Завідувач кафедри Острозької академії Сергій Рудько став до лав ЗСУ: «Не міг сидіти й чекати, що буде далі»

Із початку повномасштабного російського вторгнення в Україну студентство і викладачі Острозької академії дають відсіч ворогові на всіх фронтах.

У лавах Збройних сил України служить добровольцем Сергій Рудько — викладач і завідувач кафедри регіональних студій.

Він розповідає, чому і як вирушив воювати, та навіщо вчитися у час війни.

Робочі плани до 24 лютого

«У мене було дуже багато заплановано по роботі. Наприкінці 2021 року я почав покращувати свою англійську на щоденних курсах.

За тиждень до вторгнення саме пройшов відбір на курс американістики для викладачів з України від колег зі США.

Мав на початку березня подати документи на продовження членства в галузевій експертній раді НАЗЯВО, де я був експертом майже три роки. Планував заходи з профорієнтації нової магістерської програми «Євроатлантичні студії».

Тим часом у друкарні вийшов мій туристичний путівник «Острог». Ми збиралися провести кілька презентацій, бо було багато пропозицій і хороші відгуки від перших читачів. До речі, основу путівника ми розробляли зі студентами освітньої програми «Регіональні студії».

Працював над двома рукописами нових книжок про самостійні мандри і зовнішню політику країн Північної Європи. Обидві мали вийти до літа.

У планах було й перетворити мій академічний курс «Мандруй самостійно. Принципи і лайфгаки самостійного туризму» на онлайн-курс на одній із національних платформ.

До літа ми хотіли відвідати Словаччину й Естонію, а в липні поїхати на два тижні в Грузію. Це був план ще з минулого року.

Як вирушив на фронт

У перші дні війни нескінченний потік страшних новин діяв на нерви й погіршував психологічний стан. Я не міг сидіти й чекати, що буде далі.

Вдома постійно обсідала тривога, страх. Хотів справді бути потрібним у цей час. Треба було щось робити, особисто долучитися до захисту країни.

У мене в голові такий образ: коли рідні хворого стоять під операційною, чекають на результат складної операції, але нічого не можуть вдіяти. Мені не хотілося бути цим родичем — хотів бути лікарем.

Я не мав жодного військового досвіду до 24 лютого. Зібрався й пішов питати, що до чого. У військкоматі була довжелезна черга. Зрештою, мені сказали чекати дзвінка.

За кілька днів зателефонували. Я навіть не знав, що брати з собою, мусив гуглити. Спакував рюкзак і поїхав на полігон.

Спорядження, амуніція й допомога Острозької академії

На полігоні нам видали дуже хорошої якості форму, але потрібно було докупити важливі речі й амуніцію. Частина з них коштує недешево.

Я звернувся в університет по допомогу. Проректор Дмитро Шевчук відразу поширив оголошення й рахунок для збору коштів серед академічної спільноти. Мені передали «розгрузку», термобілизну, каремат, спальний мішок, сухе харчування, засоби гігієни, деякі ліки та інші речі першої необхідності.

Що важливо, Острозька академія також передала прилад нічного бачення, дуже потрібний для мого підрозділу. Пізніше помічник ректора з франдрайзингу Едуард Балашов сконтактував з організацією Ukrainian Congress Committee of Ukraine (Capital District Branch) у штаті Нью-Йорк.

Тут хочу зразу подякувати Едуарду, а також д-ру Андрію Барану, пані Оксані Лупе та всім членам UCCU Столичного відділку штату Нью-Йорк.

За передані ними гроші мої друзі з Запоріжжя, волонтери Ольга Білинська та Юрій Васильєв купили якісний бронежилет, хорошу каску, тактичні окуляри й навушники та інше спорядження.

До речі, ми познайомилися з Ольгою та Юрієм під час їхньої подорожі через Острог, після чого я запросив їх прочитати лекцію для студентів свого курсу «Мандруй самостійно. Принципи і лайфгаки самостійного туризму». А тепер вони допомагають українській армії.

Також фінансову допомогу для мене й мого підрозділу зібрали студенти, викладачі академії, а також їхні рідні. Було приємно прочитати в описах банківських переказів такі фрази, як «Студенти з вами» і «Одному з кращих педагогів у моєму житті!». Тож я вдячний усім за підтримку.

Лекції з фронту: поєднати непоєднуване

Я зараз викладаю авторський курс «Мандруй самостійно. Прин­ципи і лайфгаки самостійного туризму». Адже студенти записувалися не лише на курс, а й послухати мене і про мій досвід.

Було б несправедливо позбавити їх цієї можливості. Навіть попри те, що часом дуже складно проводити заняття. Адже погано ловить інтернет і то переважно в складнодоступних місцях, коли ціле заняття сидиш на одній нозі.

Нерідко з’являються термінові завдання, накази, а ще постійно повітряні тривоги. Тому графік має бути максимально гнучкий. У межах курсу ми працюємо на багатьох платформах: спілкуємося зі студентами в Telegram-чаті, завдання перевіряю в Moodle, відеозаписи лекцій скидаю на свій Youtube-канал, а онлайн-зустрічі проводжу в Google Meet.

Так само вдається виконувати обов’язки завідувача кафедри, експерта з освітніх програм. Уже з полігону я розподіляв викладачів, хто який курс замінятиме.

Зараз вирішую в дистанційному режимі питання зі студентською практикою, навантаженням викладачів, ви­бірковими курсами. Лаборантка кафедри телефонує, або частіше пише про всі поточні питання, і я відповідаю, як тільки є змога.

Коли було засідання галузевої експертної ради НАЗЯВО, я брав участь в обговоренні акредитаційних справ освітніх програм. В одній із них іще й був доповідачем.

І тут хочу подякувати колегам із експертної ради, передусім голові Юрію Петрушенку, Зоряні Луцишин, Марині Литвин, Ользі Пирог, які теж долучилися до фінансової допомоги.

Чому важливо викладати і вчитися під час війни

Багато студентів пишуть мені «Слава Україні!», «Раді, що у вас усе добре». Під час лекцій постійно цікавляться, як я, висловлюють слова підтримки. Студенти з моєї кафедри регіональних студій постійно пишуть, що дуже чекають мене на парах на кампусі Острозької академії.

Мені критично важливо не втрачати зв’язок зі справою свого життя, студентами й університетом. Я викладаю дев’ятнадцять років і дуже люблю свою професію, це моє покликання, «сродна праця».

Викладання допомагає врівноважити фізичне навантаження в армії інтелектуальною роботою, відволіктися від військової рутини і тривожних думок, недобрих новин.

Завдяки дистанційному навчанню я продовжую працювати в університеті, спілкуватися зі студентами, передавати їм свій досвід, мотивувати своїм прикладом до наполегливого навчання.

Я їм завжди кажу: «Ви маєте робити свою роботу. Ваша робота зараз — учитися. Це ваш внесок у перемогу!»

Христина СЕМЕРИН