Поважні люди на землі: що і хто заважає розвиткові фермерського руху в Україні

Понад три десятиліття тому, на руїнах Радянського Союзу, українські селяни вирішили відмовитися від колишньої практики господарювання, що ґрунтувалася на колгоспах і радгоспах — а замість них створити міцні, сучасні фермерські господарства.

Така практика успішно діяла в багатьох державах світу і саме таким шляхом пішли наші сусіди, колишні країни так званого постсоціалістичного табору.

Сьогодні, оглядаючись назад, громадські активісти констатують: за цей період зроблено було багато, але не зроблено — ще більше.

І цей фактор суттєво гальмує розвиток українського аграрного сектору, створює соціальні проблеми в селах, сприяє розвиткові трудової міграції.

І поки держава не зрозуміє, яка відповідальність лежить на ній за долю українського села, проблема тільки загострюватиметься.

Фермерська сотня

Нещодавно в агенції «Укрінформ» відбулася пресконференція Асоціації фермерів та приватних землевласників України «32 роки фермерському руху України: успіхи та невдачі».

Президент Асоціації фермерів і приватних землевласників України Віктор Гончаренко, відкриваючи дискусію, сказав: «Без селянина немає держави, без фермера — майбутнього».

Асоціація, за його словами, створена самими фермерами для захисту своїх прав і своїх інтересів, для захисту своїх сіл і своїх господарств. «Ми єдині з громадських організацій, хто може говорити від імені фермерів, висловлюючи нашу спільну позицію, адже нас не фінансують ні політики, ні олігархи», — сказав Віктор Гончаренко, додавши, що фермери сьогодні — це прості люди, які працюють і живуть у селі, тримаючи на собі всю соціальну сферу та годуючи український народ.

За його словами, сьогодні в Україні створюються десятки громадських організацій, які іменують себе «фермерськими», але серед них є значна частина псевдофермерських, створених на гроші олігархів, які проповідують політику, спрямовану на шкоду державі.

«Раніше, в 1990-ті роки, на фермерів дивилися скоса, а зараз у селі фермер — один із найповажніших людей. Керівники місцевого самоврядування вже давно зрозуміли, що краще би в селі було 20-30 фермерів, сімейних, об’єднаних у кооперативи, і наша держава була би незалежна і могутня», — сказав президент Асоціації фермерів і приватних землевласників України.

«Перша сотня фермерів у 1990 році створила оргкомітет і поставила мету створити масовий фермерський рух як альтернативу совітській і колгоспно-радгоспній системі. Це був виклик. Але найголовніше досягнення — що ми з цього світу прорубали вікно у фермерський устрій. Там, де панує фермерський устрій, там панує добробут і процвітання», — згадав початок формування фермерського руху один із перших фермерів, а нині голова Союзу українського селянства Іван Томич.

За його словами, ми пройшли важкий шлях до цивілізованого європейського устрою.

«Становлення фермерства відбувалося не завдяки, а всупереч. Фермерів нищили, цькували, нападали, вбивали... Але ми продовжували боротися за демократію, фермерський устрій, незалежність, добробут та іншу, нову Україну, — продовжує Іван Томич.

— Наскільки нам вдалося реалізувати наші плани? Якщо бути зовсім чесними, ми отримали не зовсім те, що хотіли. Адже в Україні сьогодні тільки десятину продукції виробляє український фермер. Тим часом домінуюча форма господарювання сьогодні — олігархічний устрій. Наслідки цього відчуває кожен українець. Тим, що наші продукти зникають, а ціни на них — космічні. Адже більшість українських чорноземів перебуває під контролем транснаціональних компаній».

Закони ухвалили, але...

За словами Івана Томича, наші сусіди — румуни, поляки — зробили свою реформу набагато успішніше. І там не 10%, а 90% від загального обсягу виробництва аграрної продукції припадає на фермерський устрій.

«Не 30 тисяч, як в Україні, фермерських господарств, а 1,5 млн у Польщі, 3,8 млн господарств у Румунії. І саме туди, особливо до Польщі, сьогодні рвуться наші люди — заробити і вирішити ту проблему, яка сьогодні існує в їхніх родинах», — сказав голова Союзу українського селянства.

«Сьогодні йде зухвала боротьба проти українського селянства, і вона вся побудована на тому, що комусь цікава земля. Зайвими стали сільгоспвиробники, зайвими стали селяни — і тихо під супровід злочинних законів їх витісняють зі своєї землі. Стираються села з мапи України, їх мешканці розбігаються хто куди, залишаються старенькі батьки, а ті люди, які ще сповнені сил, їдуть за кордон у пошуках черствого шматка хліба. Це становище ганебне, і його треба виправляти, — продовжує Віктор Гончаренко. —

Півроку тому, коли з’явився ринок землі, ми не побачили на ньому фермера — його витіснили звідти. У фермера немає можливості, немає коштів, аби стати власником землі».

Фінансова ситуація на селі і справді залишає бажати кращого.

«Нам кажуть: торік у вас був урожайний рік. Так, був хороший врожай і вигідна ціна на вирощену продукцію. Але навесні, коли почали закуповувати посівні матеріали, мінеральні добрива, запасні частини, — гроші закінчилися. І це ще навіть не дійшли до запасних частин. Дилема — чи йти боротися, чи померти на цій землі, — скрушно констатує Віктор Гончаренко.

— Нам кажуть, що уряд займається підтримкою фермерів, але слова розходяться з ділом. Це знущання, цинізм, робота проти України».

«Так, з одного боку, ми можемо говорити про певні успіхи, — зазначає Іван Томич. — Сьогодні ми сформували цивілізовану законодавчу базу, найкращу не лише серед колишніх соціалістичних, а й серед більшості європейських країн — Закон про фермерське господарство, Закон про сімейне фермерське господарство, законодавчо визнана сільськогосподарська обслуговуюча кооперація. У жодній ексрадянській країні такої немає. Також варто відзначити Закон про дорадчу службу. Всі ці документи відкривають можливості для реалізації мети, до якої ми йшли. Але українські уряди не виконували свою місію і не втілювали ці закони в життя».

«В останні роки з’явилася дотація тим, хто тримає більше двох корів. Це плюс, адже ми бачимо, як катастрофічно скорочується поголів’я корів, особливо у приватному секторі. Також було створено Фонд гарантування кредитів для фермерів — ситуація дуже складна, днями до мене звернувся представник одного з великих банків, щоби я запропонував фермерів, які можуть узяти кредити. Я сказав, що охочих є багато, але ж у них критерій — 300 і більше гектарів землі. І тому ці люди, які можуть і мають бажання працювати на селі, залишаються без фінансової підтримки. Існує Фонд підтримки фермерів, але його фінансування недостатнє, щоби охопити велику кількість фермерів», — підключається до дискусії Віктор Шеремета, перший віцепрезидент Асоціації фермерів і приватних землевласників України.

Раніше, за його словами, під час роботи уряду Володимира Гройсмана, було затверджено концепцію розвитку фермерського руху — і країна побачили стрімке зростання.

«Працювала система додаткової компенсації на техніку, насіння, а також програма компенсації відсотків по кредитах, де фермери отримують позику під 1%. І я знаю, що перший рік програми багато фермерів не вірили, що це може працювати. Але наступного року всі побачили, що вона дієва, працює без «відкатів», — та, на жаль, у наступні роки система припинилася, були запропоновані умови 5-7-9%, але критерії фермерів, які ставилися, виявилися надто жорсткими. Банки орієнтувалися на великого виробника, і, як вони мені говорили, їм вигідніше попрацювати з одним великим виробником, ніж з десятьма дрібнішими. Тому говорять, що фермер перебуває не в рівних умовах з великим господарством. І тому держава має більше працювати на те, щоби підтримати малого і середнього фермера», — констатує Шеремета.

«Тож державна підтримка фермерів мізерна, — погоджується з ним Віктор Гончаренко. — На ній піаряться, виділяючи мільярди, але якщо розподілити ці гроші між фермерами, виходить мізер. Найбільшою допомогою було би, якби фермерам не заважали працювати — без штрафів і залякувань».

Олігархи не обробляють землю

Негативно оцінюють в Асоціації і скандальний закон №5600, що позиціонується як так звана боротьба влади з олігархами.

«З ким ви боретеся?! — емоційно звертається до влади Віктор Гончаренко. — З людьми, які мають по 50 соток городу і руки яких порепані від роботи? Сьогодні дрібний бізнес розсипається. Перший приклад невдалої аграрної реформи кожен з нас відчув на собі — по цінах, які склалися в супермаркетах.

І найцинічніше, що в цих негараздах звинувачують фермерів — мовляв, це вони підняли ціни на продукти харчування. Але ніхто не говорить вголос, що знищений дрібний сільгоспвиробник. Адже левову частку дешевої сільгосппродукції, що її реалізовували на ринках, вирощували дрібні господарства. І сьогодні ця продукція зникла — разом із приватними господарствами».

Президент Асоціації фермерів і приватних землевласників України наголошує: люди хочуть працювати у легальному полі, працювати чесно, але контролюючі органи тиснуть на них постійними перевірками та змушують платити необґрунтовані штрафи. «Коли фермери почули, що в нас сьогодні буде пресконференція, мій телефон був червоний: масові скарги, що блокуються податкові накладні — як це було рік, і два, і три тому. Сьогодні фермери проплатили дизельне паливо, але бояться завозити його у свої господарства. Бо навіть наявність ліцензії не врятує від приїзду податківців, які випишуть пів мільйона штрафу», — зазначає Віктор Гончаренко.

«Тож чому немає в Україні мільйонів робочих місць, немає якісних і доступних продуктів харчування, немає сильної економіки? Бо немає фермерського устрою», — змальовує проблему Іван Томич.

«Виникають питання з ринком землі. На Полтавщині вже є випадки, коли іноземці отримують українське громадянство і скуповують наші землі. Ми були проти цього закону, навіть перекривали траси, — каже керівник Полтавського осередку Асоціації Василь Бурлака.

— Фермери хочуть викупити свої 20-30 гектарів у постійне користування, але вони не мають грошей на це. Торік же полтавські фермери сплатити близько мільярда податків. А їх там 2,5 тис. фермерів — і вони мають лише 15% від оброблюваних площ, всього лише 50 тис. га ріллі».

Майдан, війна, захист країни...

Ще один аспект, на який чомусь не звертає увагу влада, — патріотизм людей, які обробляють свою землю, а тому готові захищати її до останньої краплі крові. Що виглядає особливо актуально з огляду на останні події на українському кордоні.

«Над Україною нависла загроза ззовні, панує паніка. Фермери як один готові стати на захист нашої держави, ніхто з нас нікуди не побіжить: тут наша земля, наші господарства, наші домівки, наші діти. А ті олігархи, яким українська земля найбільше ласа, вилітають на чартерах за кордон: «Ви, мовляв, бережіть свою землю, ми потім повернемося». Тож фермери разом з українським народом не поступляться жодним метром нашої української землі, це ми можемо гарантувати», — резюмує Віктор Гончаренко.

«Так, український фермер — патріот. Він учасник усіх демократичних майданів, і не тільки учасник, а й годувальник. Не тільки народу, а й патріотів, які були в нас всі ці роки. Це активний учасник боротьби за Україну на передньому фронті з 2014 року», — продовжує Іван Томич.

«Останні роки ми відчуваємо бурхливі зміни в нашій державі. І фермер стояв на чолі цих змін. Наш побратим Віктор Чмиленко загинув на Майдані. Ми знаємо тих фермерів, які в аграрних районах Донецької, Луганської областей не пустили різних «моторол» у свої регіони. Ми знаємо Булаха в Криму, який відстоював українські інтереси», — додає Віктор Шеремета.

«Я би хотів звернутися до президента України: в час, коли фермер виходить у поле, а не пакує валізи і не втікає з України, великим болем є неврегульованість статусу земель постійного користування у 25 тис. фермерських родин. Нам пообіцяли в 1991 році, що ці землі будуть у нашій приватній власності. Але український фермер не отримав землі, і її доля не визначена. Пане президенте, вирішіть! Як ви вирішили утворити наше професійне свято своїм указом. І це буде серйозним кроком зміцнення України — незалежної, сильної, яка готова дати відсіч будь-якому ворогу. І разом ми переможемо», — каже Іван Томич.

СТАТИСТИКА

Скільки фермерів в Україні  

За словами голови Союзу українського селянства Івана Томича, в перший рік створення фермерських господарств в Україні, в 1991 році, було створено перших 100 одиниць цих господарств.

У 1994 році — перших 35 тисяч, до 2010-го — 45 тисяч господарств, які сплачували податки і створювали робочі місця. Після 2010 року з’явилася тенденція до зниження. На сьогодні в Україні працює 32,5 тис. фермерських господарств.