Ціна проїзду в міському транспорті не може бути ринковою!

Восени минулого року киян ошелешили запланованим черговим карколомним підвищенням цін на проїзд.

Один із численних заступників міського голови анонсував підвищення цін з 1 січня цього року до 20 гривень, тобто в 2,5 раза! Потім п.

Кличко почав відпрацьовувати назад, зрозумівши, що таке підвищення цін для нього може бути фатальним. Підвищення відтермінували до кінця опалювального періоду, щоб зробити його не таким стрімким для киян. Пристрасті вляглись, але проблема загалом не зникла.

А чи взагалі варто підвищувати плату за проїзд у міському транспорті? Відповідь категорична — ні. Адже і нині ціна одноразової поїздки в автобусі/метро перевищує «радянську» в 160 разів, у тролейбусі — в 200, а у трамваї — у 267 разів!

Якщо порівняти нинішні ціни на бензин і паливо з «радянськими», то вони не зросли і в 100 разів, так само, як електроенергія. Зарплата водіїв теж не зросла з «радянської» у стільки ж, бо тоді водій «Ікаруса»-«гармошки» отримував 350-400 рублів.

У радянські часи міський транспорт був дотаційним (до речі, таким він є і в країнах Євросоюзу), то чому зараз у Києві він має бути самоокупним?

Більше того, в Кривому Розі він уже кілька років є безкоштовним. Невже фінансові можливості провінційного Кривого Рогу більші, ніж Києва? Навряд. А чи раціонально тратиться київський міський бюджет? Тут є питання, особливо до фінансування апарату управління містом.

Невже для ефективного управління містом необхідно міському голові мати двох перших (?) заступників і дванадцять (!) звичайних, при цьому сім із них мають однаковий «функціонал» — «з питань здійснення самоврядних повноважень»?

Автор протягом 32 років очолював організацію, яка за функціональною розгалуженістю не має аналогів у Європі. І мені для ефективного управління вистачало трьох заступників, при цьому не завжди ці посади були укомплектовані, але Грамоту Верховної Ради України ми отримали.

Тож, перш ніж укотре залазити в кишені киян і гостей міста, необхідно суттєво скоротити адміністративні витрати в міському бюджеті. Адже кожний заступник має цілий почет помічників, радників, секретарів, які займають відповідні площі, що потребують щоденного прибирання й опалення взимку. А ще витрати на утримання персонального службового автотранспорту — зарплата водіїв, пальне, гаражі...

Невже фінансові можливості 400-тисячного Таллінна кращі, ніж у 3-мільйонного Києва, але у столиці Естонії міський транспорт уже кілька років є безплатним? Але там міський бюджет використовується раціональніше.

А ініційована кілька років тому керівництвом міста боротьба з «маршрутками» так нічим і не закінчилась. «Маршрутки», які раніше завжди були ініціаторами підвищення вартості проїзду, спокійно возять киян і гостей міста за 8-10 гривень.

То чому міська влада вчиняє ґвалт? Необхідно врешті-решт по­збутись «маршруток», які відбирають готівку і вперто ігнорують видачу квитків, тоді всі кошти за проїзд містом ітимуть до міської скарбниці, яка суттєво збільшиться.

Тож до наведення ладу з порушених питань розмови про підвищення проїзду в київському міському транспорті варто припинити і розпочинати підвищення тільки паралельно зі зростанням реальної заробітної плати киян, при цьому пільги, гарантовані законодавством України, треба зберегти.

Олександр КОСОВЕЦЬ,
ліквідатор аварії на ЧАЕС ІІ категорії, член Національної спілки журналістів України
Київ