Диригент Костянтин Ленчик: Показуємо культуру Донбасу через музику

У рамках КиївМюзикФесту 26 вересня в одному з найкращих за акустикою у столиці залів Будинку звукозапису відбудеться презентація проєкту «Звуки Донбасу», який уперше прозвучав наприкінці серпня у місті Покровськ.

Це хорова симфонія-перформанс композитора Євгена Петриченка «Осяяні чорним сонцем», на сході її виконував хор «Софія».

Наша розмова — з молодим диригентом Костянтином Ленчиком,  хормейстером проєкту, який диригував прем’єрним виконанням твору.

— Проєкт «Звуки Донбасу» акцентує присутність на мультикультурному Донбасі саме української культури. Такий вибір в умовах агресивної політики Росії щодо нашої держави є зрозумілим. Яку мету у цьому вияві українського Донбасу для себе ставите ви?

— Наша мета — просвітницька: показати Україні, що таке Донбас, з чого все починалося, що відбувалося і що ми маємо зараз. Як правило, у нас не виникає сумнівів про українськість заходу, ми всі знаємо західноукраїнський фольклор, обробки пісень. А про Донбас ніхто нічого не каже, що там відбувається: які композитори, який фольклор. Музичною культурою цього регіону не дуже цікавляться. Наша задача — показати світові, що таке культура Донбасу, через музику.

— Тобто ваша авдиторія — це не тільки місцеві жителі?

— Ні, це орієнтовано на всю Україну. Ми планували гастролі, закладали їх у проєкт при подачі на УКФ. Його, на жаль, в останній момент не підтримали, тому ми обмежилися одним Покровськом. Надалі ми шукатимемо всі можливості розвивати цей проєкт. 26 вересня у рамках КиївМюзикФесту відбудеться його презентація у Будинку звукозапису. Крім того, трансляція і напрацьовані відеоматеріали для концерту в Покровську є у вільному доступі на наших сторінках у Facebook, Instagram. Ми дбаємо про те, аби наш продукт був доступний широким масам.

— Це справді важливо: говорити про Україну не тільки з мешканцями Донбасу, а й злом­лювати інерцію сприйняття цього регіону як похмурого та російськозорієнтованого.

— Ми хочемо показати Донбас таким, як його бачимо ми, і таким чином пропонуємо інше розуміння цього регіону. І важливо, що композитор родом звідти (Євген Петриченко родом з міста Антрацит, що по ту сторону лінії розмежування), він знає народну культуру регіону, і деякі номери базуються на народних піснях.

— От, власне: у проєкті використані різні знаки української культури на Донбасі — це і народні пісні, і поезія Миколи Чернявського та Василя Стуса, географічні об’єкти: місця пам’яти чи сакральні місцини, як-от скіфські баби. Яким чином це поєднується в єдиному творі?

— Це цикл, що складається з 9 номерів. Вони є завершеними і об’єднані однією ідеєю — звуки Донбасу. Один номер — про авдіївський мурал, де зображена вчителька української мови, інший — про скіфських баб — постаменти, що лишилися з часів скіфів і представляють історію Донбасу від часів, коли там щойно з’явились люди. Є номер — «Повертайся живим», що пов’язаний із сьогоденням, із війною. Ці номери наче є окремими, але їх об’єднує те, що розповідають вони про один регіон. Це звуки минулого, звуки сьогодення, там є відгуки жалю, війни тощо.

— Жанр «Осяяних чорним сонцем» — хорова симфонія-перформанс, себто є візуальна складова.

— Так, у нас є режисер — Юлія Алєксєєва. Вона займається сценічним оформленням кожного номеру. Це також поєднує частини циклу. До того ж є номер, де музичного звучання нема, тільки шуми. Тож сценічна дія передає основну ідею цієї частини.

Хорова симфонія означає, що автор закладає симфонічні принципи розвитку, хор там не звучить у звичних хорових традиціях — він тлумачиться як оркестр. Крім того, задіяні деякі інструменти: дримба, калімба, бубон, сопілка, глюкофон — такий собі підручний оркестр, який підтримує хор під час перенастроювань.

— Такий особливий твір: і концепція, і жанр — чи не є робота над «Звуками Донбасу» викликом для диригента?

— Ми намагаємося домогтися того, аби хор співав цю програму напам’ять. Тому роль диригента при цьому — не стояти і роздавати ауфтакти, бо це відволікатиме слухача від сприйняття загальної картини. Якщо є сценічна дія і перед хором під час виконання стоїть диригент — це заважає слухачу. Тому наше завдання — максимально сховати диригента в хор і зробити його центральною точкою, яка об’єднує довкола себе хор і зсередини керує ним. Диригент є виконавцем на інструментах, співаком. В одному з номерів він задає певний ритм, і хор вступає, підхоплюючи його. Тож диригент тут є безпосереднім виконавцем. З точки зору саме диригентської, це репетиційний процес: організувати, вивчити з людьми — це так, треба готуватися, бути цілком «в матеріалі».

— Ви починаєте свою диригентську кар’єру із твору, який ставить чимало завдань перед диригентом. Як воно — дебютувати саме з «Осяяними чорним сонцем»?

— Це дуже відповідально, є ризики, що можеш десь не дотягнути, щось десь станеться — треба бути ретельним у роботі. А взагалі це досвід, який дозволить рухатись далі: брати участь в інших проєктах, подаватися на ґранти, шукати нові ідеї та реалізовувати їх.

— Яка кінцева мета проєкту «Звуки Донбасу»? Як далі він буде розвиватися?

— По-перше, мета просвітницька — показати людям Донбас з усіма його цікавинками. Друге — виконати цикл і звернути до нього увагу в інших регіонах, знайомити з ним закордонну аудиторію. І якщо не завадять карантинні обмеження, то в листопаді другу прем’єру виконуватиме хор Хмельницької обласної філармонії. Цей проєкт не фінішує у вересні у БЗЗ — плануємо зробити міксований проєкт «Звуки Донбасу у малих містах». Ми хочемо заявити про нові символи Донбасу і тим самим перевернути сприйняття регіону по всій Україні. Ці історії, ці нові символи мають стати тим, що зблизить у майбутньому захід і схід нашої країни.

Юрко НИВА