Міна шукає огрядного дядька: історії тварин, які переживають війну

Нещодавно в полтавському пункті перетримки безпритульних тварин пройшла толока (себто благодійна робота людей, об’єднаних спільною ідеєю) з благоустрою території.

Загалом цьогоріч тут планувалося зробити капітальний ремонт — цей проєкт став переможцем міського конкурсу «Бюджету участі». Але у плани втрутилась війна...

Ось уже другий місяць тут чекає на повернення воїнів безпородна Міна. Собака — кістки, обтягнуті шкірою — прибилася до тероборонівців, які стояли на одному з блокпостів під обласним центром. Військові назвали її Міною.

Вони ж врятували її від неминучої смерті: заліковували рани на боках і спині, ділилися з нею своїми харчами. Але настав час, і тероборонівців відправили на фронт.

Щоб не лишати Міну напризволяще, вони привезли її до пункту перетримки бездомних тварин.

— Ми показали собаку ветеринару, який призначив їй лікування й посилене харчування, — розповідає про мешканку притулку заступниця керівника Ганна Кондра. — Тепер її не впізнати. Міна — улюблениця волонтерів, які щодня приходять до нас, щоб вигулювати собак.

Вона довго не гавкала, а тепер у неї вже «прорізався» голос і повеселішали очі. Стала грайливою. Дуже лагідна, добра. Коли бачить досить огрядного чоловіка, кидається до нього й заглядає в обличчя. Мабуть, таким був її господар. Ще намагається заглянути в кожен смітник, а їжу ковтає за мить. Але звикає до смаколиків, якими її пригощають.

А з двома породистими лайками, чемпіонками України, що зачинені у новенькому вольєрі, гуляють лише їхні господарі. Люди вивезли їх під обстрілами з Харкова, однак не мають можливості для утримання тварин на новому місці мешкання.

Тому теж скористалися безплатними послугами пункту перетримки. Власники лайок (одна з них, до речі, скоро матиме цуценят) самі облаштували для них вольєр, приносять їм особливі харчі, а також двічі на день їх вигулюють.

Власники ще двох собак, вивезених із Донбасу, залишивши своїх домашніх улюбленців у тимчасовому притулку в Полтаві, поїхали далі на захід. Одного обіцяли забрати на зворотному шляху, а для Найка волонтери підшукуватимуть нового власника.

Звісно, психіка тварин, яким довелося пережити обстріли з важкого озброєння, дуже страждає. Вони стають агресивними й можуть покусати навіть господарів. Тому їм потрібно кілька днів давати заспокійливі препарати.

— На жаль, не всі власники домашніх тварин у цей складний час виявилися готовими нести відповідальність за тих, кого приручили, — зітхає Ганна. — З початку воєнних дій багато хто залишив котів і собак просто на вулиці замість того, щоб прилаштувати їх у притулки на безпечних територіях.

Хоча, певна, далеко не в усіх була така можливість. Навіть співробітники притулків, як це було в окупованій Бородянці, теж не знали алгоритму дій на випадок війни. Там ніхто не додумався випустити собак із вольєрів. У результаті багато з них загинули голодною смертю.

Песики з притулку чекають на господарів.
Фото автора.

Тому в Полтаві на цей випадок заготовляють сухі корми для тварин. Якщо доведеться, не дай Боже, відпускати собак на волю, тоді єдиним варіантом зберегти їхнє життя буде розкидання сухого корму в певних місцях.

Та це план «Б». Наразі ж усі чотирилапі (тут також є десятків три котів) отримують гаряче харчування двічі на день, згідно з графіком. У меню — каші, овочі, м’ясо, риба. Їх купують за рахунок міського бюджету, за програмою поводження з безпритульними тваринами.

Кількість їжі постійно варіюється, оскільки кількість мешканців у пункті перетримки — величина непостійна й коливається від 90 до 150. У воєнний час, як зараз, максимум може сягати 250.

Зазвичай до пункту перетримки собаки потрапляють з вулиці. Їх спеціально відловлюють працівники КТП-1628, після чого волонтери відвозять їх до ветеринарних клінік, де якщо треба, лікують, а «дівчаток» стерилізують.

Є собаки, які житимуть тут довічно: надто старі, з ампутованими кінцівками чи ті, які не йдуть на контакт з людьми. Решта мають шанси потрапити у добрі руки. Зазвичай щотижня звідси забирають 3-4 собак-підлітків. Особливим попитом користуються цуценята, яких можна виховати «під себе». Рідко хто наважується забрати дорослого пса, до якого треба пристосовуватися.

— Якщо мені телефонують і кажуть, що хотіли б узяти в нас собаку певної породи, я відповідаю, що вони не туди потрапили, — говорить Ганна Кондра. — Кажу: «Хочете породу — купуйте». У нас тварини переважно безпородні, метиси. Приходьте, уподобайте когось: за зростом, кольором, довжиною шерсті, характером...

Ми даємо можливість звикнути людині до тварини, а тварині до людини. Кількох спільних півгодинних чи годинних прогулянок достатньо для того, щоб зрозуміти, наскільки все серйозно. Хоча ми й самі часто шукаємо нашим мешканцям нову сім’ю — фотографуємо їх, виставляємо оголошення на наших сторінках. Але віддаємо їх не першому-ліпшому. З’ясовуємо, чи має людина фінансову можливість утримувати тварину, які умови їй може забезпечити.

Щоб люди бачили, до чого їм треба прагнути, у пункті перетримки бездомних тварин і влаштували толоку. Волонтери фарбували вольєри, білили господарські приміщення, підмітали, щось майстрували.

Загалом людей зібралося понад три десятки. На запитання, чому вони виявили таке бажання, відповідали просто: «Люблю тварин, хочу, щоб їм жилося краще».