І своїх нагодуємо, і за кордон буде що відправити: в Україні стрімко відроджується ягідництво

Бум ягідництва, який останніми роками відчуває Україна, призвів до трохи забутої ситуації на аграрному ринку: попит на плоди деяких культур суттєво переважає здатність виробників насичувати його.

Причому йдеться саме про внутрішній попит, без урахування експортного потенціалу галузі, який аналітики також вважають доволі значним.

І якщо покупці, фігурально висловлюючись, стоять у черзі до продавця і виробника, то останній змушений заздалегідь записуватися у таку ж саму чергу до садових центрів, які пропонують якісний посадковий матеріал.

«Усі наші саджанці, які ми вирощуємо в цьому сезоні, вже давно розписані за нашими клієнтами, — каже «УМ» керівниця розплідника садово-ягідних саджанців «Брусвяна» Ліліана Дмитрієва. — Новим покупцям ми радимо приїжджати у вересні, можливо, в нас залишиться товар, не проданий наприкінці літа».

Від каталогу до кластера

Свою першу плантацію са­джанців пані Дмитрієва заклала ще понад 15 років тому — поблизу Брусилова Житомирської області. У цей час ситуація у цій галузі аж ніяк не віщувала ні стрімкого злету, ні надприбутків, — у країні була популярною каталожна торгівля, і новостворена компанія таким чином продавала свій товар покупцям.

Усе змінилося років десять тому.

«В Україні виник попит на товарні плантації — а це зовсім інший підхід до роботи, інші технології, вимоги до посадкового матеріалу. Тому ми почали змінюватися, хоча для цього й потрібні були певні зусилля. Сьогодні 80% нашої продукції купують клієнти, які висаджують великі плантації для отримання товарної ягоди, — каже Ліліана Дмитрієва.

— Це аж ніяк не означає, що ми працюємо тільки з великим виробником: постачаємо саджанці як тим, у кого 50 соток під малину, так і тим, хто обробляє тисячі гектарів. Працюємо також з іншими садовими центрами, зокрема у великих торговельних мережах — «Нова лінія», «Епіцентр»: обслуговуємо понад 60 садових центрів у їхніх маркетах».

Востаннє бізнес-схему «Брусвяна» вдосконалила в нинішньо­му році: разом із фермерським господарством «Катерина Ягідна» створили кооператив «Брусилівська ягода».

«Сила будь-якого бізнесу — це коли бізнесмени об’єднуються. Якщо «Брусвяна» — це насамперед саджанці, то фермерське господарство — вирощування кінцевої продукції з наших саджанців, — продовжує Дмитрієва.

— Надалі кооператив, я думаю, розвинеться у ягідний кластер: створення низки суміжних підприємств, які забезпечують кінцеву мету — виробництво якісної продукції. Законодавчо наразі такого поняття не існує, але, переконана, це — справа майбутнього. Орієнтуємося, зокрема, на американський приклад — кластер «СпрейОушн», який спеціалізується на вирощуванні журавлини».

Ягідна математика

Цінова ситуація на українському ягідному ринку цьогоріч неабияк сприяє виробникам: ціни на продукцію залишаються досить високими, а процес зростання інфляції та подорожчання сировини на головних світових ринках стимулюватиме їх залишатися на цьому рівні.

— Візьмемо малину, — продовжує Ліліана Дмитрієва. — Кілька років тому в нас виникла криза перевиробництва, закупівельна ціна одного кілограма перебувала в межах 12 гривень. І тоді фермери просто перекопали плантації: невигідно. Сьогодні ціна дуже висока — понад 100 гривень за кілограм, тому існує стабільно високий інтерес до посадкового матеріалу.

Деякі власники ягідних плантацій намагалися використовувати сорти, популярні в Європі. Але результат не завжди виходив вдалим — у наших кліматичних умовах вони не дають необхідного результату. Передусім через високі літні температури, коли температура на ґрунті може бути до 80 градусів і зазвичай мало дощів.

«Малина ж — це назагал північна культура. Аби знизити фактор ризику, потрібно споруджувати накриття, тунелі, — каже очільниця «Брусвяни».

— Але в цьому випадку вирощувати малину на переробку немає сенсу, оскільки її собівартість виходить надто високою. Так, зокрема, вартість вирощування одного кілограма малини в тунелі у Польщі становить 8 євро за кілограм, у Мексиці — 20 доларів: доволі високими є затрати. Таку ягоду переважно купують супермаркети, ресторани. У нас, щоправда, також є малина за 300-400 гривень за кілограм, особливо в міжсезоння, але це скоріше виняток, ніж правило. Український споживач не в усіх регіонах готовий до такої ціни на ягоду».

Робота в теплиці.

На шляху до еталону

Щоби вирощувати ягоду в трохи нижчому ціновому сегменті, виробники шукають саджанці, які добре почуваються у нашому кліматі.

Оскільки державна селекція у країні сьогодні перебуває не в найкращому стані (головним чином через нестачу фінансування), виведенням нових сортів починають займатися самі виробники. Займатися селекцією і виведенням власних сортів «Брусвяна» розпочала вже давно.

«Ми орієнтувалися на селекційні досягнення європейського пострадянського простору. Зрозуміли, що для України потрібні свої сорти, й активно займалися їх розробкою. Батьки мого чоловіка займалися селекцією і мали власні напрацювання з 1993 року. Кращого ремонтантного сорту цієї культури, ніж «Брусвяна», на мою думку, в Україні не існує», — каже Ліліана Дмитрієва.

— Загалом ми маємо 5 власних сортів малини: «Брусвяна», «Брусилівський стандрат», «Примара», «Брусилівська», «Ремарка», «Ярославна». Сорт лохини «Фіолент», «Либідь», «Київський бурштин», «Слава», — каже Ліліана Дмитрієва.

— Річ у тім, що вимоги споживача до продукції постійно змінюються: ягода потрібна солодша, з більшим терміном зберігання, щоби була стійка до спеки і зимових заморозків. Відбраковуємо нетолерантні рослини, збільшуючи стійкість до хвороб. Останній, третій, етап — це поліпшення якості самої ягоди: вона має бути лежкою, добре переносити транспортування і, звичайно ж, бути смачною та привабливою на вигляд, мати певний розмір, тобто не бути надто дрібною, і привабливий колір… Існують, утім, сорти, коли ягода дуже смачна, але надто м’яка, а тому її важко транспортувати. Такий сорт не підійде для товарного виробництва, але його з успіхом висаджуватимуть на присадибних ділянках.

Селекція — задоволення не з дешевих, до того ж процес доволі тривалий. До кошторису відносять і людські затрати, і кошти на вирощування клонів, які були висаджені на дослідних ділянках, також зарплата фахівця, який займається селекцією, витрати на утримання площ, живлення рослин.

«Якщо скласти всі ці витратні статті разом, ми отримаємо насправді немаленьку цифру, — пояснює Дмитрієва. — Що ж стосується часу на досягнення очікуваних результатів, то нові сорти малини можна отримати за 5-6 років, для лохини цей процес може тривати вже десять років, а для плодових дерев — і 20, і 40 років».

За словами керівниці підприємства, в підсумку вони хочуть отримати ремонтантний (який дає кілька врожаїв за рік. — Авт.) сорт червоноплідної малини, який стане українським еталоном, що його визнаватимуть за кордоном.

«Сьогодні ми працюємо над його транспортабельністю. У перспективі хотілося б отримати кілька сортів — для тунельного вирощування, які будуть скороплідними, і для відкритого ґрунту», — резюмує вона, додаючи, що сорти матимуть подовжений термін зберігання — до тижня, при тому, що ягоди сучасних сортів зберігають без використання хімічних препаратів близько трьох діб.

Саджанці чекають моменту пересаджування в ґрунт.

«Чорна ікра» серед ягід

Але якщо малина — це добре відома і де-факто традиційна для України ягода, то не так давно на нашому ринку з’явилася лохина, яку через високу ціну іноді називають «чорною ікрою» серед ягід.

«Лохина високоросла — лідер продажів серед усього переліку наших саджанців, — каже Ліліана Дмитрієва. — Ми вирощуємо 1 млн саджанців цієї ягоди, і впродовж наступних років вона залишатиметься лідером продажів».

За словами експерта, лохину почали вирощувати близько 100 років тому, коли було створено першу лінійку сортів. Зараз існують селекційні центри в Америці, Австралії — загалом у світі є плантації, яким виповнилося понад 50 років. В Україні ж лохина — нова культура, яка стала популярною близько 15 років тому.

«У нас тільки розвивається культура її споживання, стверджувати ж, що в Україні існує масовий попит на цю ягоду, — завчасно. У західних країнах, за океаном ця культура є значно популярнішою, ніж у нас. Ось, скажімо, у США дуже популярним є лохиновий сік, його продають практично на кожній автозаправці, — каже Ліліана Дмитрієва.

— Адже, як вважається, ця ягода має властивості, які приносять користь для здоров’я. Що ж стосується особливостей вирощування, то тут не все так просто: лохина вимагає кислих ґрунтів, дотримання певних агротехнічних умов, а отже, не всі готові нею займатися».

До того ж за рівнем затрат на вирощення лохина перебуває на другому місці. Вартість закладення одного гектара стартує від позначки «30 тис. доларів», при цьому сад окуповується в наших умовах за 5-6 років.

Найдорожчою ж ягодою в Україні є журавлина: її промислових плантацій у нас ще не започаткували, площі під цією культурою є трохи більшими за гектар. Хоча, на думку експертів, вони розширюватимуться, адже сьогодні зменшується ареал вирощування журавлини в лісах і при цьому набуває популярності споживання цієї ягоди у переробленому вигляді — як домішки в сухому ви­гляді чи екстракті.

Логіка державних дотацій

Держава впродовж останніх кількох років виділяє чималі кошти на підтримку аграріїв, які закладають свої плантації, — компенсує 80% від вартості садибного матеріалу без врахування ПДВ, до 40% затрат на крапельне зрошення і до 40% вартості холодильників.

«Ви не зможете займатися садівництвом, якщо на полі ви не будете охолоджувати ягоду, хоча би 50 тонн», — коментує Дмитрієва.

Також держава сприяє забезпеченню фермерів кредитами під мінімальні відсотки під закупівлю техніки. Існують і грантові програми, які дозволяють придбати холодильне обладнання або зовсім без грошей, або з мінімальним фінансуванням. Умова більшості програм — аграрії використовують посадковий матеріал, який є у державному реєстрі.

«На даному етапі, коли фермер закладає поле, він купує посадковий матеріал або в українського розсадника, або в іноземного. І навіть купуючи в іноземців — поляків, голландців, — він може отримати компенсацію. Чому ж законодавство прописане таким чином, що за іноземний матеріал можна отримати державні кошти? Навпаки, ці гроші мали б іти на розвиток свого власного виробництва. А виходить, що ми ділимося грішми з державного бюджету невідомо з ким, при цьому ще й за допомогою цих коштів розвиваємо іноземні розсадники, які потенційно є нашими конкурентами», — резюмує Дмитрієва.

Ягідництво повертається

Окрім внутрішнього ринку, українські аграрії також мають хороші експортні перспективи. Проте для нас це завдання на завтра або навіть на післязавтра.

«Експортний потенціал України в галузі ягідництва зараз практично не реалізований, — каже керівник «Брусвяни». — Тобто наразі в нашій країні немає жодної компанії, яка могла б сказати, що володіє цим ринком чи займає його значну частину. Ринок майже вільний, утім я прогнозую, що впродовж найближчих п’яти років з’являться гравці, які потім поділять цей ринок, усі ж інші виробники потім будуть долучатися до цього процесу. Я вірю в об’єднання в бізнесі задля досягнення великої мети».

Україна, як запевняють експерти, цілком імовірно, може стати головним експортером ягід на деякі ринки. «У нас такі природні умови, що ми можемо цього досягти: маємо досвідчених агрономів, з’являються молоді фахівці, які навчаються у передових аграрних вузах. Якщо ще десять років тому ви б не знайшли фахівця з вирощування ягід, то сьогодні багато людей вчиться, мають спеціальну освіту й повертаються в Україну, щоби тут працювати. Це дуже знакова річ, і державі потрібно стимулювати цей процес», — зазначає Ліліана Дмитрієва.

Сьогодні фахівці фіксують значний попит іноземних покупців. Це, зокрема, арабські країни, які споживають багато ягід, але в їхньому кліматі вирощувати цю продукцію неможливо.

Приваблює охочих працювати на українських гектарах не лише ймовірність стати власником землі, а й наш досвід: Україна завжди мала що запропонувати світові в галузі плодово-ягідної продукції.

«Так, ще за часів царської імперії 9 губерній України забезпечували близько 70% плодово-ягідної продукції тодішньої держави. Потім перша та друга світова війни фактично знищили садівництво, яке відновилося лише в 1980-ті роки: Україна виробляла близько 60% ягідної продукції на території СРСР. До речі, чи не всі харчові концентрати виробляли саме тут. Після розвалу Союзу галузь перейшла у занепад, але зараз — відновлюється, — стверджує Дмитрієва. — При цьому розвиток садівництва неможливий без переробки: сортування, заморозки, виробництва готової продукції. Я вважаю, що майбутнє — це не лише продаж сировини, яка дешево коштує, а й створення високомаржинальних продуктів і вихід з ними на ринки світу».

— Як ви ставитеся до скасування мораторію на продаж сільськогосподарської землі, навколо якого точиться чимало суперечок? — запитали ми в керівника «Брусвяни».

— Моя позиція тут двояка. З одного боку, я, безсумнівно, є патріотом своєї країни, а тому дуже хвилююся, що іноземці і справді можуть скупити всю найродючішу українську землю. Тому я не дуже хочу, аби таке сталося. Але як людина, яка безпосередньо працює на землі, я вважаю, що для мене було би добре, якби цей ринок був. Я хочу купити частину паїв, які орендує моє підприємство. Як я можу створювати багаторічні насадження на орендованій землі?

ПРАКТИКА БІЗНЕСУ

Не робити ставку на одну культуру

Одночасно з розвитком ягідництва з’являється величезна кількість людей, які хочуть вигідно вкласти гроші в перспективний аграрний напрям.

«До мене часто звертаються бізнесмени, які кажуть: я маю, скажімо, п’ять, десять, п’ятдесят тисяч доларів. Як мені їх вигідно вкласти? Я відповідаю: без необхідних знань ви можете їх не вкласти, а просто витратити, — каже Ліліана Дмитрієва.

І продовжує: — Я об’їздила багато країн, щоби зрозуміти, як працює ягідний бізнес у сучасних умовах. І скажу, що ніколи не можна робити ставку лише на одну культуру. Навіть таку прибуткову, як лохина. Варто мати ще насадження суниці садової чи альпійської, малини — яка дає плоди вже наступного року після висадження посадкового матеріалу. І складати свій бізнес-план не тільки виходячи з того, скільки грошей вам потрібно залучити, а й які у вас будуть капіталовкладення, як нівелювати ризики, зменшити затрати. І це вплине на ваш результат. Особисто я вважаю ягідництво однією з найцікавіших, але при цьому ризикованих тем у сучасному сільському господарстві, і вважаю, що українська ягода має великі можливості для її поширення».

За словами експерта, якщо розглядати розсадник як бізнес, то потрібно покладатися не лише на власні кошти, а й звернутися до тих підприємств, які є поруч, щоби об’єднати зусилля.

«Багато розсадників будуть раді з вами працювати, це не будуть надприбутки, але це буде гарантований фінансовий результат, — продовжує керівник «Брусвяни». — Скажімо, ягідні кооперативи — це буде угода з переробником на гарантований збут. Для того, щоби бізнес був успішний, його треба розглядати разом з усіма учасниками».

НОВІ НІШІ

«Ведмежий тур»

«Кілька років тому наші добрі знайомі попросили дозволу приїхати на плантацію малини, аби позбирати ягоди. Але до цього процесу вони поставилися доволі творчо: принесли пластиковий стіл, парасолю, напої і наїдки — займалися збором, відпочивали і спілкувалися, — розповідає Ліліана Дмитрієва.

— А торік ми вирішили піти далі: почали приймати в себе екскурсії київських і житомирських туркомпаній, які привозять до нас відвідувачів. Програма проста: провести день за містом, подивитися наш розплідник — і поїсти ягід у полі».

За її словами, за кордоном такий відпочинок дуже популярний.

«Я особисто знаю таку ферму в США: люди посадили плантацію — 10 гектарів — але потім перестали нею займатися. І перепрофілювали свій бізнес на інший напрям: відкрили доступ для відвідувачів, які збирають ягоду, потім зважують її на спеціально встановлених вагах і залишають необхідну суму грошей у касі, — продовжує Дмитрієва. — Майбутнє в такого відпочинку, безумовно, є. Тим паче, що в світі зараз триває пандемія «Ковід-19», а отже, не всі охочі можуть поїхати за межі нашої країни».

«До нас приїжджали групи по 10-20 осіб, у тому числі діти та дорослі, — каже Дмитрієва. — Зазвичай розплідники рідко пускають до себе гостей. Ми зустрічаємо їх, даємо відповіді на різні запитання, в тому числі й на найпопулярніше: «Чому рослини стільки коштують?».

А під час дегустації визначаємо для себе, які сорти людям більше подобаються».