Американка українського походження Уляна Мазуркевич — про роботу в Комісії США з Голодомору та про діаспору у Філадельфії

Громадська діячка з Америки українського походження Уляна Мазуркевич цьогоріч уперше змогла побувати на святкуванні ювілейної річниці Незалежності України.

Мешканка Філадельфії вболіває за нашу країну, адже причетна до цього свята: на початку 90-х, напередодні референдуму, вона прибула в Україну — їздила по регіонах й агітувала населення проголосувати за незалежність нашої країни.

А повернувшись в Америку, проводила титанічну роботу, представляючи світовій спільноті Україну як вільну і незалежну державу.

Пані Уляна — голова Громадського комітету Філадельфії, який об’єднує 23 організації. У 1976 році створила й очолила Комітет людських прав у цьому штаті, неодноразово виступала в Конгресі з доповідями щодо українських питань, захищала права дисидентів В. Мороза, М. Руденка, М. Гориня, В. Чорновола та інших.

У 1986 році пані Уляна увійшла до складу комісії конгресу США з питань Голоду в Україні та очолила комітет з Голодомору в Філадельфії. У 2005 та 2014 роках була міжнародним спостерігачем на президентських виборах в Україні. Від 2014 року координує акції збору допомоги воякам російсько-української війни.

Під час свого останнього приїзду пані Уляна в Національній спілці письменників України презентувала свій документальний фільм, відзнятий на початку 90-х в Україні перед референдумом.

На перегляд стрічки прийшли Катерина Ющенко, дисидент, політв’язень Богдан Горинь, нардеп кількох скликань Іван Заєць, посол України у США Валерій Чалий, академік Микола Жулинський, режисер фільму «Голод-33» Олесь Янчук та багато інших. Голова Товариства зв’язків з українцями за межами України «Україна-Світ» Микола Жулинський вручив Уляні Мазуркевич знак народної пошани — медаль «30 років Незалежності України».

Познайомившись на цьому заході, за кілька днів зустрілися з пані Уляною за чашкою кави в готелі, де вона зупинилася...

«Ми їздили Америкою, шукали людей, щоб розпитати про пережиті жахіття в роки Голодомору»

— Мушу зізнатися, — почала свою розповідь пані Уляна, — що народилася не в Україні, хоча дуже її люблю і знаю мову. Так, Америка є моя країна. Та це не заважає мені вболівати за Україну, бо саме вона — моя Батьківщина через батьків та дідів. І ця любов, певно, передається з молоком матері, на генетичному рівні. Мої батьки, які були змушені залишити Україну під час Другої світової війни, свою любов до України передавали мені змалечку.

Я навчалася в американській гімназії, та щосуботи ходила до української школи, де вчила мову, культуру та історію України. Виросла на українському, тому дуже втішена, що зуміла то все передати своїм дітям. Маю двох синів, і вони так само, як і я, з першого класу ходили до американської приватної школи і щонеділі — в суботню, українську, тому добре знають мову. Я нині дуже рада, що мій син працює тут, в Україні, дипломатом в американській амбасаді. Він приїхав у країну своїх дідів і прадідів.

Пані Уляна очолює комітет з Голодомору в Філадельфії. Вона зазначає, що всі українці штату домагалися, щоб американський Конгрес створив спеціальну Комісію дослідження Голодомору 1932—1933 років.

— Хочу зізнатися: мені дуже приємно, що саме Америка була першою країною, яка підтримала Україну в справі Голодомору, — каже моя співрозмовниця. — Українська діаспора в Америці дуже лобіювала це питання. У 1985 році саме Конгрес США створив спеціальну комісію з дослідження фактів масового голоду в Україні, виконавчим директором якої був Джеймс Мейс. До складу комісії входило 15 членів, зокрема, чотири представники від Конгресу США, два — від Сенату США. Я мала честь служити в цій комісії як представник громадськості.

Ми їздили Америкою, знаходили людей, які з політичних причин залишили Україну, записували їхні свідчення. Бувало, що очевидці самі приходили до нас, щоб розповісти про пережиті жахіття в роки Голодомору.

Джеймс Мейс записував та упорядковував звіт для Комісії з Голодомору, він мав штат працівників, роботу яких оплачував американський уряд. Хочу наголосити на цьому, що не Конгрес українців, а саме уряд США фінасував цю дослідницьку роботу.

Пані Уляна підкреслила, що люди, які приходили до них свідчити, згодом свідчили й у судах.

— На основі цих свідчень було доведено, що Голодомор був свідомо організований Сталіним і його режимом, це був справжній геноцид, спрямований на винищення українців, — зауважує вона. — Такий висновок ухвалив американський Конгрес у 1988 році. Згодом було оприлюднено 4-томне видання матеріалів Комісії Конгресу США з вивчення Великого голоду в Україні 1932—1933 рр. англійською мовою. Воно містить свідчення очевидців-емігрантів з України, що були зібрані впродовж 1983—1984 рр. за спеціальною методикою oral history і є доказом геноциду українського народу.
Моя співрозмовниця згадує, як з’явився переклад цього чотиритомника українською мовою.

— На той час я дружила з сенатором Байроном Доргеном, демократом, зі штату Північна Дакота. Він також був призначений до розслідування справ Голодомору, бо і в його штаті мешкало багато хліборобів, які виїхали з України в Америку ще в часи Першої світової війни. Вони там оселилися, бо місцевість була дуже подібна до України — безкраї поля, схожий клімат.

На річницю Голодомору я запропонувала йому видати чотиритомник свідчень «Великий голод в Україні 1932—1933 років: Свідчення очевидців для Комісії Конгресу США» українською мовою та передати в Україну. Ідея йому сподобалася, і пан Дорген добився виділення американським урядом 100 тисяч доларів на переклад і видання тих чотирьох книг українською мовою. Він міг би сказати: «Та навіщо воно треба?»

Але не сказав, бо розумів, як це важливо для українців — відновити ту страшну сторінку свого минулого. На виданні написали «Подарунок українським людям від Америки» та роздали у виші й бібліотеки України. Я тішуся, бо була причетною до реалізації цієї ідеї. Водночас зауважу, що навіть Канада не спромоглася створити таку Комісію та профінансувати такі важливі кроки у ви­знанні Голодомору в Україні.

«В Україні маю багато хороших друзів»

— Приємно було зустрітися в Спілці письменників із Катериною Ющенко, з якою приятелюємо понад 40 років, — продовжує розповідь пані Уляна. — Маю в Україні також хорошого друга Петра Порошенка, якому Світовою радою Філадельфії було присвоєно почесну нагороду «Міжнародний державний діяч». Ми з президентом Світової Ради Крейґом Снайдером 20 лютого 2019 року зустрічали Порошенка на урочистостях у престижному будинку «Юніон Ліґ» у Філадельфії — колисці американської незалежності, де його і було нагороджено.

Додам, що нагорода «Міжнародний державний діяч» — це найвища відзнака Світової Ради, яку одержали державні діячі Михайло Горбачов, Анвар Садат, Іцхак Рабин і Себастіян Пінера. Світова Рада визнала, що президент України Петро Порошенко має бути долученим до цього списку як людина, яка стояла в обороні демократичних ідеалів.

До речі, коли Віктор Ющенко був президентом, він також під час офіційного візиту до США відвідав Філадельфію й був нагороджений «Медаллю Свободи». Урочистості відбувалися в залі «конститушен», а з вікна було видно площу Свободи, і це було дуже символічно. Я йому тоді щиро подякувала, що дав нам надію на кращу долю для України!»
Уляна Мазуркевич розповідає, що в Америці створено групу підтримки України в Конгресі США.

— Ми говоримо Український кокус у Конгресі США, — каже вона. — Це двопартійна група підтримки у Конгресі, створена у Вашингтоні 9 лютого 2015 року. Своїм завданням група називає «посилення політичних, військових, економічних та культурних зв’язків між Сполученими Штатами та Україною». Серед питань, якими насамперед опікується кокус, є військова та безпекова допомога Україні. Вболіваючи за Україну, ми їдемо до Вашингтона, зустрічаємося з конгресменами та сенаторами й намагаємося хоч якось посприяти вашій країні. Адже у нас велика українська громада.

І ця громада, за словами моєї співрозмовниці, постійно гуртується довкола українських цінностей. У Філадельфії, наприклад, американські українці мають чудовий собор, де українська громада молиться за кращу долю України, Український центр, українську суботню школу (в ній нині навчається 350 дітей) та український коледж.

— У Філадельфії є багато різних клубів за інтересами, де зустрічаються українці, — каже пані Уляна. — Це об’єднує нас. Україна живе в Філадельфії. Тому і я маю два обличчя, українське й американське (усміхається).

«Вашингтонська» нагорода від Зеленського

Ледь не перед самим від’їздом до Філадельфії несподівано пані Уляні зателефонували з офісу президента України й попросили поміняти квиток на Вашингтон, пояснивши, що «там її чекає нагорода».
Тож 1 вересня у Вашингтоні Володимир Зеленський вручив пані Уляні орден Княгині Ольги II ступеня.

— Я отримала таку високу нагороду з рук президента України, — емоційно, вже телефоном iз Вашингтона, розповіла пані Уляна, — і це для мене надзвичайно велика честь. Але, крім цього, мала змогу звернутися до президента та його радника Андрія Єрмака. Наголосила, що кожна нація має своїх героїв — ми в Америці вшановуємо батьків Американської держави: Вашингтона, Джефферсона і Франкліна.

Україна також має своїх батьків, які доклали чимало зусиль, щоб вона відбулася як незалежна держава. І ми маємо їх пам’ятати й шанувати: Івана Драча, Дмитра Павличка, Михайла Гориня, Івана Зайця, Степана Хмару, В’ячеслава Чорновола. Ці люди разом із «Народним рухом» розбудили український народ та підняли з колін. Вони дали базу для незалежної суверенної України. Їх маємо визнати як батьків сучасної України і вшанувати.

І зауважила, що, «коли була в Україні на святкуванні Дня незалежності, на жаль, не побачила тих із них, які ще живі, запрошеними до віп-зони, й це мене дуже стурбувало й збентежило. Мені пообіцяли, що подумають...»