Сергій Грабський: Ми накопичуємо сили для контрнаступу, і він обов’язково буде

Подальший перебіг війни військові аналітики прогнозують однаково: питання про звільнення південних областей можна буде ставити лише після очищення від російських військ Луганщини та Донеччини.

Це станеться не так скоро, як хотілося б усім нам, а тому час від часу з’являються ідеї негайних військових операцій на українському півдні.

Йдеться, приміром, про розблокування наших чорноморських портів, знищення Кримського мосту тощо. Наскільки реальним і результативним може бути проведення подібних операцій, «УМ» з’ясовувала у військового експерта — полковника Сергія Грабського.

— Пане Сергію, починаючи розмову про можливості звільнення півдня, не можу не повернутися до пекучого — блискавичної окупації росіянами Херсонської області. Це була суцільна зрада нашого військово-політичного керівництва чи й обставини, про які широкий загал не знає?

 — На адміністративному кордоні Криму і Херсонщини 24 лютого нам завдали настільки потужний удар, що залишки наших підрозділів не могли чинити спротив, ми не були спроможні ні на які контратаки.

Співвідношення сил було 1 до 10 на користь росіян. Їх у Криму на той момент було близько 90 тисяч, і до 30 тисяч у перший же день війни поперло на нас. А наших там було максимум дві бригади. Плюс росіяни мали повну перевагу в повітрі й в артилерії. Класти наші війська там було безглуздо. У нас не стояло питання утримати територію, наше завдання було — вивести війська з-під удару.

Крім того, треба зважувати на географію цієї місцевості. Там, навіть якби ми намагалися втримати територію під контролем, то забезпечити наше військове угруповання всім необхідним було б дуже важко, тому що ми були б притиснуті до Каховського водосховища, яке неможливо форсувати. Але в нас не було можливості битися — ми свої частини ледь не з оточення виводили, щоб зберегти.

— І сакраментальне вже питання про мінні поля навколо Чонгару…

— Сьогодні мінні поля проходять швидко, наприклад, завдяки використанню так званих тралів — це спеціальна така штука, схожа на сільськогосподарську борону, яка ставиться попереду інженерної машини розгородження. Протипіхотна міна завдати шкоду тралові не може, а протитанкова хоч і не реагує на трал, але під його впливом виходить на поверхню, і її спокійно знімають. Насправді сьогодні в мінних полях немає нічого страшного.

— Так були там усе-таки мінні поля?

— Я можу це припустити, однак я не уповноважений говорити, були чи не були вони розміновані. Але якщо ці ділянки й були заміновані повністю, вони могли б затримати противника максимум на пів дня.

— Ви кажете, що росіян із Криму зустріли дві наші бригади. Чому в нас там було так мало військ? Ще одне сакраментальне питання.

— На початок війни в нас уся армія нараховувала близько 225 тисяч військовослужбовців включно з навчальними закладами і підрозділами забезпечення. Бойових частин було небагато. Ми могли вести стримуючі дії, але ми не могли заздалегідь відмобілізувати таку кількість військ, щоб протистояти росіянам адекватно.

— Але президент і його офіс говорять, що їм було відомо про можливість війни ледь не з жовтня минулого року.

— Ну, мабуть, саме тому наше політичне керівництво, яке обрав наш мудрий народ, почало так пізно створювати ті ж підрозділи тероборони, буквально за лічені дні-тижні до початку війни. В країні, якій загрожує повномасштабна війна, процес зміцнення оборони не може бути дискретним, перервним.

А ми після квітня 2019-го зупинилися у зміцненні обороноздатності, вважайте, на три роки. Це була катастрофа. От воно й спрацювало так, як воно й мало спрацювати. Але як військовий командир із великим досвідом я вам скажу: в лютому на Херсонщині наші війська зробили максимум того, що могли тоді зробити.

— Якась нестиковка виходить. Ви кажете, що ми зробили по-максимуму, Олексій Арестович на весь світ від імені офісу президента заявляє, що південь ми просто про*бали. То зробили чи про*бали?

 — Я говорю за армію, Арестович — за ОП. Узагалі, його висловлювання я не маю бажання коментувати. Він класно діє як терапевтичний засіб хіба що на осіб певного віку й інтелектуального рівня.

— Бог із ним. Давайте про своє. До численних каналів, що ускладнюють рух бронетехніки, наразі на півдні додалися потужні лінії оборони, які інтенсивно створюють росіяни. Ворог просто закопується в землю, як ми будемо його звідти вибивати?

 — Дуже важко. На нас чекають кровопролитні бої — не з просуванням, а з натужним пханням уперед, бо росіяни матимуть перевагу в бронетанковій техніці й у людях. Але в них не буде переваг у логістиці. І саме тому нам дають таку зброю, яка може завдавати удар у тактичну глибину порядків противника, щоб знищити їх командні пункти, комунікації і бази забезпечення.

Відповідний спосіб війни ми відпрацювали в Чернігівській і Київській областях, завдаючи удар по тилових колонах і примушуючи росіян відступати на залишках пального і без снарядів, або взагалі кидати бойову техніку. Так буде і тут. А вони, копаючи свої траншеї, розраховують, що ми їх будемо штурмувати в лоб. Нехай копають.

— Нехай. А ми давайте поговоримо про Кримський міст. Ще з початку війни в Україні багато говорили про те, що було б добре перетворити його на металобрухт. Мовляв, от тільки отримаємо від союзників відповідне озброєння — і вдаримо. Озброєння вже надходить. Коли ж чекати знищення мосту?

 — Для того, щоб зруйнувати Кримський міст, потрібна спеціальна військова операція, дуже потужна. Удар 2-3-10 ракет не вирішить справи. Треба задіяти бомбардувальники, іншу військову техніку. Потрібні колосальні ресурси, які невідомо коли ми матимемо. Але удар кількома ракетами і навіть незначне пошкодження мосту може мати для України потужне політичне та пропагандистське значення, адже для росіян цей міст є одним із їхніх скрепних символів.

— Попереду звільнення наших портових міст. Як ми їх відвоюємо, не маючи фактично військово-морського флоту?

 — За це не переживайте. Нам після звільнення Донбасу зайти в Крим буде нескладно, бо ми спиратимемося на тилову базу північної Таврії і контролюватимемо забезпечення противника — будемо знищувати його кораблі в Азовському та Чорному морях, які йтимуть до Криму. Ми зможемо перетворити Крим на острів і примусити противника евакуюватися з нього або здатися. Так, ми не маємо флоту, але в усіх війнах прибережні міста звільняються з суходолу, а не винятково в результаті якоїсь морської операції.

— Сьогодні в Україні й на Заході багато говорять про необхідність негайного деблокування наших чорноморських портів силами американських чи британських військових кораблів. Мовляв, це однаково треба і українцям, які через порти продають свою сільгосппродукцію і забезпечують цим понад 40% вітчизняного ВВП, і країнам третього світу, котрі через війну в Україні відчувають брак продовольства, і справа там доходить навіть до голодних бунтів. Пропонують використати досвід успішних американських конвоїв через Атлантику часів Другої світової.

 — Ні, цього не буде. По-перше, діє конвенція Монтре 1936 року, відповідно до якої Туреччина не має права пропускати нічиї військові кораблі в Чорне море під час війни. А якщо й пропустити, то на дуже обмежений термін і тільки з гуманітарною метою.

А по-друге, організація конвою — дуже дорога операція, адже в Чорному морі за принципом ротації постійно треба буде тримати морську групу. Так, в Африці та Азії продовольча проблема. Але як ви собі уявляєте: американці та британці підуть у Чорне море заради її вирішення? Який сенат дозволить проводити таку операцію?!

І не варто порівнювати цю ситуацію з ситуацією Другої світової. Тоді американські морські конвої забезпечували в першу чергу доставку військових вантажів для перемоги над Гітлером. Тут же йдеться про гуманітарні коридори для доставки продовольства, і не в Україну, що горить у війні, а з України, в держави, які можна нагодувати і в інший спосіб.

— Тобто невоєнним?

 — Невоєнним не вийде. Думаєте, чому зараз росіяни так переймаються білгород-дністровським мостом, наприклад? Бо це залізничний міст, який забезпечує залізничне сполучення з портами Дунаю та Чорного моря в тій же Румунії. Годувати Африку через Румунію — один із варіантів. Так само, як нам отримувати допомогу від союзників попри блокування наших портів. Цей міст — важливий для нас і у воєнному, і в гуманітарному відношенні, тому його і захищають саме військовими засобами.

— Південь України має в своєму тилу окуповане росіянами Придністров’я. Ми обов’язково підемо на його демілітаризацію, перш ніж почати визволення півдня?

 — А хто нам дозволить робити якісь рухи стосовно території, яка належить іншій суверенній державі — Молдові? Ми воюємо з РФ. Чи маємо ми право заходити на територію РФ і завдавати удари по її військових об’єктах? Безумовно. Чи маємо ми право атакувати територію незалежної Молдови, навіть якщо ця територія тимчасово окупована противником? Ні.

От якщо Молдова офіційно попросить Україну, якщо між нашими державами буде підписано відповідну угоду, тоді ми разом із молдовськими партнерами звільнятимемо молдовську територію, демілітаризуючи свій тил.

— Давайте поговоримо про перспективи Маріуполя.

— Ні. Все, що стосується Маріуполя, на прохання міністра оборони я не коментую.

— Ну якщо ми не можемо говорити про однозначно погані речі, то скажіть: що ми маємо однозначно хороше на півдні?

— Те, що ми на півдні примусили перейти росіян до оборони, що ми здійснюємо стримуючі та контратакуючі дії, щоб московити або відійшли, або відмовилися від будь-якої ідеї щодо наступу з півдня. Ми накопичуємо сили для контрнаступу, і він обов’язково буде, і обов’язково успішний.

— Чомусь від цих ваших слів відгонить Арестовичем.

— Жодним чином. І це без пафосу.

ДОВІДКА «УМ»

Сергій Грабський, полковник ЗСУ у відставці, досвід служби у Збройних cилах — 28 років. Брав участь у миротворчих операціях у Косово та Іраку. Перший громадянин України, нагороджений вищою відзнакою НАТО Meritorious Service Medal за службу в Іраку. Зараз — військовий експерт.