Сергій Томіленко: Відсутність підтримки ЗМІ призводить до виникнення «інформаційних пустель»

— Пане Сергію, наскільки великою проблемою, на вашу думку, стала для місцевих реформованих газет ліквідація районів та утворення нових об’єднаних територіальних громад?

— Найрізкіше і найболючіше це вдарило по місцевих комунальних телерадіокомпаніях. Адже в такій ситуації у них одномоментно змінюється засновник, а нові ОТГ в умовах децентралізації здебільшого не готові й не хочуть перебирати на себе відповідальність за продовження функціонування локальних ТРК.

Останні ж не можуть самостійно, за прикладом газет, роздержавитись, від’єднатися і забезпечувати вже незалежне майбутнє своїх медіа, тож їхні керівники і колективи справді стали заручниками територіальної реформи.

Сьогодні фактично в кожній області відбувається припинення фінансування чи й закриття комунальних телерадіокомпаній. Тому, слава Богу, роздержавлення преси все-таки відбулося раніше, тож зараз організаційно ця реформа напряму редакції газет не зачіпає.

Водночас перед редакторами і колективами постають нові виклики і виникає низка серйозних запитань. Насамперед — необхідність перереєструватися, адже старі свідоцтва зi статусом уже неіснуючих районів стали недійсними.

Тож багатьом нашим колегам довелося через органи юстиції терміново приводити в порядок статутні документи, вирішуючи, яке видання вони хочуть випускати надалі — локальне чи регіональне.

Дехто вважає за краще вибрати другий варіант, однак є один нюанс — якщо газета обирає обласний, регіональний статус, то це тягне за собою зміну поштових тарифів, зрозуміло, що в бік підвищення...

Головний виклик для редакторів — це чи їм концентруватися на роботі в рамках старого територіального поділу, адже вони можуть зберігати традиції і працювати для читачів тих самих населених пунктів, що й раніше, чи кардинально перебудовуватися і ставати міжрайонним виданням.

При цьому якщо приймається рішення бути цікавою газетою для об’єднаної громади п’яти-шести районів, то постає ще й питання конкуренції з іншими локальними газетами.

І тут знову два варіанти — стратегічне об’єднання кількох газет у якийсь холдинг, єдину структуру, що працюватиме в рамках нового територіального об’єднання, або ж прийняття умов одночасної конкуренції на одній території з іще трьома-чотирма місцевими виданнями.

— У будь-якому випадку разом з ліквідацією районних рад та адміністрацій редакції втрачають хай невеликі, але стабільні джерела фінансування у вигляді оплати за висвітлення діяльності цих органів.

— Це так, але стратегічно проблема значно глибша. Керівники місцевої влади, депутати, політики чомусь не усвідомлюють важливості ЗМІ, свободи слова, об’єктивного висвітлення всього, що відбувається.

Вони не розуміють, що повинні підтримувати незалежні медіа на територіях своєї діяльності, в тому числі сприянням у поширенні та розміщенням офіційних матеріалів на платній основі.

При цьому люди, в яких є доступ до місцевих бюджетів, ставляться до цього питання доволі утилітарно, однозначно розраховуючи на те, що якщо вони будуть розміщувати офіційну інформацію на сторінках газети, то це медіа вже автоматично їх не критикуватиме. Виникає велика небезпека своєрідного шантажу.

Тим часом важливість локальних медіа полягає в реалізації права громадян знати правду, відповідно це інструмент реалізації підзвітності влади. В демократичному суспільстві влада — це не лотерея і не збіг обставин, це якраз підзвітність громадянам, які в демократичний спосіб підтримали тих чи інших політиків.

І підзвітність ця в демократичних країнах реалізовується якраз через демократичні медіа, які критикують і підказують. У нас, на жаль, ця модель не спрацьовує, і на урядовому рівні ми теж не бачимо практичних ініціатив, спрямованих на підтримку місцевих ЗМІ. От хоча б створення спеціального фонду для цього, що є стратегічною ініціативою НСЖУ, напрацьованою через наради за участю сотень редакторів газет.

У США ж, Канаді, Литві і багатьох інших державах влада займає проактивну позицію, щоб підтримати локальні медіа. Тим самим запобігаючи поширенню явища «інформаційних пустель», яке зараз почали досліджувати. Йдеться про те, що коли місцеві ЗМІ не можуть звести кінці з кінцями, то виникають цілі території, де немає професійних газет і ЗМІ, натомість панує хаос в інформуванні населення.

— Чи з’являються вже такі пустелі в інформаційному просторі України?

Голова НСЖУ з колегами на мітингу на захист преси.

— Так, і це пов’язано саме зі стагнацією місцевих медіа, які, опиняючись у хронічній фінансовій кризі, вимушені до мінімуму скорочувати і штати, і наклади, і кількість сторінок, що в результаті призводить до критичного зменшення доступу громадян до потрібної інформації.

При всій повазі до національних мовників та медіа, вони не можуть і не будуть регулярно приділяти увагу тим чи іншим регіональним темам. Тому ми знову і знову закликаємо уряд, зокрема Міністерство культури і інформаційної політики, яке наразі опікується цими питаннями, зрозуміти нарешті важливість і потрібність локальних ЗМІ.

А водночас і те, що боротьба з фейками та дезінформацією також має починатися з підтримки місцевих медіа як джерел достовірної, якісної інформації на регіональному рівні. Якщо ж кидати ці медіа напризволяще, то це якраз і сприятиме розширенню простору для фейків, маніпуляцій, пропаганди, різних сумнівних інформаційних бюлетенів.

— До слова, щодо інформбюлетенів новостворених ОТГ, то вже є достатньо фактів, що під їх виглядом починають випускати фактично повноцінні ЗМІ, але «ручні» і «кишенькові».

— Так, це справді велика проблема. НСЖУ категорично засу­джує випуск таких бюлетенів громадами, бо це є прямим порушенням закону. Через певні недоліки і прогалини в плані ефективності покарання за такі речі в нашому законодавстві маємо зараз ситуації, коли такі вісники нумеруються і видаються двічі на місяць­ тиражем по 5 тисяч примірників, проте як ЗМІ вони не зареєстровані.

При цьому вони далеко не обмежуються тільки інформаційними повідомленнями та оголошеннями, а й постійно розміщують явно пропагандистські матеріали про діяльність влади. Подібне аж ніяк не вкладається в демократичні рамки і повертає те, на усунення чого була, власне, направлена реформа роздержавлення друкованих ЗМІ. Ключовим у ній було якраз по­збавлення органів влади можливості впливати на зміст газет.

Реформа в Україні відбулася, але і далі знаходяться обхідні шляхи для продовження хибної практики. Насправді ж усе має бути по-іншому — якщо громада хоче належним чином інформувати про свою діяльність, то вона повинна виходити на ринок локальних медіа, розміщувати замовлення, відтак кошти мають іти в бюджет підтримки місцевих реформованих газет.

А інакше це просто дискредитація реформи роздержавлення ЗМІ! Бо виходить, що до роздержавлення газети були навіть краще захищені, ніж зараз, у плані законодавства і цензури.

Нині ж ці інформаційні вісники видаються, як правило, прямими підлеглими голів ОТГ чи працівниками ОТГ і сільрад, відповідно не може й мови бути про якусь критику чи навіть об’єктивний погляд на діяльність влади. Вони виходять навіть більше «ручними», ніж раніше були комунальні ЗМІ із засновництвом органів влади.

— Чи відомі вам факти закриття «районок» саме внаслідок територіальної реформи?

— Якоїсь такої хвилі ми наразі не зафіксували. Критична ситуація із закриттям, як я вже згадував на початку розмови, стосується місцевих телерадіокомпаній. Що ж до газет, то спрацьовує певна інерція.

Якщо вони виходили на певних територіях упродовж кількох десятків років і мають багаторічних відданих читачів, впливає емоційна складова — пенсіонери, приміром, сприймають газету як порадницю і мало не члена родини. Ця інерція й тримає видання. Тим більше що редактори і журналісти також демонструють неабияку відданість, сумлінність, патріотизм і відповідальність.

На шкоду своїм заробіткам, комфорту, особистому часу вони роблять усе можливе, щоб газети виходили і читачі їх отримували. І в цьому випадку громадянська позиція редакторів і журналістів локальних видань є значно вищою, ніж у тих, хто засідає у владних кабінетах усіх рівнів та відповідає за інформаційну політику.

Останні лише на різних форумах люблять говорити про те, які вони патріоти і як прагнуть захищати інформаційний простір України. Водночас не роблять нічого, аби реально допомогти бодай одній патріотичній українській газеті.

— У цьому контексті не можу не спитати про те, чи була якась дієва реакція центральної влади на пропозиції, викладені у резолюції останньої Всеукраїнської наради редакторів?

— Напрацьовуючи цю резолюцію, ми провели величезну роботу, і значною мірою саме для влади, для впровадження її інформаційної політики. Однак, на жаль, доводиться констатувати, що, окрім формальних відповідей про те, що її взято до відома, наразі ніяких кроків не дочекалися. Я вважаю, що це ганьба і зневага до сотень редакторів і журналістів місцевих ЗМІ.

А ТИМ ЧАСОМ...

Передплатні тиражі українських друкованих ЗМІ скоротилися за останні два роки на півтора мільйона примірників і станом на 1 січня 2021 року становили 6 млн 300 тисяч примірників.

Відповідні дані на запит Національної спілки журналістів України надала Укрпошта. Найбільшого падіння зазнали тиражі місцевих газет, сукупний передплатний наклад яких у 2021 році становить 2 мільйони 250 тисяч примірників, що на мільйон менше, ніж у 2019 році (3,3 млн прим.).