Замаскована українофобія: влада Вінниці уникає вшанування козацького лицаря Івана Богуна

У Вінниці епопея зі встановлення, а точніше невстановлення пам’ятника легендарному вінницькому полковнику часів Богдана Хмельницького — Івану Богуну триває з 2008 року.

Саме тоді міська рада ухвалила відповідне рішення, назвавши площу перед колишнім кінотеатром «Росія» іменем Івана Богуна, запланувавши спорудити на цьому місці йому пам’ятник.

Утім відтоді це рішення так і не було втілено в життя через фактичну відмову міської влади на чолі з Гройсманом, а згодом Моргуновим від цього проєкту.

То чому ж міська влада продовжує саботаж свого ж рішення про встановлення монумента славному оборонцю міста? Можливо, на заваді стала чергова розробка (з подачі міської влади) Агенцією просторового розвитку — КП міської ради — нового проєкту?

Що може з’явитися на місці, де було заплановано спорудити пам’ятник українському національному герою Івану Богуну як символу волі, нескореності, перемоги української нації в обороні своєї державності?

На гарній картинці жодної згадки, що на території земельної ділянки, обмеженої вулицями Соборна—Магістратська—Визволення перед будівлею напівзруйнованої «Росії» позначено місце під пам’ятник.

Фактично, ми маємо чергову фальсифікацію інформації, введення вінничан в оману, підміну понять і повне невиконання міською владою своїх попередніх зобов’язань на угоду, напевно, насамперед власним комерційним інтересам. Крім того, це є чітким сигналом замаскованої українофобії.

Системний бойкот міською владою своїх же рішень (попередня епопея з пам’ятником Тарасові Шевченку і ганьба міської влади всім запам’яталася) щодо вшанування пам’яті Івана Богуна — це саботаж цінностей українського народу, української державності, це палиці в колеса національному відродженню, особливо в часи сьогоднішньої російсько-української війни.

Часто Володимир Гройсман мало не на всіх олігархічних телеканалах позиціонує себе ледь не як основний захисник інтересів українського народу: селян, фермерів, інтелігенції, з його слів рефреном звучать слова про важливість збереження національної пам’яті, ідентичності і т.д. «Українська стратегія Гройсмана» позиціонує себе ледь не головною опозиційною «патріотичною» силою, яка має амбіції потрапити в новий парламент на наступних виборах.

Але чи ситуація у Вінниці не яскраво ілюструє повну фальш таких заяв, брехню в красивій обгортці, повну невідповідність слів справжнім конкретним діям у його вотчині — Вінниці, де команда політика блокує питання вшанування борця за волю України доби Козаччини Івана Богуна, перекреслює наші державні традиції гетьманської доби?

У 2021 році закінчується оренда будівлі колишнього кіноконцертного залу «Росія». Тож така земельна ділянка в центрі міста стає ласим шматком для міських можновладців, які чужих осіб на неї 100% не пустять.

Як зауважує місцевий краєзнавець Володимир Барцьось, «маємо як мінімум 250 років козацької історії нашого міста, славних і драматичних років, коли вінничани зі зброєю в руках захищали своє право на вільне життя і свою державність, творили міське самоврядування, опираючись на давніші звичаєві традиції, виявили масовий героїзм в обороні козацької держави Богдана Хмельницького та інших подальших гетьманів.

Найславетнішим періодом міста було, безумовно, полковництво й урядування на чолі міста славного лицаря України Івана Богуна. Саме тому активна вінницька громада кілька десятків років справедливо вимагає спорудити у Вінниці пам’ятник Івану Богуну!»

У Вінниці немає жодного пам’ятника чи пам’ятного знака, який би належним чином вшанував подвиг вінницьких козаків, міщан та селян у період існування міської «європейської» влади, які би фінансувалися за участі міської влади і міського бюджету.

Місця борцям за волю України козацької доби досі не знайшлося у Вінниці, окрім кількох символічних каменів і пам’ятних знаків, які були встановлені з ініціативи та за кошти громадськості.

Останній такий символічний камінь встановлено на площі Івана Богуна 23 травня цього року силами громади. Назва площі — єдиний виняток із правила.

Натомість ми бачимо бурхливу діяльність задля розкрутки бренду Вінниці як міста мультикультурного, міста багатьох національностей, ціною замовчування і нівелювання саме української складової національної пам’яті. Ігнорування доби Козаччини — яскравий тому приклад.