Час зрілого повноліття: Василю Кременю — 75 років

Василю Кременю — 75 років. Це ще не вік, це час зрілого повноліття.

Пора творчих жнив: шанс відсіяти кукіль від зерна та нагромадити збіжжя.

З давніх часів слово «збіжжя» походить від одного кореня від слова «Бог», що символізує благословення, достаток і щастя.

Як мовив древній Еклезіаст, «все, що Бог робить, воно зостається навіки, — до того не можна нічого додати, — і з того не можна нічого відняти». Тож «нема чоловікові кращого, як ділами своїми радіти, бо це доля його».

Доля людська реалізується у вчинках, у громадському визнанні. Василю Кременю доля судилася видатною: президент Академії педагогічних наук України, доктор філософських наук, професор, дійсний член Національної академії наук України, академік Академії педагогічних наук України, член численних зарубіжних академій, заслужений діяч науки і техніки України, автор низки ґрунтовних наукових праць із проблем філософії, соціології й педагогіки, президент товариства «Знання».

За визначні наукові досягнення Василь Кремень удостоєний Державної премії України в галузі науки і техніки, його нагороджено орденом «За заслуги» І, ІІ і ІІІ ступенів.

За значний особистий внесок у державне будівництво, зміцнення обороноздатності, соціально-­економічний, науково-­технічний, культурно­-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю академіка Кременя нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого ІІІ, IV та V ступенів, низкою інших почесних відзнак. Це той далеко не повний перелік здобутків та широкого громадського визнання заслуг сьогоднішнього ювіляра.

Покликання

Удача в житті — бути затребуваним, перебувати у вирішальний час в потрібному місці. Вважаю для себе такою удачею час праці під керівництвом Василя Григоровича в Адміністрації президента України, у штаті Міністерства освіти і науки України та в управлінських структурах Національної академії педагогічних наук України.
    

Роль і покликання справжнього менеджера, котрим є Василь Григорович Кремень, — відкрити для інших вікно можливостей. Вважаю період співпраці з ним рубіжним для себе у набутті управлінського адміністративного досвіду. А найголовніше — в опануванні житейської мудрості й світобачення.
    

Свого часу Антуан де Сент­-Екзюпері проголошував: «Єдина справжня розкіш — це розкіш людського спілкування». Можу засвідчити: взаємини з Василем Григоровичем були позбавлені жодного авторитарного пресингу з його боку.

Це в геометрії найкоротший шлях між двома точками — пряма лінія. Життя ж людське не лінійне — воно багатогранне, містить у собі безліч альтернатив, ризиків та небезпек, які доводиться враховувати.

І тут вирішальну роль відіграє така дефіцитна якість в управлінських структурах, як культивована Василем Кременем творча співпраця, діалог і довіра одне до одного. Саме вони й забезпечують високу ефективність праці, націленість працівників апарату на кінцевий продукт.
    

Пригадую один зі значимих для мене діалогів. Якось склалася проблема, для вирішення якої я ніяк не міг знайти оптимальної відповіді. І тоді я сказав Василю Григоровичу, що позитивного результату тут ми не досягнемо — його просто немає. Відповідь з його боку стала для мене знаменною: «Позитивний вихід із будь­-якого становища завжди є — залишатися порядною людиною». Ось у цій фразі, як на мене, весь Василь Кремень.
    

Ще один подібний випадок. В один із перших днів своєї роботи в Службі гуманітарної політики Адміністрації президента України я, усе ще звиклий до радянської командної системи, запитав у Кременя — а хто наразі визначає в апараті, так би мовити, «генеральну лінію партії»?
    

Відповідь була такою: «Ніхто нам ніяких готових рецептів не приготує. Кожен із нас на своєму робочому місці несе повну відповідальність за свою ділянку роботи. А всі разом ми опрацьовуємо оптимальні шляхи вирішення назрілих проблем. Пропозиції можуть бути альтернативними. Із них ми й виберемо найбільш доцільні й ефективні для конкретної ситуації».
    

Такі принципові засади визначили структуру й функціонування керованого Василем Кременем Управління внутрішньої політики АПУ, де серед інших було сформовано Сектор стратегічного аналізу й Сектор ситуативного аналізу. Поєднання цих двох підходів, як показала практика, виявилось ефективним у вирішенні низки нагальних проблем внутрішньої політики.

Людиноцентризм

Людиноцентризм — одне із засадних положень світобачення Василя Кременя. Та й світовий досвід державного управління гласить: «The Policy is a Personal» — політика є насамперед підбір і розстановка кадрів.

Дотримання Василем Григоровичем цього принципу давало позитивний результат — дві третини кадрів Управління внутрішньої політики АПУ складали кандидати й доктори наук. Перед прийняттям того чи іншого рішення будь­-яке питання проходило наукову експертизу. Це не в останню чергу й позначалося на досягненні позитивних результатів.
    

Василь Кремень завжди відстоював думку, що людина є основним показником і виміром часу. Утвердити й захистити Україну можуть лише люди з високою громадянською свідомістю, де при усьому плюралізмі ідейних уподобань і переконань почуття патріотизму й відданості Україні має домінувати.
    

Так, показовими, як на мою думку, стали кроки Управління внутрішньої політики АПУ щодо налагодження контактів з управлінськими структурами НАТО. У 1997 році, наприклад, в українському суспільстві ще не було одностайної єдності щодо входження України в Північноатлантичний альянс.

Тоді зі складу так званих віце-губернаторів з гуманітарних проблем, низки управлінців та журналістів Василь Кремень сформував декілька груп, які відвідали штаб-­квартиру НАТО в Монсі (Бельгія), де й отримали можливість безпосередньо поспілкуватися навіть на рівні генерального секретаря НАТО Хав’єра Солани. Це були ті перші кроки, які врешті­решт привели до нинішнього рівня взаємин України з НАТО.
  

Показово, що кожна з груп, сформованих для виїзду в Бельгію, складалася з представників різних регіонів України, часто з відмінними політичними уподобаннями й далеко не однаковим життєвим досвідом.

Час спільного перебування за кордоном у складі української делегації зміцнював у їхньому середовищі відчуття української ідентичності, давав змогу обмінятися думками й результатами управлінських напрацювань, встановити особисті контакти. В такий спосіб регіони України на управлінському рівні поступово консолідувалися, переймалися відчуттям єдності.

Ідентичність

У соціології побутує поняття «феномен третього покоління». У процесі політичного транзиту — від радянського способу життя до набуття якостей європейської модернізації — має відбутися зміна поколінь. Перше несе на собі тягар минувшини, друге перебуває у перехідному стані, і лише третє переходить у нову якість, поєднуючи в собі глибинні національні традиції з новітніми характеристиками нової доби. Образно кажучи, брендом цього покоління є не просто вишиванка, а вишиванка у поєднанні з комп’ютером.
    

Перебуваючи на посаді міністра освіти і науки, Василь Григорович Кремень докладав усіх сил, щоб трансформувати авторитарну радянську педагогіку в демократично­толерантну.

Діти мали отримати шанс увійти в світ суспільства науки й новітніх технологій із новітніми якісними характеристиками, високим рівнем професійної компетентності. Одним із найвизначніших досягнень на цій ниві стала суцільна комп’ютеризація шкіл.
    

Однак і комп’ютер — не панацея. Дитина має бути щасливою, а це можливо досягти лише тоді, коли щасливим є вчитель. Тож Василь Кремень насамперед ліквідував заборгованість із заробітної плати вчителям, що підвищило їхній статус і самооцінку.

Виношував плани надати вчителеві статус державного службовця, однак не зустрів підтримки з боку депутатського корпусу. Саме при Кремені було покладено початок незалежному тестуванню випускників вітчизняних шкіл, що в подальшому стало прирівнюватись до вступного іспиту у виш.

Абітурієнти отримали можливість подавати документи одночасно в кілька вишів. Результат говорив сам за себе — кількість студентів у незалежній державі збільшувалася рекордними темпами.
    

Один із найважливіших показників національної ідентичності — рідна мова в освітньому процесі. З досвіду спілкування з міністром можу засвідчити, якого великого значення він надавав цій проблемі.

Ненормальним було становище, коли за часів СРСР відсоток учнів, що навчалися українською мовою, становив 47,5%. Після того як Василь Кремень полишив міністерську посаду, частка учнів, що навчалися українською мовою, уже перевищила 80%.

Проте не йдеться про якусь насильницьку українізацію. Російською мовою освіту отримувало понад 750 тисяч школярів. У місцях компактного розселення представників національних меншин діяли школи з румунською, угорською, молдавською, кримськотатарською, польською, болгарською та словацькою мовами.
    

У Міністерстві освіти і науки часів Кременя побутувало розуміння, що в час перехідного періоду фактом нашого щоденного спілкування стала українсько-­російська «двомовність».

Тим часом питання повсякденного побуту не може бути регульоване законодавством — це проблема внутрішньої культури населення й рівня толерантності в суспільстві. Тут потрібен час і витримка при врахуванні головного: хто в країні насправді є двомовним? Чи ті, хто обстоює українську мову, шануючи російську культуру, а чи ті, хто воює за «двомовність» задля права не знати українську мову й українську культуру?
    

Немає жодного сумніву, що нинішня агресія Росії проти України розставила всі крапки над «і» з цього питання. Поведінка російських окупантів засвідчила їхнє безкультур’я, малограмотність і дрімуче варварство. Залишається сподіватися, що наша шляхетність не дозволить нам скотитися до примітивної русофобії.

Педагогічна нива

Із розпадом СРСР у 1991 році союзна Академія педагогічних наук припинила своє існування. Освіта без наукової підтримки деградує. Тож з ініціативи українських учених-­педагогів 4 березня 1992 року було створено Академію педагогічних наук України як вищої галузевої наукової установи.
    

Тим часом період становлення Академії затягнувся — відчувався брак фінансування, відсутність необхідних приміщень та обладнання. Зазначені проблеми було здебільшого знято після етапних загальних зборів АПН від 17­-18 грудня 1997 року, коли новий склад президії очолив Василь Григорович Кремень.

Усі 10 інститутів академії було забезпечено приміщеннями, утворилася ціла низка регіональних науково­ методичних центрів, більш-менш налагодилась система фінансового забезпечення.

Від 24 лютого 2010 академія отримала статус національної — стала Національною академією педагогічних наук України. Без активних заходів із боку Василя Кременя про ці зрушення годі було б і думати.
    

У наші дні діяльність академії відбувається за умов екстремальних внутрішніх і зовнішніх викликів, що потребують максимального напруження сил і національного єднання. Насамперед це через відкриту збройну агресію росії.

Дається взнаки й глобальна і безпрецедентно загрозлива пандемія COVID­-19 та прискорений нею болісний перехід до нового способу життєдіяльності на основі цифрових технологій. Слід тримати в полі зору й конкуренцію з боку інших країн у галузі інноваційного високотехнологічного прогресу, і конкуренція ця постійно зростає.
    

Тож побажаємо Василю Григоровичу Кременю творчих сил і натхнення у справі подальшого згуртування української нації, забезпечення її здатності ефективно протистояти загрозам і нападам, нашої спроможності відновити в повному обсязі територіальну цілісність і суверенітет України.

Даємо собі звіт у тому, що екстремальні виклики часу вимагають подальшого розвитку науки, освіти, піднесенні її ролі в людському житті, становленні, утвердженні й діяльності громадян України.
    

Щасти ж вам на цьому шляху, шановний Василю Григоровичу! Як кажуть у народі, віку лебединого, крику журавлиного! Бо вік лебедя — довгий, а кричить журавель тільки на волі.

Василь ТКАЧЕНКО, доктор історичних наук, професор,

член­-кореспондент НАПН України, заслужений діяч науки і техніки України