Гальмуючи локомотив, рух не пришвидшиш: чому бюджет-2022 не стимулює в науці системну роботу

Чому «веселішають» бур’яни

Аби це була казка, то звучало б приблизно так. Забур’яненим полем, вибиваючись із сил, тягне плуга латаний-перелатаний трактор.

Метр за метром він примножує ріллю, аби вирощували там врожай. Багато його колег давним-давно подалися за бугор у пошуках легкого хліба.

— А ти чого тут надриваєшся? — запитують ветерани.
— Бо це моя земля, якщо не я її рятуватиму, то хто?

І ось іздалеку почувся голос того, кого в полі і біля трактора ніхто не бачив. І все ж трактор укотре подумав, можливо, хоча б на пальне грошей виділять. Тоді стільки додаткової роботи зроблю...

Натомість почулось: «Велю подати звук, то всі проблеми розв’яжу помахом руки. А щоб усі це почули, знайдіть кошти його зробити якомога гучнішим».

Писці зирк у бухкниги: де ж гроші брати? Побачили трактора, який піднімав цілину. Є донор, заволали. І кинулись до трактора. Один пальне викачує, інший колесо знімає.
— Ти й на трьох колесах вистоїш, а нам звук творити треба. Зрозумій, головне — правильно візію визначити.

Роздягли, опустошили, та й побігли. Зупинився трактор. Як вижити, думає. Бур’яни повеселішали, плуга вже не бояться. «Візія, візія» наспівують...

Так було б у казці, якби автор узяв за основу для сюжету дві цифри з держбюджету-2022. Вони й дають відповідь, що ж таке «візія». За словником, це  — марево. В реальному житті — теж. Бо на будівництво президентського університету бюджет передбачає 500 млн гривень, а на дослі­дження в усіх наукових установах України — 105 млн. Де логіка?

Давайте виходити з того, що прийняттю кожного рішення має передувати аналіз. Отже, новий університет. А чи цікавився хто, яка ситуація нині в уже діючих? Дуже складна.

З усього комплексу глобальних проблем візьмемо найактуальнішу: затребуваність випускників на ринку праці. Незначна. Бо економіка не розвивається.

Звідси ще одне запитання: «Чи узгоджують профільні міністерства спільний план дій хоча б на кілька років»? Ні. Так звані реформи проводять по-відомчому.

А чи бачили ви, приміром, дерево, в якого корінь росте окремо, а крона — сама собою? І (увага!) підсумок такій політиці зробили випускники Київського національного університету технологій та дизайну (він входить до ТОП-100 найкращих дизайнерських шкіл світу!), які продовжували навчання за кордоном.

Вони стверджують: у КНУТД навчають краще, ніж за кордоном (невипадково Китай запросив цей університет відкрити Український інститут у Піднебесній), але реалізувати себе легше за межами батьківщини.

Який висновок з усього цього напрошується? Відкривати ще один університет за рахунок оббирання уже діючих? Абсурд. Треба створювати умови для розвитку економіки, а це, у свою чергу, стимулюватиме розвиток науки і освіти, бо попит народжує пропозицію.

Освіта — категорія економічна

Якщо на державному рівні до цього не додумались, то державну місію в одній галузі взяв на себе Київський національний університет технологій та дизайну.

Цьому університету виповнилось дев’яносто років. Найваж­чий період у його житті — останні двадцять років. Причина проста: образно кажучи, держава махнула рукою на легку промисловість, для якої КНУТД готує кадри. А немає виробництва, кому потрібні спеціалісти? Тож і йшло до того, що університет не матиме майбутнього.

У найскрутніший період колектив обрав ректором доктора економічних наук Івана Грищенка. Він — один з авторів концепції, що освітня діяльність — вид економічної. От її і почав втілювати на практиці.

Не виживати, а розвиватись. Для цього не чекати змін, а творити їх — девіз не просто ректора, а антикризового менеджера.

Виходив з того, що дуже складно як університету, так і тим ентузіастам, які намагалися зберегти залишки галузі. Вихід вбачав один: об’єднати зусилля.

Оскільки університет технологічний, значить, мав дати виробничникам інновації і кадри, здатні втілювати їх у життя. Колектив упорався. Свідчення цього — чотири Державні премії в галузі науки і техніки, яких удостоєні вчені КНУТД за останні вісім років.

Не менш важливе інше: виробничники скористались напрацюваннями вчених. Сьогодні ті, хто їх використовує, успішно конкурує з найпрестижнішими зарубіжними фірмами.
Забезпечивши піднесення підприємств-ентузіастів, Іван Грищенко піднімає планку вище: вивести з прориву всю галузь. Робити це мають випускники КНУТД.

Щоб приходили на виробництво всебічно підготовленими до розробки навчальних програм, залучили керівників підприємств — хто, як не вони, найкраще знає вимоги до спеціалістів?

Плідна співпраця науковців і виробничників, організатором якої виступив університет, обумовила те, що працівники легкої промисловості визнали КНУТД лідером галузі.

Вчені оперативно відповідають на виклики часу не лише в галузі, а й в усій державі. Постало питання зміцнення обороно­здатності країни. Здавалось, де індустрія моди і де потреби армії? Аж ні.

Сьогодні університет — головний розробник технологій поліпшення екіпірування Збройних сил. Його продукція тримає оборону в окопах Донбасу.

Лідерські якості вченого й організатора Іван Грищенко проявив іще в одному. Сьогодні болюча проблема держави — оперативність впровадження інновацій виробництва. Аби впоратись із цим завданням, Іван Михайлович ініціював створення Київського освітнього науково-виробничого кластеру легкої промисловості.

Крім університету, до нього ввійшли провідні підприємства легкої промисловості столиці та Київська міськ­держадміністрація. Кластер працює, дає продукцію, яка здатна, крім усього, успішно замінити аналоги імпортної.

Яке відношення все це має до держбюджету-2022? Біда в тому, що всі ті, хто ухвалював документ, досвід КНУТД до уваги не брав. А суть його для розвитку держави і освіти та науки, зокрема, потребує поширення.

Лише завдяки наполегливості та ентузіазму, без будь-якої підтримки КНУТД зумів проявити освітній, науковий, організаційний і впроваджуваний потенціал, він мобілізував і повів за собою галузь.

І от замість того, щоб його стимулювати та заохочувати, виділяючи кошти на наукові дослідження, інноваційного лідера ігнорують. А він забезпечує віддачу вже зараз. І на такому рівні, які обіцяють у майбутньому університеті, кошти на будівництво якого відбирають в уже діючих. Де логіка?

Далі. Окрема розмова про кластер. Чого нам бракує як у суспільстві, так і в економіці? Згуртованості, і саме кластерна форма організації праці допомагає об’єднанню зусиль науки, освіти, бізнесу і влади. У світі це давно зрозуміли, і саме кластери у розвинутих країнах виробляють левову частку продукції.

У нас кластери — непіднята цілина. Вчені КНУТД не лише створили перший у Києві, а й видали наукову працю, в якій узагальнюється світовий та власний досвід, запропоновані шляхи розв’язання проблеми.

Практика роботи Київського кластеру показала, що саме влада — найслабша ланка в роботі кластеру. Аби вона працювала, в державі бракує відповідної нормативно-правової бази.

Схоже, на це найвищі управлінські структури уваги не звертають. Тому й бюджет не передбачає розвитку кластерної системи організації праці. А кошти на її пропаганду і впровадження ой як потрібні.

Перспектива є. Її треба творити

Протиставлення в держбюджеті-2022 фінансування майбутнього університету уже діючим науково-дослідним установам свідчить про незнання реального стану у вищій школі і академічних інститутах, їх напрацювань і можливостей.

Ми згадали доробок лише КНУТД. Своя фішка є в кожному університеті. Коли цього не бачать ті, хто повинен спиратись на науку в плануванні соціально-економічного розвитку держави, це вже трагедія.

Найбільшим її проявом є відтік українських учених за кордон. Мотивація убивча: не бачать перспективи на рідній землі.

Київський національний університет технологій та дизайну показав, що перспектива є, якщо її не чекати, а творити. Все зроблене ним на ентузіазмі. Але ж, погодьтесь, він не безмежний, у державі має бути системна робота з підтримки тих, хто забезпечує інноваційний розвиток.

До речі, творці держбюджету-2022 забули ще одне: саме в легкій промисловості здійснюється найшвидший обіг капіталу. Тому преференції мали передбачатись не торгівлі ношеним зарубіжним одягом та взуттям, а вітчизняній легкій промисловості.

При цьому слід було б знати і таке: саме індустрія моди може забезпечити зростання експорту — на думку зарубіжних експертів, молоді українські дизайнери можуть стати законодавцями моди в Європі.

А щоб творили вони не за кордоном, а в Україні, творці держ­бюджету мали зробити висновки зі слів студентів: «Навчають краще в КНУТД, ніж за кордоном, але реалізувати себе легше в інших країнах, ніж в Україні».

Чи допоможе розв’язати цю проблему президентський університет майбутнього, який отримав у п’ять разів більше коштів, ніж усі науково-дослідні установи України, разом узяті, наступного року? Звісно, ні. А от КНУТД докладає для цього всіх зусиль. Знову ж — на ентузіазмі.

* * *

За законами жанру, казка повинна мати щасливий кінець. Його нам обіцяють. Почекаємо. Тим більше, що при затвердженні бюджету-2022 з трибуни Верховної Ради пролунало: науку та освіту постараються визнати пріоритетом... у 2023 році.

Ось так! У розвинутих країнах постійно, бо це ж двигун прогресу, а в Україні — через рік. Скоріше, схоже на трагікомедію.

Реальне життя — не казка. Сидячи на печі з калачем у руці, багато не зробиш. А тому справжні науковці-державотворці, які змушені прокладати шлях прогресу на тракторі з трьома колесами і без пального, продовжують піднімати цілину.

Вони роблять усе для того, аби в Україні не лише вчили краще, ніж за кордоном, а й називали себе випускниками університетів удома, а не десь. Кластер цьому сприятиме.

І на завершення. Творці бюджету не помічають здобутків вітчизняних учених, люблять їздити по досвід за кордон, особливо в Америку.

Дивно, що буваючи там, вони не знають, що ще в 1880-ті роки Рокфеллер саме завдяки кластеру (хоча й не знав цього слова) започаткував міць США.

Тож треба не лише їздити, а й бачити потрібне в Україні і робити відповідні висновки. Якщо творці бюджету на це не здатні, то повинні звертатись по допомогу до науковців.

Бо бюджет — не цифри. Лакмусовий папірець на вміння управління державою.