Олексій Мельник: «Сучасна війна — це війна не лише кількості, а насамперед якості»

Сучасна війна потребує високого професіоналізму наших воїнів.

Росія перейшла до війни на виснаження, але Україну підтримує світ.

Переломні моменти у війні наставатимуть, коли Україна завдаватиме росії поразок, подібних до звільнення нашими військами Київщини та Чернігівщини.

Війна потребує фахового аналізу. Наш співрозмовник — співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова, координатор міжнародних проєктів Центру Разумкова, військовий експерт Олексій Мельник.

Допомога, яку надають Україні, дуже суттєва, проте її недостатньо

— Олексію Васильовичу, весь час ми отримуємо інформацію, що Україні потрібне важке озброєння. Наскільки воно до нас доходить?
    

— Про це говорять на найвищому рівні керівництва держави, про це говорять військові, і відповідно ця тема також обговорюється в суспільстві, людьми, які небайдужі до цієї теми. Дійсно, потреба у важкому озброєнні дуже серйозна, і та ситуація, яка зараз склалася на лінії фронту, дійшла до межі, коли вже вичерпаний ресурс оборонних можливостей, які були в Україні, тобто тих самих «джавелінів», які поставляли нам раніше, чи зброї, яка має радіус дії десь до 50 кілометрів.

Для того щоб перейти в наступ або ж до активнішої оборони і досягати критично важливих цілей росії, як-от: склади з боєприпасами, з пальним, комунікації в глибині тилу, — потрібна дійсно важка далекобійна зброя.
    

Окрім того, коли читаємо повідомлення про втрати, які несе російська армія в техніці, то десь якийсь порядок цифр, очевидно, стосується й українських втрат, хоча вони не розкриваються детально. Тому, дійсно, потрібна зброя і для того, щоб відновлювати втрати, і для того, щоб набути зовсім іншої якості, яка дозволить Україні перейти в потужний контрнаступ.
    

Стосовно того, яка зброя у нас уже є, достатньо багато інформації, хоча, можливо, не вся є у відкритому доступі: це величезна номенклатура артилерії та бронетехніки, боєприпасів як до стрілецької зброї, так і до артилерійської, які надходять від країн-партнерів.

Ця інформація навряд чи десь систематизована, але є ключові висновки, які з цього можна зробити. Перше — те, що допомога надається Україні дуже суттєва, друге — що цієї допомоги наразі все одно недостатньо, і так само надзвичайно обмежені ресурси з окремих найменуваннях, коли взагалі немає можливості власне виробництво з них налагоджувати чи навіть ремонтувати пошкоджену техніку.
   

— Про переломні моменти, коли Україна зможе звільняти більше населених пунктів, коли з кількості в якість перейдуть надання техніки і зброї Україні. По-перше, переломний момент у перший місяць війни, мабуть, був, коли ми дали гідну відсіч росії, а наступний коли?
    

— Ми можемо казати про переломні моменти чи критично важливі фази цієї війни, але вони, очевидно, більше стосувалися оперативного рівня. Коли зупинили російський наступ на Київ, це  була стратегічна поразка росії, коли вона вимушена була відступити повністю з Київщини і Чернігівської області. Таких оперативних чи стратегічних успіхів була ціла низка, вони відбуваються.

Якщо ми намагаємося отримати відповідь на запитання, коли настане стратегічний перелом у війні, то це коли складуться умови для того, щоб Україна не лише могла звільнити один населений пункт або низку населених пунктів, а й утримувати їх, тому що зараз росія має перевагу в артилерії, авіації, абсолютну перевагу в ракетному озброєнні, я маю на увазі ракети середньої дальності.

Якщо українські війська висуваються на якийсь рубіж, ближче підходять до російських, то вони зараз не мають можливості відповідати на той масований обстріл з усіх систем, які є у росії.
    

Тому, намагаючись дати відповідь на це дуже важливе запитання, ми маємо, радше, говорити про передумови, які складуться, а не про часові рамки. А передумови ці складуться тоді, коли Україна матиме потенціал як персоналу — мається на увазі бойових частин — свіжих, навчених, злагоджених, так і озброєнь, які поставлятимуться на ділянки для контрнаступу і забезпечуватимуть: а) ураження ворожих цілей; б) убезпечення передових українських сил, які наближатимуться впритул до ворога.

Україна орієнтується на мільйон військовослужбовців

— А мобілізація тут може зарадити?    
    

— Якщо мається на увазі загальна мобілізація, просто збільшення чисельності Зброй­них сил, то навряд чи такий крок може щось суттєво змінити. Тому що потрібні не просто стрільці-автоматники — потрібні спеціалісти.

І той підхід, який застосовував Радянський Союз під час Другої світової війни і зараз демонструє росія, абсолютно є неприйнятним для нас, тобто просто «гарматне м’ясо» кидати на фронт — цього, я сподіваюся, не планує наше військове командування, цього точно не сприйме українське суспільство.

А позаяк українське суспільство реагує на те, що відбувається на фронті, навіть при обмеженій інформації, це абсолютний факт, тому що це дійсно вітчизняна війна, тобто всі наші воюючі люди — це нові контрактники, а не найманці, як у росії, і не мобілізовані з окупованих територій, яких ніхто не питає і не турбується про їхню мотивацію, а женуть їх на штурми. Тобто я не бачу ні доцільності, ні можливості — насамперед  доцільності, — робити масову мобілізацію і ставити «під ружйо» всіх, кого можна.
   

— Чи достатньо армії для того, щоб вести не тільки оборонну, а й переможну боротьбу?
    

— Уявити собі, що військове командування скаже: все, нам уже особового складу достатньо — неможливо, так само, як і те, що якась бюджетна організація скаже: нам достатньо цих грошей, які у нас є.

Зараз уже озвучено деякі показники, йшлося про те, що Україна орієнтується на мільйон військовослужбовців чи Збройних сил, чи інших силових структур, — це той потенціал, який уряд України, очевидно, бачить як можливий не лише для того, щоб мобілізувати, а й для того, щоб цих людей навчити, забезпечити усім необхідним.

Чи достатньо цього для наступу? Знову ж таки, це дуже примітивний підхід, коли рахувати за тими класичними формулами, що для нас потрібна перевага 3:1 або 5:1. Зараз сучасна війна, і якщо ми намагаємося вести сучасну війну, це війна не лише кількості, а це війна насамперед якості. Перш за все це повинен бути якісний персонал, навчений та оснащений.
 

— Чи можна сказати, що росія перейшла до війни на виснаження?
    

— Це абсолютно очевидно, причому це можна говорити не лише про даний момент часу чи про події, які відбуваються з 24 лютого, — це стратегія, яку росія застосовувала до України протягом багатьох років.

Зараз ця війна на виснаження відбувається не лише на лінії зіткнення, тому що блокада виходу України в море і руйнування критичної інфраструктури — це все елементи війни на виснаження.

Росія, дійсно, обламавши зуби на «спецоперації», переходить до затяжної війни, і складовою цієї війни є максимальне виснаження України в економічному плані. Тому висновок більш ніж очевидний.
  

— А те, що Україну підтримує світ, насправді може нас врятувати?
    

— Насправді світ рятує нас, тому що дефіцит платіжного балансу становить п’ять мільярдів доларів на місяць, і за відсутності міжнародної допомоги Україна була би на межі катастрофи. На три місяці резерви якісь були, а далі був би просто обвал.

Далі всі ці розмови про умови для переломного моменту чи можливості переозброєння, якщо країна не може за це самостійно платити, просто втрачають сенс. Бо допомога Заходу абсолютно критична для нас, і зараз те, над чим усі повинні працювати в уряді, —  це над тим, щоб цю підтримку не лише зберегти на цьому рівні, а й щоб вона посилювалася, бо є абсолютно об’єктивні фактори, які в різних ситуаціях впливають на мотивацію, на пріоритети донорів чи партнерів. Тому для України також критично важливе завдання, щоб ця підтримка не ослаблювалася.
   

— Що означає для України бути відрізаною від моря?
    

— Відрізання України від моря — це, мабуть, один із найсильніших важелів підриву економіки України. Це те, що путін поставив як один з пріоритетів. Йому вдалося повністю захопити Азовське море, воно й раніше було частково окуповане, але тепер вихід через Азовське море неможливий. Які втрати при цьому — відомо.

Далі, росії не вдалося захопити територію Одеської області, але успішно проводиться блокада. А світовий показник чи ознака, що країна має вихід до моря, означає, що у неї дуже суттєва перевага перед країнами, які не мають такого виходу.

Переломні моменти у війні

    — Ви казали, що переломними у війні будуть моменти, коли Україна звільнятиме не один-два, а значно більше населених пунктів на день, і на певній ділянці фронту ЗСУ зможуть відрізати значну кількість російських військ.
    

— Звичайно, це моє бачення ознак переломного моменту контрнаступу — це не просто звільнення чи відкидання ворога на якісь рубежі, наприклад, як це відбувається на півдні, як це відбулося на Харківщині, — це надзвичайно важливі досягнення Збройних сил, на прикладі убезпечення Харкова, — але ми бачимо, що вони просунулися і зупинилися, далі немає потенціалу, щоб розвивати цей наступ.

Переломний момент — це коли Україна зможе завдати однієї чисельної поразки настільки відчутно, що відбудеться щось на зразок того, що сталося в Київській та Чернігівській областях, тобто в якийсь момент російське командування змушене буде включати задню і відводити війська.

Такого поки що більше ми не спостерігаємо на жодній ділянці фронту. Це, наприклад, може бути оточення великого угруповання російських військ, що не можна буде втаємничити, ця поразка має прозвучати в російському суспільстві.
   

— Коли ми звільнятимемо Донеччину та Луганщину, там будуть колаборанти, там будуть диверсійні групи. Наскільки це буде важко для нас?
    

— Звичайно, перехід у контрнаступ буде мати ті чи інші загрози, ті чи інші ризики. Окрім того, що це можуть бути вищі втрати серед особового складу, це також території, на яких потрібно встановлювати контроль.

Якщо говорити про території, які були окуповані після 24 лютого, тут великих питань з відновленням контролю центральної та державної влади на місцевому рівні не повинно бути, окрім диверсантів, колаборантів, — тобто тут проблеми є, але вони непорівнянні з проблемами на територіях ОРДЛО.

Є проблема, яка вже ускладнювалася восьмирічним перебуванням їх в окупації, — очевидно, величезна кількість чоловіків загине, і для тих родин, які там залишилися, важко буде усвідомити, що їхніх близьких убив путін. Тому очевидно, що там буде якщо не активний, то принаймні пасивний спротив і негативне сприйняття.

Але це перспектива: а) можливо, віддаленого майбутнього; б) дивлячись, як зараз розвивається ситуація, не виключено, що проблема деокупації ОРДЛО та Криму може бути відкладена.