Кольори Петриківки: ірпінець зібрав більше 400 робіт понад ста митців унікального розпису

Мабуть, чи не найбільшою приватною колекцією петриківського розпису володіє житель міста Ірпінь на Київщині Василь Васильович Васильєв, який народився у Білій Церкві 1949 року.

Закінчивши школу і попрацювавши токарем на заводі, юнак вступив до Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту.

Якось студент зайшов в універмаг і побачив пачку аркушів з незвичайними малюнками — так по­знайомився з петриківським розписом. Тоді купив той живопис, викликавши подив у співмешканців гуртожитку: «Навіщо воно тобі?!»

А Василя вже не можна було зупинити. Дізнавшись, що село Петриківка, яке дало назву цьому мистецтву, розташоване поблизу тоді Дніпропетровська (нині міста Дніпро), студент відвідав його, познайомився з майстрами розпису, заприятелював з деякими з них.

Одні малюнки Васильєв купував, інші йому дарували. Якось розбирали стару хату, на горищі знайшли малюнки петриківського розпису і зателефонували Василю Васильовичу: «Ти ж таке збираєш. При­їжджай. Забирай».

Вважається, що петриківський розпис походить від селянського хатнього стінопису. Окрім стін, розписом покривали побутові речі з дерева та інших матеріалів, особливо скрині, зокрема весільні.

Є також зразки наддніпрянських ікон iз рослинним орнаментом, які датують кінцем ХVІІІ століття і вважають прообразом сучасного петриківського розпису.

Походження петриківського розпису пов’язують iз козацтвом і заселенням Дніпропетровщини вихідцями з Полтавщини, Слобожанщини та Поділля у ХVІІI столітті.

Орнаментальні розписи на стінах і папері були характерні для багатьох сіл Дніпропетровщини, проте найбільшого поширення і розвитку вони набули у Петриківці, яка і стала основним осередком петриківського розпису.

На початку ХХ століття петриківським розписом зацікавився історик і етнограф Дмитро Яворницький із Катеринослава. За його дорученням молода художниця Євгенія Евенбах збирала та перемальовувала зразки народної творчості Катеринославщини у двох експедиціях 1911-го і 1913 років, зокрема стінописи.

Ці знахідки лягли в основу виставки в Петербурзі 1913 року. Саме цей рік і вважають роком першої фіксації петриківського розпису.

У середині 1930-х років виставки петриківських майстринь експонувалися в Києві, Ленінграді та Москві. Після цього Тетяні Паті і Надії Білокінь надали почесне звання «майстра народної творчості».

В ці ж роки в Петриківці було організовано спеціальну дворічну школу декоративного малювання, якою керував художник і мистецтвознавець Олександр Статива.

Тоді у керівних радянських кабінетах збагнули, що речі з петриківським розписом можна продавати за кордон за валюту. Кілька петриківських майстринь переїхали в Київ. Вони працювали на Київській сувенірній фабриці ім. Т. Г. Шевченка і Київському експериментальному кераміко-художньому заводі.

Порцелянові вази, які особисто розписала майстриня цього заводу Марфа Тимченко, радянські діячі дарували лідерам інших держав, зокрема Річарду Ніксону (США), Мао Цзедуну (Китай), Фіделю Кастро (Куба), Йосипу Броз Тіто (Югославія).

Із 1929 року в Петриківці працювала швейна артіль «Вільна селянка», яку в 1961 році реорганізували у Фабрику петриківського розпису «Дружба». За пізніх радянських часів на фабриці працювало близько пів тисячі людей.

Тарілки, скриньки, таці, вази та інші сувеніри, прикрашені петриківським розписом, були візитівкою України. Їх експортували до 80 країн світу. Але у 2006 році фабрику ліквідували через банкрутство, а в 2011 році знищили остаточно.

У Петриківці працює Центр народного мистецтва «Петриківка». Із 2007 року щорічно відбувається обласний фестиваль народної творчості «Петриківський дивоцвіт».

У 2012 році в Дніпропетровському театрально-художньому коледжі відкрито нову спеціальність — фахівець iз петриківського розпису.

Цього ж року Міністерство культури України визнало петриківський розпис об’єктом нематеріальної культурної спадщини України.

З метою набуття петриківським розписом статусу міжнародної культурної спадщини ЮНЕСКО у грудні 2012 року майстри Центру підготували виставку (понад 250 робіт), що стартувала з приміщення Європарламенту у Брюсселі та успішно експонувалась у 50 країнах світу.

Проведення цієї виставкової акції посприяло включенню петриківського розпису 5 грудня 2013 року до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

Нині збірка петриківського розпису Василя Васильєва містить 406 робіт на папері 121 майстра чотирьох поколінь митців Петриківки, починаючи із 1903 року.

Василь Васильович експонував свою колекцію в багатьох музеях і подарував цим закладам культури 821 роботу. Найбільше — краєзнавчому музею в рідній Білій Церкві, 677 робіт, Музею гетьманства — 40, Національному музею українського народного декоративного мистецтва — 26, а також іншим.

Його колекція була представлена в Музеї історії Києва, Одеському художньому музеї, Дніпропетровському художньому музеї, Дніпропетровському історичному музеї ім. Д. І. Яворницького, Запорізькому художньо­му музеї, Музеї Лесі Українки в Києві, Національній бібліотеці ім. В. Вернадського, Державному архіві міста Києва, Ірпінському історико-краєзнавчому музеї, Музеї смт Петриківка і Краєзнавчому музеї смт Солоне Дніпропетровської області.

Загалом влаштував 30 виставок. Діяльність збирача відзначена 23 подяками від музеїв і органів влади.

Ще у 2015 році Василь Васильєв видав власним коштом альбом «Моя Петриківка. Приватна колекція», що включає репродукції робіт на папері 45 відомих майстрів.