Реформовані лікарні мають стати підприємствами: чи під силу це медзакладам у глибинці

У лютому минулого року селище Нові Санжари несподівано прославилося на увесь світ через автобус, який віз до місцевого санаторію людей на двотижневий карантин.

Ті пасажири якраз прибули з охопленого пандемією Китаю і через брак інформації наразилися на агресивний спротив місцевих жителів, підбурених всюдисущими провокаторами.

Телевізійні сюжети в результаті вразили безкомпромісністю, кинувши густу тінь на репутацію країни в цілому. Новосанжарців тоді звинуватили у надмірній жорстокості, навіть не поцікавившись причиною їхнього страху.

Ніхто не хотів розуміти, що в разі поширення ковіду це містечко опинилося б сам на сам зі страшною хворобою, бо тоді не було жодної уяви, як з цим лихом боротися. Що змінилося з того часу і чи готові медики сьогодні до осінньої хвилі пандемії?

Ціна захисної маски

Автобус, який приїхав до селища в супроводі силовиків, навіяв непідробний страх. За словами головної лікарки Новосанжарської лікарні Ольги Гирі, напередодні в місцевих аптеках захисна маска коштувала 90 копійок, а за якусь мить її вартість злетіла до 3 гривень.

Але то були дрібниці в порівнянні з повною неготовністю усієї вітчизняної системи охорони здоров’я до масштабу пандемії. Що робити і як зарадити лихові, точно не знав ніхто.

Через два тижні приїхали інфекціоністи. Проконсультували. Стало зрозуміло, що специфіка нового штаму вимагає кардинально інших методів лікування, застосувати які неможливо без спеціалізованої матеріально-технічної бази.

На щастя, допомогти медикам зголосилася місцева територіальна громада, яка виділила стартові кошти на ліки, засоби індивідуального захисту та дезінфекції.

Придбали також прилад для виявлення антитіл, висококласні апарати ШВЛ і окремий рентгенапарат, аби інфіковані пацієнти не контактували зі здоровими. Завдяки спонсорам, тут оперативно з’явився дефібрилятор, пірометри й експрестести для діагностики.

Перші премії за роботу з ковідниками медперсоналу теж виплачувала адміністрація територіальної громади, оскільки на початку пандемії заяви на звільнення написали 14 медсестер і стільки ж санітарок.

«Люди просто боялися, — пригадує Ольга Гиря. — А ті, хто пішов працювати в це відділення, вони всі отримали стимулюючі надбавки. Втім ситуація з кадрами стала більш-менш стабільною вже після того, як Кабмін ввів ковідну доплату в розмірі 300 відсотків».

Парк, висаджений на честь маленьких новосанжарців.
Фото автора.

Боротьба за життєво необхідний кисень — окрема історія. Так звані кисневі доріжки тут облаштовували знову ж таки переважно власним і спонсорським коштом.

Зрештою, в лікарні з’явилося 42 спеціалізованi ліжка, оснащених необхідними приладами, і кілька кріоциліндрів для зберігання рятівного препарату. Їх появу переоцінити важко.

«У нас був період, коли заправник iз полтавського заводу медичного скла приїздив через день, — з сумом пригадує пані Ольга. — Ось ніби є ціла тонна кисню, а за ніч видихали все! Добре хоч саме підприємство недалеко — всього 30 кілометрів від нас».

Дісталося від згубного вірусу і медикам, оскільки під час сплеску інфекції перехворіло 58 фахівців. На жаль, одну з медсестер врятувати не вдалося. Наразі Новосанжарська лікарня «переведена у резерв». Якщо наплив хворих знову стане критичним, їх везтимуть і сюди.

Досвід експериментаторів

Розповідаючи про те, як в авральному темпі укомплектовували ковідне відділення, Ольга Гиря час від часу наголошує на тому, що частину витрат лікарня взяла на себе. Це стало можливим завдяки тому, що тут досить оперативно освоїли ази нової медичної реформи, якою державним медичним закладам дозволили самостійно заробляти кошти.

Якщо говорити про радикальні зміни, то на долю Новосанжарської лікарні випало подвійне випробування. Спочатку тут старанно освоювали реформу від профільного відомства півзабутої Уляни Супрун, а потім швидко призвичаювалися до нового статусу, що виник у процесі регіональної децентралізації.

Зрештою, районна лікарня трансформувалася в заклад, який обслуговує 32 тисячі мешканців трьох територіальних громад і, як тут кажуть, частину населених пунктів четвертої.

Ольга Гиря системні зміни коментує без зайвих емоцій. Мовляв, як лікували людей, так і лікуємо. До того ж місцеве начальство фактично не змінилося, оскільки Новосанжарською ТГ продовжує керувати колишній очільник району Геннадій Супрун, який небайдужий до проблем медицини.

Що ж стосується горезвісних фінансів, то цей аспект нововведення пані Ользі навіть подобається, оскільки дає можливість для самостійного розвитку.

«Сьогодні наша лікарня — звичайне підприємство, — каже вона. — Тобто, як і решта підприємств, згідно з господарчим кодексом і можемо заробляти кошти наданням послуг».

«Бухгалтерія» тут проста. До 75 відсотків бюджету закладу наразі поповнює держава в особі Національної служби охорони здоров’я. Комунальні послуги в основному оплачують територіальні громади за принципом співфінансування. А решта — гроші, що зароблені самостійно завдяки сучасній діагностичній базі.

У цьому сенсі Полтавщині, де опрацьовувався пілотний проєкт медичної реформи, неабияк пощастило, оскільки регіон виграв гранд Світового банку на придбання нового ультразвукового обладнання та відкриття власних лабораторій. Частина цих коштів потрапила і до сільських районів. Пізніше деяку техніку придбали коштом ТГ.

Зрештою, у Нових Санжарах з’явився цифровий рентген, сучасна флюорографія, кабінети УЗД, ендоскопії і функціональної діагностики. Для вітчизняної глибинки, на жаль, така техніка й сьогодні вважається недосяжною розкішшю, що інакше, як нонсенсом, не назвеш. Скажімо, в Нових Санжарах старий рент­генапарат пропрацював 40 років...

Утiм наявність нового обладнання ще не означає його доступність, адже жителі сільських районів не завжди мають кошти на платні послуги. Але, за словами, Ольги Гирі, тут у пацієнтів є певний вибір. Вони можуть звернутися до сімейного лікаря й отримати направлення на безкоштовне обстеження.

А для тих, хто не хоче або не може чекати своєї черги у списку, існує певний тариф. Отримані кошти якраз і поповнюють фонд власного розвитку закладу. Цю систему, звісно, може освоїти лише вправний менеджер, тому в лікарень, де адміністрація знається на тонкощах підприємництва, є шанс вийти на новий рівень.

До речі, як «УМ» повідомляла, недавно на Харківщині влаштували акцію протесту медики Валківської лікарні. Причиною стала невиплата заробітної плати і ковідних надбавок. Але на плакатах, які тримали пікетники, була і вимога звільнити керівника і менеджмент їхнього закладу.

Вочевидь традиційна відмовка на кшталт «нам це не по кишені» людей більше не влаштовує, оскільки і в державній системі охорони здоров’я почали потроху з’являтися фінансово успішні проєкти. Проте організувати їх можуть лише фахівці з підприємницьким хистом.

Мистецтво заманити лікаря

Частину зароблених коштів у Новосанжарській лікарні направляють на поквартальні премії медперсоналу, але є тут і особлива стаття витрат, якою буквально «заманюють» молодих фахівців.

«Минулого і позаминулого року в нас навчалося п’ять лікарів, а сьогодні троє — стоматолог, терапевт і анестезіолог, — каже Ольга Гиря. — Вони зараховані в штат і отримують заробітну плату. Ми також акумулювали власні кошти для того, аби придбати дві службові квартири для молодих спеціалістів. Інакше не виходить. Самі по собі лікарі не прийдуть».

Одна зі згаданих квартир дісталася анестезіологу, що зовсім не випадково. Незадовго до цієї події з лікарні пішов один iз двох фахівців цього профілю, а той, що залишився, вже пенсійного віку.

«Ми залучали, говорили, їздили, шукали, — пригадує пані Ольга, — але намарно. Жодні методи не допомогли». А ось квартира стала дієвим стимулом.

Утiм ситуація з кадрами й далі залишається дуже складною. Скажімо, в поліклініці селища наразі не вистачає 50 відсотків сімейних лікарів. Непросто все з фахівцями й у сільських ФАПах.

«Там працюють люди старшого віку, і замінити їх фактично ніким, — каже голова Новосанжарської ТГ Геннадій Супрун. — Намагаємося використовувати систему стимулів. У нас є програма підтримки фельдшерських пунктів. Працювати їм доводиться у непростих умовах, адже густота населення тут дуже мала, а віддаленість сіл навпаки — велика. Живуть там в основному пенсіонери».

Про серйозні демографічні проблеми свідчить і ось ця сумна статистика. Наразі у Нових Санжарах можна отримати замалим не увесь спектр гінекологічних послуг. Є тут і ліжка, призначені для лікування патології вагітності, а ось пологового відділення уже немає.

«Ще якихось 10 років тому в нас постійно на обліку перебувало до 100 вагітних, а зараз ось — 43, — каже головна лікарка. — Буває і так, що минає тиждень, а у нас жодних пологів. Тому ми й прийняли рішення відвозити породіль до Полтави. Для цього власним коштом у 2018 році придбали спеціалізований автомобіль. Його вартість — 1 мільйон 800 гривень».

Про дитячу тему на в’їзді до селища нагадує також дбайливо оформлена панорама. На пагорбі над дорогою тут височіє капличка Віри, Надії, Любові та матерії їх Софії, а поруч розкинувся молодий парк батьків і дітей XXI століття, висаджений на честь народження маленьких новосанжарців. Якщо у цей світ приходить хлопчик, тут з’являється молодий дубок, якщо дівчинка, — липка.

Геннадій Супрун каже, що виділеної площі вже бракує, тому задля продовження зворушливої традиції шукатимуть нову ділянку. Схоже, назву каплички тут обирали з вірою у майбутнє.

Лариса САЛІМОНОВИЧ