Друга світова війна: український вимір

Першого вересня 1939 року почалася, а другого вересня 1945 року закінчилася велика шестирічна війна, що отримала назву Другої світової.

Для деяких народів, у тому числі українського, війна почалася набагато раніше. Зокрема, закарпатські українці, землі яких після Першої світової війни ввійшли до складу новоствореної Чехословаччини, вступили у війну з угорським агресором ще в березні 1939 року.

Після знищення німцями Чехословаччини українські патріоти на чолі з Августином Волошиним проголосили заселені русинами-українцями території Закарпаття незалежною державою — Закарпатською Україною. Проте її ніхто не визнав. Існувала вона недовго. Чому?

Утворення Української держави в самісінькому центрі Європи не входило до планів ні комуніста Сталіна, ні націонал-соціаліста Гітлера.

Обидва диктатори, незважаючи на взаємну ворожо-непримиренну риторику, знюхалися на базі дещо схожих партійних ідеологій, політичних програм і практик та агресивних прагнень.

Великі демократичні країни (передусім Великобританія і Франція), керуючись власними вузькоегоїстичними інтересами, могли й не знати, що русини — єдиний корінний народ Закарпаття. Проживаючи тисячі років на рідній землі, вони мають право на політичне і державне самовизначення.

Сталінський режим стривожився — яка ще може бути Україна за Карпатами, якщо в складі Московської імперії є маріонеткове утворення під назвою УРСР? За згодою Гітлера в Закарпаття вторглися угорці й жорстоко придушили визвольний виступ русинів.

Єдиною силою, яка реально допомагала їм у боротьбі за волю, були українці з Галичини. Декілька сотень членів ОУН добровільно прибули в Закарпаття і взяли участь у боях з агресором.

Через перевагу регулярної угорської армії українські загони були розбиті й відступили в гори. Багатьох полонених карателі підло розстріляли. Закарпаття відійшло до складу Угорщини — сателіта Німеччини.

Важливим чинником участі українців у бойових діях першого періоду Другої світової стало те, що чимало мешканців Західної України, яка входила на початок вересня 1939 р. до складу Польщі, служили в її збройних силах. Тому, вірні присязі, вони з перших днів війни разом із поляками відбивали наступ вермахту.

Хоча мали підстави не любити польську влади за грубе порушення національних прав українського населення. У міжвоєнний час чимало патріотів, зокрема ОУН, вважаючи польську державу окупантом, вели проти неї підпільну боротьбу.

Незважаючи на це, багато вояків-українців загинули в боях, зазнали поранень або потрапили в німецький полон. Ніхто й ніколи не називав їх зрадниками чи поплічниками ворога.

Значною мірою з українців були сформовані бойові частини Червоної армії, які 17 вересня 1939 року перейшли західний кордон УРСР і вступили на територію тодішньої Польщі, яка фактично програла війну. Нібито з метою захистити українське населення Галичини й Волині від німецької окупації.

Хоча нині знаємо, що підписаний у Кремлі 23 серпня 1939 р. таємний додаток до угоди між СРСР і Третім рейхом (пакт Молотова—Ріббентропа) передбачав знищення польської держави і поділ її території між обома «дружними» червонопрапорними країнами. Польська влада називала дії Кремля підлим ударом у спину в той момент, коли її знекровлена армія ще чинила опір німцям.

Знаємо, що після нападу Німеччини на СРСР багато українців, які служили в Червоній армії, героїчно воювали за рідну землю, гинули в боях, потрапляли в оточення й полон.

У 1943 році, після відступу німців зі Східної України десятки тисяч чоловіків, навіть 16-річних юнаків, польовими військкоматами були мобілізовані до Червоної армії.

Не обмундировані, не навчені військової справи малолітні хлопці відразу були кинуті в бої і масово гинули.

Часто це траплялося за декілька кілометрів від рідних сіл і міст. У майже тридцяти тисячах братських могил на території України спочивають загиблі сини нашого народу!

В арміях США й Канади, які брали участь у війні проти Німеччини на Західному фронті, також було багато вояків українського походження. Українці хоробро воювали у складі сформованої на Харківщині Чехословацької бригади Людвіґа Свободи.

Понад 60% і більше особового складу всіх чотирьох Українських фронтів становили українці. Українцем був і лейтенант Олексій Берест, який разом із двома солдатами 30 квітня 1945 р. встановив прапор Перемоги над Рейхстагом. На відміну від Єгорова і Кантарії, він через свою національність не отримав звання Героя СРСР, оскільки Георгій Жуков не любив українців.

У період з 9 до 20 серпня 1945 р. десятки тисяч українців воювали у складі Забайкальського і двох Далекосхідних фронтів проти Квантунського угруповання Японії.

2 вересня 1945 р. у Токійській затоці на борту американського лінкора «Міссурі» Японія підписала акт про капітуляцію. Свої підписи під ним поставили представники країн-переможців: США, Великобританії й Китаю. Від імені СРСР Акт підписав українець генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко.

Наведені факти доводять важливість внеску українського народу в перемогу країн-учасників антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні і заперечують викривлення історичних фактів президентом сусідньої держави.

Анатолій КОВАЛЬЧУК
Київ