Співсценаристка серіалу «Мама» Валентина Руденко: Коли війна — нічого доброго бути не може

Історію звичайної жінки Ніни з Житомира, яка не змирилася зі звісткою, що втратила свого сина на війні Росії проти України на Донбасі, яку розповіли в чотирьох серіях серіалу «Мама», подивилися на тепер по телевізору та на інтернет-платформах більше 10 млн глядачів.

Цей успіх почався уже у день прем’єри на каналі СТБ, коли болюча соціальна тема зуміла привернути увагу понад 4 млн людей, маючи за конкурентів давно розкручені розважальні проєкти в телеефірах двох топмовників.

А потім, за кілька десятиліть післярадянського періоду українського телебачення, склалася одна з небагатьох феноменальних ситуацій: комерційний канал СТБ після рейтингового успіху в глядачів першого сезону «Мами» — не комедії, не мелодрами — замовив виробникові другий сезон серіалу. Уже оголошена дата його показу — 17 лютого, знову о 20.15.

Із авторкою ідеї створення «Мами», співсценаристкою Валентиною Руденко, ми говоримо про те, якими стали герої продовження суворої і щемливої історії про одержимість телевізійної Ніни Швидченко.

В її образі показують усіх жінок, які не дочекалися своїх дітей із того воєнного пекла, що влаштовують Україні на сході російські військові з посіпаками-сепаратистами вже ледь не вісім років.

Не дозволяйте життю заколисувати себе

— Валентино Степанівно, давайте згадаємо, як зародилася ідея «Мами», перший сезон якої показали рік тому до Дня пам’яті Героїв Небесної сотні?

 — Спочатку я просто написала невелику історію, яку показала продюсерам, а вони схвалили мою ідею. Коли почали працювати над сценарієм першого сезону — залишили відкритим завершення у крайній четвертій серії. Кожен глядач мав сам додумати, що відбулося з сином жінки з Житомира, чи знайшла вона його врешті-решт на Донбасі.

Ми залишали в кінці якусь таку невелику ноту оптимізму. Не говорили про те, що все закінчиться добре, бо коли війна — то ми маємо розуміти, що там нічого доброго бути не може. Може бути все.
Мені хотілося звернутися до людей, сказати: не дозволяйте життю заколисувати себе. Треба постійно пам’ятати, що десь буквально за 500 чи 700 км в Україні гримить війна, гинуть люди, розруха. І це недалеко.

— Складніше чи простіше було створювати другий сезон серіалу?

— Писати 2-й сезон набагато складніше. Бо коли писали перший, не думали про продовження. А потім від глядачів отримали багато листів і звернень із проханням дорозказати історію. І канал до нас теж звернувся: а чи не думаєте над продовженням?

Команда була дружня і спрацьована. Наші актори дуже багато додали у свої образи. Мені здавалося, що можемо продовжити знімати. Я написала далі ідею коротенько. Потім ми розробили її з Тарасом Ткаченком, режисером-постановником, і Миколою Рибалкою, нашим співавтором сценарію.

— Микола Рибалка був сценаристом, зокрема, телесеріалу «Гвардія».

— Так, він досвідчений сценарист і дуже українська людина. Це дуже важливо в наших реаліях. Для мене  важливо було, щоби вся творча група фільму була на українській позиції.
Коли втрьох почали працювати, у нас там було пару «заплітиків». Утім швидко виструнчилася вся ця історія.

— Чи контактували з жінками, чиї сини не повернулися з війни на Донбасі, безслідно зникнувши чи потрапивши у полон? Із тими матерями, які продовжують розшукувати своїх дітей?

— До нас зверталася організація «Надія» — це мами і родичі, які розшукують безвісти зниклих. Її очолює Єдвіга Лозинська, яка з 2014  року шукає свого сина, що зник в Іловайському котлі.
Усі жінки, які втратили дітей, — звитяжні, кожна має свою болючу історію пошуку з великою надією. Я з ними зустрічалася. Дехто з них вирушали на Донбас, потрапляли під приціл бойовиків і лише дивом лишилися живими.

Утім наша телевізійна Ніна Швидченко з Житомира — це узагальнений образ. Не брали одну конкретну історію, щоби не нагадувати конкретній мамі про те, що вона пройшла і прожила.
Нинішній окупований Донбас — це жорстокі часи і жорстокі реалії. Зібравши весь досвід конкретних людей, прочитавши купу матеріалів, зокрема свідчення полонених, ми вийшли на сюжет другого сезону серіалу «Мама», який глядач побачить 17 лютого, в четвер, на каналі СТБ о 20.15. Відразу покажуть усі чотири серії.

«Мама» перемогла коміків

— Чим для вас є високі рейтингові показники першого сезону «Мами» у ситуації, коли переважно чуємо від телевізійників, що глядач дивиться лише «легкий» контент?

— Глядачі феноменально подивилися «Маму»-1. Відразу подивилися більше 4 млн. Другий показ, далі показували ще в День відновлення Незалежності і в День матері, на інтернет-майданчику телеканала — всього більше 10 млн глядачів. Для такої теми це дуже гарні показники.

Наш глядач дивився нашу «Маму» в умовах, кажучи телевізійною мовою, дуже високої конкуренції. У п’ятницю ввечері проти неї стояли гумористичні «Дизель» на каналі ICTV та «Ліга сміху» на «1+1». Це два телепродукти, які вбивають рейтинг усіх, хто в телепрограмах опиняється поряд. А наша «Мама» виграла!
У третій і четвертій серіях були моменти, коли частка перегляду за однією з панелей дослідження глядацьких аудиторій сягала майже 30 відсотків. Це означає, що трохи не кожний третій включений у той момент в Україні телевізор показував «Маму» на СТБ.

Тож не треба говорити, що глядачам — українським громадянам цікаве тільки те, що їм постійно показують: мелодрами, різні ліги і квартали, дивні комедії.

— Які нові герої/антигерої з’являться у другому сезоні? Зрозуміло, не буде, наприклад, зображеного Михайлом Кришталем, який має свою донецьку театральну історію, суперечливого образу сепаратиста Санича.

— Дуже часто драматургія диктує якісь речі. Наприклад, у нас був у першому сезоні на КП такий персонаж — Жора Петрович, якого зіграв Арсен Босенко, дуже гарний актор, зірка Дніпровського театру. Там із ним домовлявся Бодя, якого грає Костянтин Корецький. У другому сезоні Жору Петровича призначили на місце вбитого Санича. Тобто Арсен Босенко вже грає коменданта цього містечка Слов’яносербська, куди знову добирається мама у пошуках свого полоненого сина.

«Мама»-2: Ада Роговцева та Олеся Жураківська.
Фото надані Валентиною РУДЕНКО.

У другому сезоні з’являється Олег Волощенко. (Зіграв Муромця у «Сторожовій заставі» (2017), Гарда у «Захарі Беркуті» (2019). — Авт.). Він знаний кіноактор, працював у Кам’янському театрі.

Перевтілився у «Мамі-2», прости Господи, у російського полковника, який приїхав інспектувати Жору Петровича. Там же на окупованому Росією українському Донбасі багато «іхтамнєтов».
 Мені б дуже хотілося, щоб на екранах з’являлися актори з усіх міст України.

— Які трансформації відбуваються з жіночими ролями?

— У нас дуже рельєфно виструнчилася роль медсестри Каті, яка доглядає важкопоранених. Не будемо спойлерити, але ця роль значно крупніша у другому сезоні. Грає роль прекрасна актриса Поліна Слюсаренко-Кульчицька з Молодіжного театру: молода, але дуже талановита, як на мене. Для телебачення вона дуже точна. Їй не потрібно багато дублів.

Заміновані території, нестерпна спека і російські чорти

— Велика вдача для серіалу — роль Ади Роговцевої, яка з 2014 року постійно їздить на схід із театральними постановками. Розкажіть про її знімальні дні.

— Наша українська суперзірка Ада Миколаївна звитяжно працювала. Не повірите, вона у перший знімальний день відпрацювала, по-моєму, 12 годин. Ще приїхала на грим до зйомок, а потім розгримовувалася. Тобто на знімальному майданчику була годин 14.

Тоді, у липні минулого року, стояла страшна спека. Знімали в напівроздовбаній старій лікарні, де ніякого кондиціонера, а лише пил та бруд. Аді Миколаївні, правда, зробили кімнату для відпочинку, в яку вона не хотіла навіть зайти попити чаю чи присісти.

Говорила мені (ми давно знайомі, я однокурсниця її сина): «Я хочу побути в атмосфері; розуміти, що відбувається», «Ні, я маю постояти в образі, не розслаблятися». Поводила себе абсолютно не так, як би це могла робити, ми знаємо приклади, зірка в її статусі. Ада Миколаївна — чудова людина з великої літери і високопрофесійна актриса. Я її дуже люблю і бажаю, щоб вона ще довго була на кіномайданчиках і театральних підмостках.

Ада Миколаївна дуже добре знає Донбас, їздить до наших військових на передову з 2014 року. Вона в курсі, про що йдеться у нашому серіалі «Мама» -2. Допомагала і Лесі Жураківській, і Поліні Слюсаренко-Кульчицькій. Вони склали чудовий акторський ансамбль.

Коли прийшла Ада Миколаївна, їй запропонували кілька варіантів одягу. Захотіла, щоби все було просто й елегантно. Я просто перед нею схиляюся: перед її талантом та людськими якостями.

— Чи змінюється героїня Олесі Жураківської у другому сезоні «Мами»?

— Драматургічний образ Ніни Швидченко я у перших варіантах подавала як просто жінки, яка працює в міській лікарні в Житомирі. У неї дитина на фронті, мати переживає за сина. Утім усі мами не уявляють до кінця, що там відбувається. Бо діти дзвонять, заспокоюють, розказують, що взагалі не бувають там, де стріляють. «Не хвилюйся, мамо! Я щось там перекладаю на складах чи виконую господарську роботу». Навіть у розмовах людина на відстані не стикається з жахливою реальністю війни.

У «Мамі»-1, коли вже у першій серії Ніна Петрівна зрозуміла, що її син у полоні, — вирішує їхати на Донбас віддати комусь гроші, щоби викупити свою дитину. А добравшись туди, розуміє, що сина їй ніхто не збирався віддавати, а гроші виманюватимуть швидко. За дитиною мамі доведеться йти, ризикуючи всім, насамперед своїм життям.

Далі мама входить у стан відчайдушності, нарваності, якоїсь злості часом. Прояви її сильного і настирливого характеру стали наскрізною дією для першої «Мами».

У другому сезоні ми вже все це мали. І жінка знову опиняється на території бойовиків та «іхтамнетів» з усіма цими своїми якостями. Плюс ще відкриваються нові якості характеру. Ніна у першому сезоні колотилася з Бодєю, з Люсею. Той же Санич її залякував, мучив — утім за те, що врятувала його дитину, віддячував спробами дізнатися правду про сина цієї малознайомої, прямолінійної жінки.

— Вдається мамі визволити сина з полону?

— У «Мамі»-2 Ніна Петрівна має справу з чортами у прямому сенсі — всіми тими «ополченцями»-негідниками. Цей жахливий Жора Петрович, з яким намагається домовитися, — це так само, як домовитися з чортом. Леся Жураківська грає маму, яка готова домовлятися зі справжнім пеклом, аби тільки витягти свою дитину і вже ніколи нікому її не віддати. Вона робить цю спробу, а результат глядачі побачать у вечірньому ефірі СТБ 17 лютого.

Із драматургічними поворотами Леся Жураківська дуже добре справилася. Вона — великий театральний професіонал, дуже талановита артистка і дуже звитяжна. Леся — це окрема моя любов. Усе, чим вона займається, — вона їздила з виставами на фронт, спілкується з АТОшниками, надавала волонтерську допомогу, — дуже значуще. Вона лідер по натурі.

Це теж акторка, яка готова працювати від зорі до зорі. Приїздила за дві години до зйомки, щоби надягти костюм, зробити грим і — перед зйомками сцени в лісі — відчути все кінчиками пальців і всім тілом: проповзти на колінах, як це буде у кадрі, чи навіть просто полежати там, щоби відчути все буквально кінчиками нервів. Леся Жураківська просто несамовита в роботі.

— Чим ще надзвичайним за­пам’яталися зйомки «Мами»-2?

— Ми почали знімати 23 червня минулого року — це був перший день неймовірної спеки. Знімали на околиці Києва у квартирі у Швидченків, температура в кімнаті була +50 градусів: від того, що стояли освітлювальні прилади; за вікном працював кран, який теж світив у вікно. Якби власними очима не бачила термометр — не повірила б. Навіть якби були кондиціонери, вони не працювали.

Я думала, прости Господи, що в мене зупиниться серце від усього. Від напруги у житті за сценарієм — це була сцена прощання Ніни і від’їзду знову на Донбас. Від переживань за реальність: з нами був юний актор Максим Боряк — теж особливий персонаж і чудовий актор, хоч і дитина. За зйомки у двох сезонах «Мами» він ні разу не поскаржився ні на що.

Спека нас супроводжувала всі 1,5 місяця. У нас є зйомка на позиціях «ополченців», де хлопці риють окопи. Того дня у тіні було +50 градусів. Усі, хто міг, над акторами тримали парасольки, щоби комусь раптово не стало зле.

— Де ще відбувалися зйомки «Мами»-2, окрім околиць Києва?

— У Київській області багато ще знімали: у лісах, у полі. Кілька сцен — у Житомирі.

— У четвертій серії першого сезону є вражаюча зйомка зверху, коли цілеспрямовано до своєї мети врятувати сина, не зважаючи ні на що, йде безмежним полем Мама. Яких операторських кадрів чекати в другому сезоні?

— Будуть подібні кадри. Наприклад, ні для кого не секрет, що на Донбасі за період війни Росії проти України з 2014 року немало замінованих територій. Зокрема, цей момент обігруватиметься.