але такі на той час страшні слова. І мав минути не один рік, поки вони та інші зрозуміли, що справу потрібно не потай робити, а говорити на повний голос, прискорюючи розвал апарату ідеологічного контролю, як згодом це чинили Іван Дзюба, Микола Руденко, Святослав Караванський, Вячеслав Чорновіл та інші.

У 1989 році під тиском демократизованого суспільства цей партійно-державний монстр здетонував! Стимулювало процес скасування 6-ї статті на першому демократичному з’їзді народних депутатів СРСР, обраних першим-таки демократичним голосуванням.

Відколи КПРС опинилася в ситуації навіть не вільної конкуренції, а просто можливості бодай теоретичного вибору громадян, до початку її краху знадобилося трохи більше двох років.

І хоча 22 липня 1991-го комуністи ­встигли зареєструвати у Міністерстві юстиції Української РСР Комуністичну партію України як громадське об’єднання (свідоцтво про реєстрацію статуту громадського об’єднання N107), проте вже 24 серпня того року Верховна Рада проголосила за незалежну Україну.

А вже 26-го президія ВРУ, беручи до уваги факти сприяння керівництва Комуністичної партії України змовникам з Державного комітету з надзвичайного стану (ГКЧП), ухвалила указ про тимчасове припинення її діяльності.

30 серпня 1991 року на підставі висновків Тимчасової комісії, за якими визнавалось, що керівництво Компартії України своїми діями підтримало державний переворот і тим самим сприяло його здійсненню на території України, президія Верховної Ради України заборонила діяльність КПУ.

Однак скоро стало зрозуміло, що такого монстра не вдасться повалити відразу і повністю... Від цієї першої заборони мало минути понад 30 років до прийняття третього і, маємо надію, остаточного рішення про ліквідацію цієї, за висловом Богдана Буткевича, партії-зомбі.

Реанімація комуністів у 1993-му в Донецьку

А тоді, першого року незалежності України, (анти)українські комуністи швидко зорієнтувались, знайшли обхідні шляхи та юридичні лазівки.

Розслідування, яке нібито проводили правоохоронні органи восени 1991-го, не виявило складу злочину в діях ЦК КПУ під час путчу, що мало фатальні наслідки надалі.

Ніхто з вищого керівництва Компартії не був притягнений до відповідальності, а система неформальних зв’язків між її колишніми членами залишилася недоторканною.

Частина колишніх комуністів вступила до новоствореної Соціалістичної партії України. Інші члени екскомпартії, щоправда, мусили чекати майже два роки. Але вже 6 березня 1993-го на конференції в Макіївці та 19-го на з’їзді в Донецьку Компартія була відновлена (формально — заново створена).

У перших парламентських виборах 1994 року комуністи перемогли в 85 з 450 виборчих округів, сформували найбільшу фракцію у Верховній Раді, керівництво парламенту та отримали портфелі керівників ключових парламентських комісій.

Про досить міцні позиції партії-зомбі (а п’ята колона не припиняла працювати) свідчить факт, що вже аж у 2001 році за конституційним поданням 139 (!) народних депутатів України Конституційний Суд повернувся до питання про заборону Комуністичної партії.

В результаті судді дійшли висновку, що громадське об’єднання, зареєстроване 22 липня 1991 року, не є правонаступницею (?!) КПРС і КПУ радянських часів, а відтак було ухвалено безпрецедентне за своїми наслідками рішення щодо незаконності заборони Компартії.

І це при тому, що стара-нова політсила, навпаки, постійно апелювала до більшовицького минулого, наголошувала на своєму правонаступництві стосовно Компартії УРСР, та й нумерацію своїх з’їздів вела з урахуванням аналогічних зібрань радянської партії від 1918 року.

Ситуація виглядала настільки безглуздою, що у 2006 році була прийнята Резолюція ПАРЄ №1481 про «Необхідність міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів», пункти 5-8 якої мали безпосереднє відношення до України.

В ній акцентували: «Падіння тоталітарних комуністичних режимів у Центральній та Східній Європі не завжди супроводжувалося міжнародним розслідуванням скоєних ними злочинів. Більше того, винуватці цих злочинів не були віддані суду міжнародного співтовариства, як у випадку зі страшними злочинами, скоєними в ім’я націонал-соціалізму (нацизму). Як наслідок — громадськість дуже погано обізнана про злочини, вчинені тоталітарними комуністичними режимами. Комуністичні партії є законними та активно діють у деяких країнах, навіть незважаючи на те, що в окремих випадках вони не дистанціювалися від злочинів, скоєних тоталітарними комуністичними режимами у минулому».

Декомунізацію призупиняли вихідці з партії регіонів

Здавалося б, справедливість буде відновлено у 2015-му і зомбі-партія сконає. Адже 9 квітня було прийнято Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні і заборону пропаганди їх символіки», якими діяльність, найменування та символіка КПУ визнавалися незаконними.

23 липня 2015 року затверджено наказом Міністерства юстиції України «Правовий висновок Комісії з питань дотримання Закону України «Про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки».

Зрештою, 16 грудня цього ж року Окружним адміністративним судом Києва за позовом Міністерства юстиції України було прийняте рішення про заборону діяльності КПУ.

Проте партія-зомбі подала численні апеляційні скарги у цій справі. А 30 травня 2017 року 46 народних депутатів колишньої Партії регіонів звернулися до Конституційного Суду України на предмет конституційності декомунізаційного Закону, що призупинило провадження про заборону КПУ. Оскільки рішення про заборону КПУ не набрало законної сили, вона продовжувала животіти, перебувати в державному реєстрі політичних партій, збирати внески.

Врешті-решт 18 травня 2022 року — йшла 84-та доба повномасштабної російсько-української війни, загалом дев’ятий рік вторгнення росії в Україну — набув чинності закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони політичних партій».

Він розширив перелік підстав для заборони партії через суд. Відповідними підставами є виправдовування, визнання правомірним або заперечення збройної агресії проти України, у тому числі шляхом подання збройної агресії російської федерації та/або республіки білорусь проти України як внутрішнього конфлікту, громадянського конфлікту, громадянської війни.

Це і дало можливість Восьмому апеляційному адміністративному суду ухвалити рішення від 5 липня 2022 року про заборону діяльності Комуністичної партії України.

Здається, що аж тепер — після 30 років боротьби з конаючим монстром партії-зомбі — можна поставити крапку в існуванні будь-яких структур, що юридично чи морально виводять своє походження з лав колишньої Компартії. Хоча варто бути пильними, бо гідра комунізму, яка принесла українцям дуже багато горя, живуча.