«Ой хто, хто Миколая любить»?

Це питання конкретно  до канала «Радіо «Культура». Бо коли 19 грудня, на  Святого Миколая, вся Україна  правила служби Божі і співала цю пісню, вшановуючи великого святого, то на тому каналі творилось щось дивне! 

Весь вечір, коли українські родини  збирались коло столу на честь своїх іменинників — Микол і Миколь­ців, згадане радіо, замість додати ще більшої теплоти й сердечності  тим святкуванням, «крутило» італійську оперу Доніцетті «Любовний напій».

Гарна опера, блискуче виконання театру «Ла Скала» в Неаполі, але ж в Україні свято — день Святого Миколи, такого дорогого нашому народові (у королівському Львові йому був посвячений перший найдавніший храм).

Невже не можна було поставити на радіо щось таке, що ще більше дало б тим родинам іменинників відчуття великої української родини? Хіба не можна було наповнити етер звучанням «Запорожця за Дунаєм»? Чи «Вечорницями» Ніщинського?

Або духовними творіннями Веделя, Бортнянського, Березовського? Або сюїтою давніх співів «Хореї Козацької»? Можна, звичайно. Але для цього треба відчувати себе співзвучним зі своїм народом, з його святами, культурою...

Після опери слухачів «обдарували» ще одним сюрпризом — довжелезною лекцією про... паразитів!  І це на свято?!! Люди добрі! А потім о другій годині ночі з подачі редакторки Оксани Воронцової прозвучало нарешті кілька пісень і пісеньок на тему «Миколай бородатий».

Повторю: о другій годині ночі, тобто вже 20 грудня! А чому б не було надати на свято слово теологу, щоб розповів народу про життя й діяння святого, про чудові ікони з його ликом — на склі на Гуцульщині і на дош­ках на Слобожанщині?

Серед тієї профанації свята був і приємний виняток — програма «Ніхто, крім нас» (на жаль, не схопив прізвища авторки-редакторки). Так от, я вважаю ту програму блискучою!

То було інтерв’ю-сповідь офіцера-фронтовика Ігоря Мазура про свій життєвий шлях, про своє відкриття ним, учорашнім комсомольцем, українського патріота в собі, у своїй душі, про дні й ночі на Майдані, про марш із добровольцями на фронт, про їхнє бойове зростання і гідне визнання високим командуванням.

А епізод про перенесення ним праху свого побратима з УНСО, що поліг на Кавказі і там мав лежати вічно з байдужості його батька?! Той прах  Ігор Мазур недавно перевіз в Україну — на батьківщину героя... Слава й уклін вам, побратиме сина України!

Коли слухаєш таких людей, як шановний офіцер Іван Мазур, віриш, що Україна не похитнеться. Велике спасибі творцям тієї блискучої програми!

Василь ГЛИНЧАК, лауреат премії імені Ірини Калинець, ветеран Українського національного телебачення
Львів