Співана антологія: пісні житомирянина Івана Сльоти линуть світом інтернету

У червні підбито підсумки ІV Всеукраїнського фестивалю-конкурсу імені Івана Сльоти в номінаціях «хори», «вокальні ансамблі» та «художнє слово».

Цей проєкт, завжди очікуваний, святковий, натхненний, цього разу відбувався в особливих умовах — учасники, а це понад три десятки хорів і ансамблів та стільки ж читців із багатьох областей України, а також окремі виконавці, які виїхали у Польщу, Німеччину, Чехію, не змогли прибути до Житомира, а тому надіслали записи виконання пісень і віршів Івана Сльоти.

Прослуховування матеріалів змусило членів журі шукати критерії для оцінювання, адже — знову ж таки, через об’єктивні обставини — записи були різної технічної якості, що ставило учасників у нерівні умови.

І тоді знайшлося несподіване рішення — не оцінювати надіслані матеріали за критеріями конкурсного відбору, а залишити їх в інтернеті як зразки виконавської інтерпретації, створивши своєрідну «Антологію виконання творів Івана Сльоти».

На думку більшості членів журі, таке рішення не тільки не протирічить ідеї фестивалю-конкурсу, який було започатковано з метою збереження спадщини видатного українського композитора, диригента, поета, педагога, народного артиста України Івана Сльоти, а навпаки — має стати новим етапом вивчення та широкого розповсюдження його творчості.

Як будь-яка музика, пісні Івана Сльоти «А льон цвіте», «Ти мене замани», «Не згорає зоря, не згаса...» та багато-багато інших оживають лише у виконанні, тому зберегти зразки виконавського втілення пісенної спадщини колективами, які добре знають не тільки музику композитора, а й його вимоги до звучання, манери співу, традицій акомпанементу, є надзвичайно важливим завданням «сльото­знавства».

Відтепер і музиканти-практики, і науковці матимуть можливість звертатися до записів на створеному You Tube каналі «Фестиваль-конкурс імені Івана Сльоти», щоб вивчити та зберегти традицію вагомого пласту української пісенної культури, презентованого творчістю видатного житомирянина.

І ще одна несподіванка фестивалю: зазвичай із закінченням дійства закінчується й робота організаційного комітету. Однак цього разу сталося навпаки: по завершенні прослуховувань та обговорень має початися робота з упорядкування побаченого і почутого, адже усе зібране стане тепер надбанням для світу.

Ірина КОПОТЬ, кандидат мистецтвознавства, директорка народного музею Бориса Лятошинського