«Труба» трубам: в Україні рекордними темпами розкрадають зрошувальні системи

Серед значно поріділих державних структур нашого регіону лишається Регіональний офіс водних ресурсів у Полтавській області.

У минулому столітті, коли в регіоні зрошенням було охоплено 51 тисячу гектарів земель, ця структура була дуже затребуваною.

А потім відбулися відомі всім події, коли під прапором ринкової економіки почали ламати усталені традиції суспільства, розпаювали землі. Статус «нічийного» на селі тоді одержало дуже багато майна.

«І якщо державні зрошувальні системи були все ж таки під наглядом (насосні станції лишилися на балансі Регіонального офісу водних ресурсів), то внутрішньогосподарські — невдовзі поділися хтозна-куди. Простiше кажучи, їх дуже швидко розікрали, — сумно констатує провідний інженер-гідротехнік відділу експлуатації інфраструктури Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області Володимир Кириленко.

— Оскільки змінився власник землі, насосні станції було зупинено. Минуло понад два десятки років — і от зараз маємо суттєву зміну кліматичних умов, коли полтавська смуга вже перетворилася майже на степову. Звичайно ж, для того, щоб вирощувати стабільні врожаї культур, чутливих до вологи, потрібно повертатися до поливу. Недаремно уряд України оголосив про іригаційну реформу.

Уже в 2013—2014 роках на півдні нашої області, де розташовані Кременчуцьке та Кам’янське водосховища, потужні агрохолдинги, які господарюють на цих сільськогосподарських угіддях, зрозуміли різницю між поливними й неполивними землями й почали відновлювати зрошувальні системи. Першим розпочав полив на своєму полі засновник ТОВ «Рост Агро» Михайло Бернацький. А зараз уже ціла плеяда сільгоспвиробників у Кременчуцькому районі підключилася до Градизької зрошувальної системи. Звісно, все тільки починається. Бо якщо колись згадана система охоплювала зрошенням 8,2 тисячі гектарів земель, то зараз — 4,7 тисячі гектарів. Та й це вже значний прогрес».

Однак не скрізь усе райдужно

Натомість, скажімо, у колишньому Кобеляцькому районі маємо багаторазові приклади варварського ставлення до державного майна, коли кримінальні елементи, по суті, знищують зрошувальні системи, цинічно викопуючи з-під землі труби, демонтуючи їх і спокійно вивозячи в невідомому напрямку. Разом із Володимиром Кириленком їдемо його автомобілем до колишнього райцентру Нові Санжари.

«Мені запам’ятався один показовий випадок. Під час чергової спроби демонтувати й викрасти ділянку трубопроводу болтів у засувках великого діаметру зловмисники не розкручували, бо вони великі і їх багато, а варварськи обрізали. У підсумку правопорушників застукали на гарячому, техніку правоохоронці арештували, а ті засувки змусили привезти у двір нашої структури. Закінчилося все тим, що нам заявили: так вашій організації ж, мовляв, не завдано збитків. А те, що обладнання викопане, демонтоване, порізане, не береться до уваги», — скаржиться Володимир Михайлович.

Від Нових Санжар долаємо ще 65 кілометрів до місцезнаходження Сокільської зрошувальної системи. Вирушаємо туди разом з очільником Об’єднаної дільниці зрошувальних та осушувальних систем Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області Юрієм Бовкуном уже автомобілем підвищеної прохідності «Нива», адже частина нашого шляху припадає на польову  ґрунтову дорогу, а напередодні якраз пройшов дощ.

«Наша організація виконує завдання держави — у період зупинення зрошення доглядати за зрошувальними системами, по суті, зберегти їх до кращих часів, — «просвітлює» мене дорогою Юрій Олегович. — Але ми просто не в змозі охороняти їх цілодобово. Та навіть якщо, бувало, виявляли злодіїв і сповіщали правоохоронні органи про спробу крадіжки, практично завжди виходило так, що зловмисників спіймати не встигали.

Ми вже, було, й техніку, якою ті орудували, передавали поліції, але в підсумку все з незрозумілих причин затихало. І оскільки зрошувальна система не працює, ласий шматок постійно манить любителів легкої наживи — чорний метал приваблює людей, які займаються збором брухту, а ті, ймовірно, залучають до оборудок кримінальні елементи. Я на цій посаді вже десятий рік, і щороку відбуваються оці зухвалі крадіжки».

«Хто «кришує» цю протизаконну діяльність?»

Схоже, злодії увійшли в азарт. Бо тільки останнім часом невідомі скоїли тут дві крадіжки.

«У відділенні № 2 Полтавського районного управління поліції зареєстровано факти спроб крадіжок труб магістрального трубо­проводу 22 жовтня та 16 червня, — поінформувала по телефону старший інспектор з інформаційної підтримки Полтавського районного управління поліції Катерина Смага.

— Під час обох випадків працівники поліції виїжджали на місце події, де виявили покинуту техніку, за допомогою якої невідомі намагалися викрасти державне майно. За обома фактами відкрито кримінальні провадження за ст. 185 ККУ. Зараз проводяться слідчо-розшукові дії, спрямовані на встановлення осіб, причетних до здійснення цих правопорушень».

Представники Регіонального офісу водних ресурсів вважають, що ці події можна пов’язувати. Злодії повертаються, бо відчувають повну безкарність. На місці останньої крадіжки вони покинули не лише викопані з-під землі й демонтовані труби, а й «нічийний» трактор без розпізнавальних знаків.

«Як видно з виритої траншеї, понад 400 метрів труб уже вивезли (погонний метр такої труби важить 249 кілограмів), а 126 метрів — не встигли. Державі завдано збитків на понад мільйон гривень. А якщо врахувати ще й роботи з відновлення трубо­проводу, то втрати сягнуть 2 мільйонів, — зазначає Юрій Бовкун. — До речі, під час спроби крадіжки в червні зловмисники залишили екскаватор і автомобіль навіть із номерними знаками».

Ось така траншея, вирита злодіями, веде аж до насосної станції.
Фото Ганни ЯРОШЕНКО.

«До того ж у кузові вантажівки лежали кисневі й пропанові балони, а також устаткування для різання металу, — додає Володимир Кириленко. — Тож за бажання можна було б вийти на слід зловмисників. Однак правоохоронці чомусь особливого бажання не виявляють. На такі думки наштовхує безрезультатність наших звернень і навіть відкриття кримінальних проваджень. Були б реальні покарання — це хоч якось стримувало б злодіїв».

Аби скласти уявлення, якого масштабу техніку залучають крадії, Володимир Михайлович запрошує оглянути довжелезну вириту траншею завглибшки 1,5-2 метри. Без сумніву, тут була задіяна потужна спецтехніка.

«Довжина оцього трубопроводу дорівнювала один кілометр 860 метрів. Скільки ж його лишилося після багаторічних крадіжок, важко навіть встановити, — резюмує провідний інженер-гідротехнік Регіонального офісу водних ресурсів. — Я вже не кажу про те, що на глиняному схилі внаслідок злочинних дій невідомих осіб утворилася неущільнена канава, що бере початок від прилеглої водозбірної площі, в якій зосереджуватиметься паводковий потік талих вод та атмосферних опадів. Це шлях до штучного створення ярів, абразії ґрунтів схилу поблизу насосної станції та річки Ворскла».

«Судячи з того, яку техніку покинули злодії під час червневої спроби крадіжки, то там тільки екскаватор орієнтовно коштує десятки тисяч доларів, — продовжує він. — Тобто крадії або принаймні замовники злочину не з простолюдинів. Як бачите, оці труби вже витягли з траншеї — підготували до вивезення. Зверніть увагу, їх вирізали, залишивши вгорі «вікно», аби можна було зачепити краном. Тобто зловмисники все чітко продумують, сплановують. До того ж, повторюю, викрадене спокійно кудись перевозять. І щодо цього лишається відкритим запитання: як можна без будь-яких перешкод здійснити перевезення спеціалізованого вантажу у вигляді крадених сталевих труб великого діаметру довжиною понад 10 метрів дорогами України? Хто «кришує» цю протизаконну діяльність?»

«Оце такий стан нашої держави»

Крадіжки відбуваються не лише на території колишнього Кобеляцького району, а й у колишніх Машівському та Новосанжарському районах. «Але там дещо легше, — стверджує Юрій Бовкун, — бо на тих землях господарює крупний орендар земельних паїв — ТОВ «Чиста криниця».

Це сільськогосподарське підприємство має охорону, яка часто сигналізує нам, коли на полі підозрілі особи щось риють. І, до речі, там дуже великі перспективи щодо відновлення зрошувальних систем. Звичайно, відновити їх значно легше, аніж побудувати з нуля».

Варто згадати й про таке: однією з суттєвих проблем є те, що насосні станції розташовані поодаль населених пунктів, а трубопроводи пролягають полями.

Скажімо, та ж Сокільська зрошувальна система прокладена в луговій зоні між селами Правобережна Сокілка й Лучки Кобеляцької територіальної громади, приблизна відстань між якими — сім-вісім кілометрів. Кримінальні елементи й користуються оцією віддаленістю. Глухомань, чагарі — сприятливе тло для їхнього «промислу».

«Оце такий стан нашої держави, — підсумовує Юрій Олегович. — Аж боляче за неї. Зрозуміло одне: власними зусиллями ми не в змозі побороти навалу злодіїв, зупинити оцю кримінальну силу, яка цілеспрямовано й відкрито завдає збитків державі. Зараз питання про подальшу долю законсервованих зрошувальних систем у підвішеному стані.

Але довго так тривати не може. Повторюю, своє завдання зі збереження гідротехнічних об’єктів ми намагаємося виконувати, але є проблеми, розв’язання яких не в наших силах. Тож потрібно врешті-решт вирішити це питання на високому державному рівні. Інакше все розкрадуть. Повірте, злодії вже розсмакували і так просто не зупиняться. Тож думаю, це ще не остання історія».