Музикознавець і диригент Роман Ревакович: «Для збереження автентичності привозять позитив»

У Варшаві у вересні відбулися сьомі Дні української музики, які незмінно організовує музикознавець і диригент Роман Ревакович — поляк з українським корінням.

«Україна молода» розпитує про особливості цьогорічних трьох концертів у польській столиці та наступні в Україні за участі пана Романа, які заплановані вже на жовтень-листопад.

Варшава фінансово підтримує ДУМи

— Пане Романе, чим для вас в організації і проведенні сьомі Дні української музики особливо вирізнялися від попередніх?

— Цього разу ми мали своєрідний комфорт: місто Варшава у 2019-му призначило нам трирічну дотацію на організацію трьох едицій фестивалю — 2020, 2021 і 2022 років. Тобто після наших шостих Днів української музики (ДУМ), минулоріч, ми знали, що маємо фінансування на черговий рік; так як сьогодні знаємо, що 2022-й в основній частині фінансово забезпечений.

Утім це не дає нам «розслабитися» повністю. Бо дотація міста Варшава, яка забезпечує орієнтовно 70% коштів, вимагає доповнення додатковим фінансуванням — це умова гранту. Як бачите: не художній аспект приходить на думку при вашому запитанні.

Тож через нетривалий час ми почали перейматися тим, як нам доповнити дотацію міста Варшава. Це не нова проблема в активності нашого фонду Pro Musica Viva — організатора ДУМ; знову довелося проявити «креатив» і розшукувати ці додаткові кошти. Вже від осені минулого року ми вели переговори з Українським інститутом у Києві, що давало нам деякий «внутрішній спокій».

Нас ще підтримали Товариство захисту авторських прав ZAiKS та Товариство захисту прав виконавців Stoart у Варшаві і польська Спілка Magovox. Цьогоріч нас підтримала також українська компанія «Оболонь». Ще оголошували збір грошей через фейсбук — відгукнулися також індивідуальні жертводавці.

Так ми «закрили» фінансово потреби фестивалю класичної української музики. Довелося його дещо в концертах обмежити: замість чотирьох вийшли три, але я дуже вдоволений цим кшталтом заходу — вважаю, що мав він вдалий діапазон.

— Чи публіка у Варшаві однаково сприймає у фестивальних концертах польські й українські колективи?

— Я не думаю, що тут є сенс розрізняти виконавців за національнiстю. Музика — це мова, яка не потребує перекладача. Концепція нашого Фестивалю зводиться до наступного — представляємо музику українських композиторів у виконанні артистів різних національностей. До цього часу ми мали лише музикантів iз Польщі та України, але уявляю собі, що в силу наших фінансових можливостей зможемо колись запросити цікавих виконавців і з інших країн, інспіруючи їх у цей спосіб до розширення свого репертуару українською музикою.

Три концерти доступні онлайн

— Виконавців розрізняємо за місцем утворення і діяльності колективів. Які художньо-виконавські особливості концертів, що відбулися в межах сьомих Днів української музики у Варшаві?

— Ми запропонували варшавській публіці хоровий концерт у виконанні львівського ансамблю A cappella Leopolis під диригуванням Людмили Капустіної, в репертуарі якого прозвучала українська хорова класика XVII та XVIII століть.

Відбулися також камерний концерт за участю відомого варшавського квартету Royal String Quartet (виконано твори, Євгена Станковича, Золтана Алмаші, Олексія Ретинського і Валентина Сильвестрова) та оркестровий концерт, на якому виступив Національний ансамбль солістів «Київська камерата» під моїм диригуванням (виконано твори Володимира Загорцева, Ігоря Щербакова, Володимира Рунчака, Олега Киви та Олександра Козаренка).

Пройшли вони в дуже гарних місцях столиці Польщі: хоровий — в головному храмі Варшави, Архікатедральній базиліці святого Івана Хрестителя, та два наступні — у Концертній студії Польського радіо ім. Вітольда Лютославського з унікальною акустикою. Хочу виокремити виступ солістів у концерті «Київської камерати» — флейтистки Марії Кіях-Берегової, скрипаля Кирила Бондара, арфістки Ярослави Неклаєвої, які прекрасно солювали в творі Загорцева, та співачки Оксани Нікітюк, яка виконала твір Киви так, що слухачі тамували подих. Окремі слова захоплення — знаменитому піаністу Дмитру Таванцю, що солював у кількох творах з кульмінацією в Козаренка Concerto Rutheno.

Я надзвичайно радий співпраці з «Київською камератою» — це фантастичний колектив! Тут мої щирі слова подяки і вітання творцеві ансамблю та його постійному керівнику Валерію Матюхіну.
Такі були цьогорічні сьомi Дні української музики у Варшаві.

Це, звичайно, мініфестиваль, утім він уже дав можливість позначити українську музику на культурній мапі Варшави, а завдяки інтернет-трансляціям можна було концерти дивитися по цілому світі (вони й зараз є у відкритому доступі на ютуб-каналі Fundacja Pro Musica Viva). Коли взяти до уваги, що українська висока культура майже зовсім відсутня в польських культурних установах — польські філармонії та театри за ліченими винятками не виконують українського репертуару, цей наш Фестиваль дає сигнал, що в просторі української культури є вагомі явища, які — як колись висловився польський журналіст у своїй згадці про наш захід — можуть збагатити польське музичне життя.

— Цього разу до проведення ДУМ у Варшаві долучився Український інститут. Чим відрізняються інституції, які підтримають культурницькі проєкти, в Польщі та Україні?

— Я дуже радий цій співпраці і сподіваюся, що вона буде мати тривале продовження, адже наша діяльність добре вписується у місію Українського інституту — промоцію української культури за кордоном. Є тут своя специфіка. Українська установа діє на інших засадах, аніж наші польські грантодавці — не має конкурсу на дофінансування проєкту. Ми проводили творчі спілкування, враховуючи також побажання Інституту, що внесло до програми Фестивалю цікаві ідеї.

Що для мене особливо стало несподіванкою — це дуже висока заформалізованість процедури реалізації фінансування проєкту. У Польщі все набагато простіше, вже діють механізми освідчення, а не посвідчення.

Можна сказати, що Польська держава в якомусь сенсі більше довіряє своїм громадянам. Цей досвід дав мені інформацію, наскільки в Україні ще потрібно реформувати цю сферу, щоб наблизити її до стандартів Євросоюзу. Звичайно, я розумію, що це все виникає з чинного законодавства, яке державна установа має виконувати, і ми терпляче проходили ці всі трохи для нас дивні процедури. Все-таки хотілося б побажати Україні спрощення цих формальностей — вони радше не допомагають, а гублять енергію, яку можна б приділити креативній сфері.

— Ви встигли у короткому часовому проміжку між трьома концертами у Варшаві долучитися до проєкту в Києві. Розкажіть про це.

— Весь фестиваль був уже запланований. Я зміг бути на відкритті і привітати коротким словом публіку. І тут хочу висловити слова вдячності Посольству України в Польщі, яке допомогло нам у цих складних епідемічних, кордонних процедурах. Дякую також за привітальне слово на першому концерті пану Олегу Куцю, раднику-посланнику посольства.

А потім мені довелося полетіти в Київ на репетиції з «Київською камератою» і заграти в українській столиці нашу «варшавську» програму. Концерт струнного квартету Royal Sting Quartet я дивився в Києві по інтернету, а у Варшаві фестиваль мав надійну опіку моїх партнерів з Фонду. Пандемія примусила думати про музичну активність також у такому віртуальному плані. І завдяки цій новій ситуації я не втратив дуже цікавого концерту.

Мушу висловити мої слова вдячності цьому польському колективові з міжнародним визнанням — вони поставилися до чотирьох нових для себе творів дуже ретельно та виконали їх на найвищому рівні. Незабаром запис цього концерту, після монтажу відео буде доступне в інтернеті — кожен зможе перевірити мої слова.

І музика часів Першої Речі Посполитої

— Подальші плани популяризації українсько-польської музики в найближчому часі, якщо не завадить коронавірус, теж дуже насичені. Чим зацікавите поціновувачів класичної музики в різних містах України?

— Моя вже багатолітня діяльність полягає, зокрема, в будуванні польсько-українських музичних мостів. Найближчі плани — це виконання чотирьох концертів iз польською музикою в чотирьох вагомих культурних центрах України. Концерти плануються: 9 жовтня у Харківській філармонії, 30 жовтня — у Дніпровській, 11 листопада — у Чернівецькій (тут зможемо вшанувати річницю відновлення незалежності Польщі) та 3 грудня — у Запорізькій філармонії.

Всюди виконуватимемо один репертуар, частину найяскравіших шедеврів польської музики: Увертюру до опери «Галька» Станіслава Монюшка (1819—1872), знаменитий Скрипковий концерт ля-мажор Мєчислава Карловіча (1876—1909) та «безсмертний» Фортепіанний концерт мі-мінор Фридерика Шопена (1810—1849). Всюди виступатимуть яскраві солісти та симфонічні оркестри місцевих філармоній під моїм диригуванням.

У чотирьох концертах візьме участь український скрипаль-віртуоз зі Львова Марко Комонько, у Харкові шопенівський концерт заграє молодий український піаніст, але вже лауреат багатьох конкурсів Дмитро Чоні, а три наступні концерти прозвучать за участю мого багатолітнього сценічного друга, визначного львівського піаніста Йожефа Єрміня. Ці концерти проводяться завдяки дотації польського міністерства культури, національної спадщини та спорту, у співпаці з Польським інститутом у Києві та Агенцією UKR Artists. Сердечно запрошую їх відвідати!

— Ще один концерт планується у Києві на 19 жовтня, до якого ви долучилися організаційно. Що варто поціновувачам музики знати про нього?

— Це буде знахідка для любителів старої музики! До Києва приїжджає знаменитий ансамбль, який у ній спеціалізується — Wroclaw Baroque Ensemble під диригуванням свого засновника та постійного керівника Анджея Косендяка, директора Національного форуму музики у Вроцлаві з одним iз кращих залів світу. У костелі Святого Олександра 19 жовтня вони виконуватимуть репертуар польської музики від XVI до початку XVIII століть. У Львові виступатимуть 17 жовтня.

Двадцять музикантів вокально-інструментального ансамблю гратимуть на копіях старих інструментів. Вони відрізняються від їх сучасних видів — скрипки, наприклад, мають коротший гриф, а духові інструменти зберігають належний попередній епосі вигляд, що, звичайно, дає інше звучання.

Десь із другої половини минулого століття розвивається у світі виконання старої музики у спосіб, максимально наближений до того, як це могло звучати колись. Звичайно, як це насправді було, ми не можемо знати — немає звукозаписів з тих часів, утім збереглися описові матеріали, які допомагають розшифровувати давніші способи виконання цієї музики. Використання інструментів з епохи тої музики також цьому допомагає.

Варто наголосити, що для збереження автентичності колектив iз Вроцлава привозить позитив — це такий мініатюрний орган, який виконує вагому роль. Отже, в Україну приїжджає ансамбль, який покаже публіці музику часів Першої Речі Посполитої. Хочу похвалитися, що вдалося мені намовити їх залучити до репертуару один український твір того часу — Миколи Дилецького.

У часи Першої Речі Посполитої вагомою її частиною була все-таки Україна — концерт iз такою назвою без хай і невеликого українського акценту був би якось неповноцінним. На мою думку, варто пам’ятати, що цей досвід Першої Речі Посполитої нині є також підставою долучення України до цивілізації Західної Європи. Тож музика об’єднує — запрошуємо, вхід на вечірній концерт вільний.