Убити дракона: чому фізична ліквідація путіна нічого не змінить

Можливо, смерть путіна й не має сенсу, але як же хочеться, щоб це створіння не просто вмерло, щезло, а здохло, та ще й у пекельних муках — таких, які пережили люди, що збожеволіли в підвалах Маріуполя, розтерзані дівчата Тростянця і Бучі, згорілі живцем малюки, матері, що тижнями не могли поховати своїх закатованих дітей, чиї тіла шматували вуличні пси. Як же хочеться…

В інформаційному просторі періодично з’являються повідомлення про спроби вчинення замаху на життя президента путіна.

Історики люблять нагадувати сумнозвісну традицію московитів — учиняти палацові перевороти й убивати очільників своєї країни.

Або задаються питанням: ну вбили ж уже в цивілізованому XX столітті керівників багатьох держав, то хіба не може така ж доля спіткати путіна?

І справді, чи таким уже неможливим є фізичне усунення путіна? І хто міг би його зорганізувати і здійснити?

                        Військовий експерт, колишній співробітник Апарату РНБО полковник Іван Якубець.

Хто може стати кілером?

— Іване Миколайовичу, як ви вважаєте, інформація про замахи на путіна містить хоч натяк на правду?
    

— Не думаю. Переконаний, що ніяких замахів на путіна не було. А відповідна інформація розповсюджується ФСБ з провокативною метою — аби росіяни ще тісніше згуртувалися навколо свого президента, якому, мовляв, загрожує небезпека. Спрямована ця інформація й проти українців — щоб нас заспокоїти і розхолодити. Щоб ми сподівалися на те, що проблему російської агресії проти нас вирішимо не ми, а хтось інший, і нам не доведеться напружуватися, нести втрати, гинути на цій війні.
 

— По-вашому, замахи на путіна, його вбивство неможливі?
    

— А хто здійснить це вбивство?
  

— Ну, приміром, хтось із його особистої охорони — Індіру Ганді вбив її ж охоронець.
    

— Але цей охоронець був релігійним фанатиком, тісно пов’язаним із сикхськими екстремістами, проти яких уряд Ганді вів успішну боротьбу. Він Індіру з релігійно-національної ненависті вбив, а біля путіна таких людей немає. Приміром, ті ж кадировці, діти спаплюженого путіним чеченського народу, у нього в друзях ходять.

Я думаю, що жоден охоронець путіна не піде на його вбивство з якихось ідейних міркувань — не таких людей підбирають в особисту охорону російського президента. Охоронці путіна почуваються обранцями долі, адже і вони самі, і їхні сім’ї, родичі як сир в маслі купаються, маючи таку службу.
   

— Неідейних легше підкупити.
    

— Кандидатів на посаду особистого охоронця путіна не просто перевіряють, а немов рентгеном просвічують, і усю їхню родину, і все коло спілкування. Крім того, охоронці контролюють одне одного і доносять один на одного. В Індії вбивця Ганді став охоронцем з допомогою індійських спецслужб. А в росії спецслужби працюють на президента.
   

— Тобто в жодному разі?
    

— Хіба що в одному випадку — якщо в охороні путіна є людина, котру виплекали західні спецслужби. І ця людина чекає дня «Х», коли путін, приміром, потягнеться до ядерної кнопки, і тоді ця особа знешкодить його. Але це все — фантазії. Переконаний, що охоронці — ні.
   

— А як щодо інших людей, які мають доступ до тіла? Його політичні й ділові спільники, приміром?
    

— Коло людей, які мають до нього фізичний доступ, уже давно обмежене настільки, що в ньому залишилися справді тільки його спільники. Одні його касу тримають — йдеться про понад 300 млрд доларів. Інші забезпечують йому політичну підтримку.

Він їх усіх зробив дуже багатими людьми, вони у своєму благополуччі повністю від нього залежать. Вони є, поки є він. Вони навіть рота проти нього відкрити не можуть: Захід почав накладати на них санкції, а вони путіна і злим словом не згадують. Для них в існуванні путіна — запорука їхньої особистої безпеки. Вони не піднімуть на нього руку.
   

— Тобто ніхто з наближених до путіна не принесе Заходу його скальп, аби Захід вибачив їм і почав з ними ручкатися?
    

— Ну, ми ж не в середні віки живемо. Захід не сприйме такої запопадливості. Він усе одно примусить людей з оточення путіна відповідати за їхні злочини.
   

— Ми можемо сподіватися, що в росії є якісь патріотично налаштовані відчайдухи-одинаки, які вчинять замах на путіна?
    

— Сподіватися можна, але відчайдух не матиме доступу до нього. З простими людьми на вулиці, як колись Горбачов, путін не спілкується. Усі ті пересічні росіяни, яких ми бачимо біля нього в кадрі, — то або ретельно відібрані і сто разів перевірені люди, або спеціальна масовка зі спецслужби.

Якщо зрежисують путінський «вихід в народ», то обладнають спеціальне місце, поставлять спеціального хлопчика, якого путін на камеру погладить по голівці, — і все. Паради на Красній площі готуються так, що жоден відчайдух не наблизиться до путіна на відстань пострілу — там буквально все навколо вилизується і зачищається. Крім того, щоб провести таку операцію, потрібні величезні гроші, спеціальне, дуже дороге, озброєння, потрібна система безпеки самого кілера. Відчайдухи зазвичай нічого цього не мають.
   

— А вбивство Кеннеді, Улофа Пальме, замах відчайдушного одинака Ільїна на Брежнєва у 1969 році?
    

— Так, за вбивством Кеннеді й Улофа Пальме точно стояли спецслужби — недарма вбивць цих політиків і досі не знайшли. У Ільїна ж, який справді був одинаком, нічого не вийшло, його на Красній площі затримали. У жодного одинака нічого не вийде, якщо за ним не стоїть спецслужба. А я вже казав, що в росії вона віддано служить путіну.

Гаага буде?

— На початку квітня Захід дав путіну зрозуміти, що знає місцезнаходження його бункера і зможе його в тому бункері знищити, якщо путін надумає натиснути червону кнопку. Але навіщо чекати, поки він потягнеться до червоної кнопки? Чому було Заходу не усунути його після тієї ж Бучі? Невже він ще мало лиха накоїв, аби дарувати йому життя?
    

— У Бучі й інших українських містах катували ж українців, а не мешканців Заходу. І скільки б Захід нам не співчував, наш біль їм пече менше, ніж нам самим. Недарма вони постійно радять нам віддати путіну частину нашої території і в такий спосіб замиритися з ним. Крім того, серед очільників країн існує неписаний закон: вони ніколи не дадуть команду вчинити насильницьку смерть одного зі своїх колег. Це така між ними кругова порука. Такий важіль світової безпеки.
   

— А як же повісили Хусейна в Іраку, ледь не на клапті розірвали Каддафі в Лівії?
    

— Каддафі був убитий самими лівійцями, Хусейн — іракцями. Інша справа, що Захід максимально цьому сприяв — нагадаю, що іракському суду Хусейна передали ті ж американці.
   

— Як ви думаєте, загнаний у глухий кут путін може вчинити самогубство — за прикладом колишнього очільника Союзної Республіки Югославії Слободана Мілошевича?
    

— Мілошевич випив отруту в камері Гаазького трибуналу, щоб не бути розстріляним за його рішенням.
   

— А путіну хіба не загрожує Гаага? Розслідування ж його злочинів на території України уже ведеться.
    

— На жаль, на початку війни путін був ближче до Гааги, ніж зараз, адже в тій самій Бучі росіяни не замітали сліди своїх злочинів. А тепер вони включили потужну контрпропаганду і запевняють світ, що в Маріуполі, приміром, саме українці чинять злочини проти людяності, а не росіяни.

Усі ці їхні пересувні крематорії, вивезення залишків зруйнованих будівель разом із тілами мирних мешканців, депортація українців (свідків їхніх злочинів) у глибинні райони росії, ротація службовців, які замішані в звірствах проти наших громадян — усе це знищення слідів своїх злочинів.

Путін реально злякався Гааги і тепер діє вкрай обдумано. І військових злочинів, зафіксованих на початку війни, може бути недостатньо для Гаазького трибуналу. І винуватцями злочинів можуть визнати безпосередніх виконавців, а не особисто путіна. Бо і справді, не він же особисто касетні чи фосфорні бомби на нас скидав — у Європі може знайтися багато його адвокатів.
   

— Овва! Ви припускаєте, що може бути таке: ми перемагаємо росію на полі бою, а путін надалі залишається її очільником?
    

— Так.
   

— І саме з ним нам вести повоєнні перемовини?
    

— Сподіваюся, що з ним ні Захід, ні ми за один стіл не сядемо. Хоча Макрон йому постійно телефонує, Франція разом із Німеччиною та Італією наполягають на переговорах із ним, згадайте проросійську позицію Угорщини, Сербії, інших країн — це свідчить, що на Заході путіна абсолютним Гітлером не вважають.
   

— Відтак Захід не зацікавлений у його фізичному знищенні…
    

— Упевнений, що наразі — ні. Захід має іншу мету: не вбитий, а принижений путін, принижена росія, виснажені війною в Україні російські збройні сили, розвалена російська економіка. Це все в комплексі призведе до більш значного катаклізму в росії, ніж просто смерть путіна. І цей катаклізм примусить росію змінити свій політичний курс.
   

— А в’язниця? Як для Піночета?
    

— Його в тюрму може тільки росія посадити і більше ніхто. Щоб знищити путіна — треба знищити підтримку його росіянами. А вони поки що його підтримують.
  

— То що, проти нього немає методів?
    

— На сьогодні немає. Треба, щоб світ від нього повністю відвернувся, щоб економічні санкції дали відчутні результати, щоб ми перемогли, росіяни в ньому розчарувалися і звинуватили у своїх негараздах. На це все потрібен тривалий час.
   

— Яким же ви бачите майбутнє путіна?
    

— Швидше за все, він придумає собі якусь почесну посаду, як Назарбаєв у Казахстані, і все одно контролюватиме російський офіційний політикум.
  

— Несправедливо…
    

— Зрозумійте, у сьогоднішній ситуації смерть путіна нічого не змінить. Тому що річ не в його особі, а в настроях і цілях усього російського суспільства, в його політичному курсі. Згадайте початок 80-х у СРСР: за три роки сталася смерть Брежнєва, Андропова, Черненка — очільники країни мерли один за одним, а країна не змінювала курсу, навпаки, з кожною смертю він ставав усе більш реакційним.

Або згадайте смерть Сталіна — попри засудження культу особи, в основних своїх орієнтирах СРСР залишився на попередніх позиціях, так звана політична відлига захлинулася. Отже, й після смерті путіна не варто очікувати, що політичний курс росії зміниться сам по собі. Змінити його маємо ми, українці, перемогою в цій війні. Ми це можемо зробити, весь наш народ на це налаштований.