Осінь

Осінь дивиться прямо в обличчя,
Подарує мені самоту...
Осінь кличе, давно вона кличе
І скидає фату золоту.
За порогом повільно кружляє
Жовте листя, шукає землі.
На воді на добро замовляє
Бабця вже у сусіднім селі.
Від дощу набирається сили
Вітер в полі і хмари несе,
Щоби трави пожовклі тремтіли
І хилилося нижче усе...
Птах журливо кричить на узліссі,
Зойком душу бере за живе,
Бо комусь не сидиться на місці,
Як і річці, що вільно пливе...
І сьогоднішнє нині, в цю пору
Набирає все більше ваги.
Звір ховається глибше у нору,
Доки ще не упали сніги...

Олександр ВРУБЛІВСЬКИЙ
Житомир