Наука у добу постправди: головне про Академічні читанння пам’яті В. І. Стріхи-2022

Відбулися традиційні щорічні Академічні читання пам’яті визначного вченого-фізика, засновника і першого президента АН вищої школи України В. І. Стріхи.

Вони пройшли в режимі онлайн.

Президент АН вищої школи України О. Г. Наконечний нагадав, що цей рік для академії особливий: 27 листопада вона відзначить 30-річчя.

Готуючись до нього, АН ВШ підписала меморандуми про співпрацю з Національною академією наук України та з Українською спілкою промисловців та підприємців.

Разом з УСПП зараз створюється Центр міждисциплінарних і прикладних досліджень. Заяви академії з актуальних питань наукового, освітянського й ширше — громадсько-політичного життя привертають до себе увагу не тільки фахової спільноти.

Пошуки фінансування превалюють над інтелектуальною цікавістю

Визначний учений-механік, академік НАН України і почесний академік АН вищої школи України В. Т. Грінченко розпочав виступ із разючого факту: провідні учені-епідеміологи з різних країн стали впродовж останніх місяців об’єктами погроз і залякувань з боку «антивакцинаторів», причому кожному восьмому з них погрожували смертю.

Отже, інформаційна епоха, доба науки і знань дедалі помітніше робиться й добою постправди, добою дезінформації та невігластва.

Авторитетне видання The Economist наголошує: досягнення науки зумовили радикальні зміни в суспільстві; однак тепер, щоб розвиватися далі, наука повинна змінитися сама.

Причину хвороби науки доповідач вбачає в тому, про що ще в 1961 р. у своїй прощальній промові говорив президент США Д. Ейзенгавер: через те, що наука зробилася надто «дорогою», державний контракт (читаймо: пошуки фінансування) став фактично превалювати над інтелектуальною цікавістю.

Віталій Іларіонович Стріха — фізик, мандрівник, мрійник (Полтавщина, 1995 рік).

А тому провідні дослідницькі університети світу дедалі більше зайняті не пошуками істини, а пошуками грошей. Наприкінці XX століття відбувалося злиття науки з ринком.

А сучасні вчені замість науки часто займаються менеджментом: конкурси, гранти, проштовхування продуктів, рейтинги, індекси цитування — все це відбирає час від безпосереднього дослідження природи та суспільства.

Дедалі частіше звучить думка: так далі не можна. Ф Альтрехт (Центр з вивчення вищої освіти, Бостон, США) стверджує: «У світі настала анархія: масове написання статей, більшість із яких практично не має наукової цінності; постійний тиск на вчених: «Публікуйся або загинеш», розвиток псевдонауки, жадібність великих транснаціональних видавництв і розростання недобросовісних видань — усе це призвело до появи нових проблем».

Інший успішний американський учений із зарплатнею 200 тисяч доларів на рік зізнався: «Наукова культура сьогодні принципово нелюдська і деморалізує. Покращуйте культуру, безпеку робочих місць, стабілізуйте фінансування, і тоді люди з талантом стікатимуться до науки, оскільки це прин­ципово корисно і приносить велику радість».

Необхідність змін усвідомлюється й на інституційному рівні. У листопаді минулого року Європейська комісія оголосила про плани скласти угоду про оцінювання досліджень для всього Європейського Союзу. Пропонується, щоб критерії винагороджували етику та чесність, командну роботу та різноманітність результатів на додаток до якості та впливу досліджень.

А тезу про необхідність налагодження нормальних зв’язків між наукою і владою доповідач проілюстрував цитатою  великого французького філософа ХVІІІ століття Ж.-Ж. Руссо: «Поки влада з одного боку, а освіченість і мудрість з другого не вступлять у союз, вчені рідко будуть міркувати про державні справи, а володарі ще рідше стануть здійснювати прекрасні діяння, і народи залишаться нікчемними, розбещеними і нещасними».

Україна вже від 2018-го не має своєї космічної програми

Визначний учений-астроном, академік НАН України і почесний академік АН вищої школи України Я. С. Яцків розповів про космічні дослідження в сьогоднішній Україні. Він наголосив: космос — це не лише фундаментальна наука, а й розвиток високотехнологічних галузей.

Водночас Україна вже від 2018 року не має своєї космічної програми. І це, врешті-решт, виллється для нашої держави десятиліттями наукового і технологічного відставання.

Хоча й сьогодні поруч із проблемами (як-от історією запущеного фірмою Ілона Маска супутника «Січ», батареї якого поки не вдалося зорієнтувати на Сонце) маємо й успіхи. Серед них доповідач назвав програму «Аерозоль.UA», присвячену ролі аерозолів у кліматичних змінах, яку Головна астрономічна обсерваторія НАН здійснює в співпраці з університетами.

Відомий учений-кристалохімік, академік НАН України і АН вищої школи України Р. Є. Гладишевський виголосив доповідь «Порядок і симетрія в природі». Він почав її зі слайду квітки бузку, де перехід від звичної 4-пелюсткової симетрії до рідкісної 5-пелюсткової люди здавна вважали ознакою щастя.

Нагадавши про базові поняття симетрії, доповідач докладно зупинився на здобутках львівської школи кристалохімії, засновниками якої були Є. І. Гладишевський разом із П.-Б. І. Крип’якевичем, і яка сьогодні є успішною в багатьох міжнародних проєктах. Важливе значення для цієї школи мав центр колективного користування науковим обладнанням, відкритий у ЛНУ ім. Івана Франка в 2018 р. за сприяння МОН України.

Академіки АН вищої школи України В. І. Жданов та В. М. Ящук (обоє представляють фізичний факультет КНУ ім. Тараса Шевченка) виголосили доповіді «Модифікація загальної теорії відносності чи нові космологічні поля?» та «Спектральні прояви фотофізичних процесів у вірусах та особливості їх інактивації». Перша з них стосувалася засадничих проблем світобудови, а друга може мати й важливе прикладне значення в контексті пандемії ковід-19.

Академік АН вищої школи України Л. Ю. Москальова   розповіла про напрями підвищення спроможності університетів у здійсненні інноваційних психологічних та педагогічних проєктів. Вона констатувала: на жаль, упродовж останніх років відбувається помітне «розмивання» відповідної секції МОН, через яку проходять чимало проєктів, далеких і від педагогіки, і від психології.

Переклади з оригінальної російської та російськомовної літератури

Академік АН вищої школи України Л. В. Коломієць проаналізувала місце перекладів з оригінальної російської та російськомовної літератури на книжковому ринку пострадянської України.

Якщо впродовж 1979—91 рр. в УРСР було видано 2080 назв книжок, перекладених з російської, то в 1992—2011 рр. їх число скоротилося до 41 назви. І на це є декілька причин, серед яких незацікавленість самої Росії підтримувати переклади своїх письменників українською (в РФ вважають, що їх скрізь на пострадянському просторі повинні читати мовою оригіналу), і радикальна зміна українського читача, який став значно відкритішим світові, і національна свідомість якого (особливо після 2014 року і нинішнього повномасштабного вторгнення) суттєво зросла.

Її колега з КНУ імені Тараса Шевченка академік АН вищої школи України А. О. Ткаченко в образній і полемічно загостреній доповіді «Калькування й канцелярит: розвиток чи деградація?» зупинився на багатьох прикладах не лише калічення української мови кострубатим канцеляритом і невластивими їй кальками з російської, а й не менш безглуздого уникання окремих питомих українських слів лише тому, що вони надто схожі на російські відповідники (так, замість усталеного прикметника «безплатний», що утворено від нормативного українського іменника «плата», останнім часом воліють вживати «безкоштовний», який російською правильно було б перекласти як «бездрагоценный»).

Академік АН вищої школи України О. В. Пронкевич (Університет імені Петра Могили, Миколаїв) виголосив доповідь про іспансько-українські контакти за часів ренесансу й бароко. Він наголосив: Іспанія й Україна — два кордони Європи, які видаються дуже далекими. Водночас період бароко в Україні та Золота доба в Іспанії — часи найбільшого розквіту культури.

Як показали дослідження доповідача, прямі контакти між людьми в цей час неінтенсивні, свідчення нечисленні. Однак іспанці дещо про Україну знали. Нашу землю називали Roxia чи Rusia і відрізняли від Московії.

Знали про козаків і про те, що це фронтир із католицьким світом. Водночас для українців Прокоповича і Сковороди Іспанія — джерело західної мудрості (другої схоластики). Доповідач наголосив: системна робота з вивчення культурних контактів між країнами протягом зазначеного періоду перебуває на початковій фазі.

Відомий фізик, і водночас — яскравий мистецтвознавець, академік АН вищої школи України І. О. Анісімов зробив доповідь, присвячену фрескам Софії Київської. У ній він розповів про здійснений ним сумлінний аналіз усіх збережених 232 фресок собору.

Цей аналіз показав: серед представників різних категорій святих з великим відривом переважають мученики (більше половини від загальної кількості — більше, аніж апостолів, святителів, пророків, царів і цариць разом узятих).

Набір одиночних постатей святих відображає всесвітній (за уявленнями середньовічних європейців) характер християнства — від Іспанії на заході до Персії й Індії на сході, від Ефіопії на півдні до Німеччини на півночі. Водночас переважають представники константинопольської церкви. Помітно представлена й римська церква (розписи створено до Великого розколу 1054 року).

Досі в літературі висловлювалося дві точки зору на те, хто розробляв програму розписів Софії Київської. Віктор Лазарєв вважав, що це робили діячі з оточення князя Ярослава Мудрого (в літературі можна зустріти ім’я майбутнього митрополита Іларіона). Проте за радянських часів це була єдино можлива точка зору.

Натомість Надія Нікітенко сьогодні доводить, що розписи Софії Київської спрямовані на прославлення князя Володимира (на її думку, собор був збудований і в основному розписаний ще за його життя) та його дружини Анни. Очевидно, в цьому разі розробленням програми розписів мав займатися хтось із оточення цього князя.

На думку доповідача, переважання святих, які вшановувалися в Константинополі, ймовірно, вказує на константинопольське походження розробника програми розписів (очевидно, з оточення митрополита-грека). На зміст цієї програми могли вплинути й уже завершені на той час розписи Десятинної церкви.

Гуманітаристика

Інтенсивну дискусію, в якій узяли участь О. Б. Головко, О. І. Чередниченко, О. П. Воробйова, О. В. Пронкевич (двоє останніх є членами Наукового комітету Національної ради з питань розвитку науки і технологій), Н. П. Старченко, А. О. Ткаченко, викликав стан сучасної української гуманітаристики.

Було ухвалено спеціальну Заяву, в якій наголошується на необхідності низки підтримчих дій у царині не лише української філології, а й історії, культурології, журналістики, правових наук тощо.

Україна переживає сьогодні трагічні  дні. Однак у виступах учасників читань лунала віра в те, що міць української армії, де є і значний внесок наших учених з їхніми розробками, спонукає агресора зрозуміти, що будь-яка збройна авантюра є згубною для нього самого. А отже, українські вчені повинні думати про майбутнє й будувати стратегічні плани.

Максим СТРІХА,
доктор фізико-математичних наук, професор,
перший віцепрезидент АН вищої школи України