Що за «чорт»? Чого надалі очікувати вiд екс-очільника МВС Арсена Авакова

Завершення Арсеном Аваковим своєї кар’єри керiвника МВС не те щоб було неочікуваним, але водночас і несподіваним. Принаймні влітку.

Зауважимо, що Арсен Борисович так довго очолював МВС, що уявити його в іншій ролі важко.

Однак колишній міністр завжди був багатогранною особою, і його відставка не означає, що він виходить iз великої політичної гри.

Це також означає, що він iще зберігатиме вплив на роботу рідного йому міністерства. Принаймні певний час.

«УМ» уже писала, що понад сім років на чолі міністерства внутрішніх справ України, — хоча змінювались уряди й президенти, — Арсен Аваков, однак, незмінно продовжував керувати внутрішньополітичним відомством.

І що надалі очікувати вiд впливового персонажа української політики, кордони можливостей котрого подекуди ширші, ніж у президента Зеленського?

З перших днів відставки Авакова йому пророкують крісло віцепрем’єра в уряді. Однак збої бувають скрізь і в усьому.

Зважаючи на «високі» взаємини Арсена Авакова та Михеїла Саакашвілі, що означає і вплив тих, хто змусив президента знайти місце для харизматичного грузина, можливі варіанти підніжок у подальшій ході Арсена Борисовича у лабіринтах великої політики.

Поборотись за Харків?

Харків у посткернесівській версії заслуговує реальної політичної конкуренції.

Колишній міністр внутрішніх справ хоч і народився в Баку, втім iз дитинства мешкав у Харкові і вважає себе патріотом цього міста.

З 2005-го до 2010 року Аваков очолював Харківську ОДА. Та на малій батьківщині 57-річний Аваков не проживає постійно вже десять років: у 2011-му він подався до Італії.

А з 2012-го перебував на державній службі в столиці — спочатку як депутат, а згодом як міністр. Щоправда, згідно з декларацією політика, у Києві за цей час він навіть не придбав нерухомість: міністр декларує проживання в номері готелю «Київ» площею 78 квадратних метрів.

На Харківщині ж Арсен Аваков  разом iз дружиною Інною безпосередньо володіють трьома квартирами загальною площею близько 800 квадратних метрів, а ще — земельною ділянкою у Чугуївському районі. Чимало інвестує у харківську нерухомість і заснована Аваковим iще 1990 року бізнес-група «Інвестор».

Після смерті Геннадія Кернеса, якого вважали найзапеклішим ворогом Авакова, Харків має обрати нового голову восени цього року — 31 жовтня. В 2011 році, змагаючись iз Кернесом за мерське крісло, Аваков програв лише з мінімальним відривом — менше одного відсотка, які він списував на порушення під час підрахунку.

Тоді за ним стояла міська організація «Батьківщини» Юлії Тимошенко. Нині Аваков не має формальної партійної підтримки — остання заснована ним партія «Народний фронт» після парламентських виборів 2019 року існує радше тільки на папері.

Але Авакову не звикати змінювати партійні прапори: 2010 року, після поразки президентських виборiв, він перейшов iз «Нашої України» до «Батьківщини», а 2014-го — покинув партію разом з Олександром Турчиновим та Арсенієм Яценюком, створивши «Народний фронт».

Нині схоже на те, що за екс­міністра готові знову поручитись «слуги народу».

«Я для Харкова кращого варіанта (мера), ніж Арсен Борисович, не бачу... Це свідчило би, що там  українська патріотична влада. Господарські якості в Арсена Борисовича теж є», — заявив днями журналістам заступник голови депутатської фракції «Слуга народу» у Верховній Раді Олександр Корнієнко.

Кого у Харкові захоче ОП?

Хоча Банкова може поставити й на інших гравців. Наприклад, найбільшу публічну активність перед стартом кампанії виявляють секретар Харківської міської ради Ігор Терехов та ексголова Харківської ОДА, народний депутат IV і VIII скликань Михайло Добкін.

Завдяки непристойно тривалій паузі між смертю Кернеса та призначенням позачергових виборів Ігор Терехов отримав час для нарощування електоральної ваги, натомість Михайло Добкін усе ще не вирішив проблеми з дефіцитом ресурсів і підтримки еліт.

І хоч у місті майже ніхто не сумнівається в незмінності «пари» Терехов—Добкін, висування інших впливових лідерів (зокрема народної депутатки Юлії Світличної) ще може додати виборам динаміки.

Однак за два місяці до офіційного початку виборів у Харкові домінує відчуття неминучості консенсусу політичних та економічних еліт навколо чинного секретаря міської ради Ігоря Терехова. Чи очікування збудуться, покаже час, але політичні й економічні гравці справді не демонструють готовності до сміливої боротьби без гарантій успіху.

Проте виникає питання: а чи відповідає мерська посада амбіціям Арсена Авакова — політика, якого називали «не першим, але й не другим» в країні?

Лідер парламентської фракції «Слуга народу» Давид Арахамія не виключає підвищення ексглави МВС до віцепрем’єра.

«Є пропозиція восени, коли почнеться новий політичний сезон, побачити його в якійсь іпостасі в команді», — припускає Арахамія. За його словами, це за домовленістю сторін вирішуватиметься вже у вересні.

Скелети у шафі

Не варто забувати й про бізнесову складову життя Арсена Борисовича. Створена ним iще 1990 року акціонерна компанія «Інвестор» за свою 30-річну історію вкладала гроші у виробництво чаю і в горілчаний бізнес, у супермаркети і теплоелектростанцію.

Мала власний банк, до якого за часів «губернаторства» Арсен Аваков перевів рахунки держкомпанії «Турбоатом». А ще компанiя входила до закритого клубу приватних видобувачів українського природного газу.

У 2011 році журнал «Фокус» оцінював статки Авакова у 283 мільйони доларів США. Тоді ж політик потрапив у немилість режиму Віктора Януковича та харківської влади і змушений був продати частину бізнесу, зокрема й газовидобувний. Та 2014-го «Інвестор» через суди почав повернення активів.

Сам Арсен Аваков ствер­джує, що давно не керує бізнесом — ще 2005 року, очоливши Харківську ОДА, він пішов iз посади президента «Інвестора» і відтоді передав власні активи в управління то приватним фондам, то дружині, а в останні роки — сину Олександру.

А взагалі доля Авакова тісно пов’язана з Італією. У 2011-2012 роках він знайшов в Італії тимчасовий прихисток: в Україні його оголосили в розшук за звинуваченими у незаконному відчуженні державних земель під час керівництва Харківщиною, італійський суд відмовився екстрадувати майбутнього міністра, і він повернувся в Україну лише навесні 2012-го, отримавши депутатську недоторканність.

Згодом Аваков тривалий час підтримував з Італією особливу дипломатію: зустрічався з послом, відправляв лікарів зі шпиталів МВС на боротьбу з коронавірусом до Ломбардії, вів власну кампанію за звільнення нацгвардійця Віталія Марківа від кримінального переслідування у Болоньї.

Картини, діаманти та авторство книг

А ще родина Авакових чимало вклала в коштовності та предмети мистецтва. Їхня грошова оцінка в декларації не наводиться, проте перелік вражає: Авакови володіють близько сотнею картин, малюнків та ескізів українських і закордонних художників, колекціями ікон XVII-XX століть, старовинних монет, ювелірних виробів iз діамантами, марок, вінілових платівок та навіть витриманого вина.

«Об’єкти власності лишились незмінними — хіба що книг трохи додалось, а кількість пляшок вина стала меншою», — коментував він у соц­мережах свою декларацію за 2020 рік.

Але книги Арсен Аваков не лише колекціонує. За останні роки міністр випустив дві збірки власних фейсбук-дописів під назвою «Ленін з нами» та «Зелений зошит». У 2000-х політик видав схожі антології  публіцистики, стратегію розвитку Харківщини та спільну з бізнес-партнерами економічну працю про вексельні операції.

У своїй декларації політик згадав і про видану торік власну книгу спогадів «2014. Миттєвості харківської весни», авторські права на яку оцінює в 60 тисяч гривень.

На початку року Арсен Аваков з помпою презентував цю книгу в Харкові. А ще він намагається переконати українське суспільство в існуванні особливої «української слобожанської мови», за що отримав порцiю критики від української інтелігенції.

Пішов, бо так вирішив сам

Призначення наступником в МВ нардепа Дениса Монастирського, який крутився в орбіті Арсена Борисовича багато років, — це добрий знак для всіх, хто щиро жалкує за відходом міністра-«довгожителя» й навіть поспішив з цього приводу пустити сльозу.

Аваков за сім років перебування на посаді підім’яв під себе все, що тільки було можливо, і сконцентрував у своїх руках достатньо влади.

Рівень його впливовості на процеси у країні не надто відрізнявся від президентського. А подекуди навіть переважав.

Чи остерігався Зеленський Авакова, можна й не гадати. Коли якийсь чиновник реально контролює пів держави, а ти не можеш його позбутися, то таки варто остерігатися. Навіть більше, ймовірно, жодної заслуги Зеленського в тому, що Аваков вирішив піти, немає.

Усі ці чутки про те, що Володимир Олександрович особисто просив Арсена Борисовича про таку послугу, звучать як невміле виправдання ситуації. Аваков пішов сам. І зробив це тому, що так вирішив особисто, маючи певні причини на такий крок.

Які саме — країна, ймовірно, ніколи не дізнається, а можливо, вони спливуть найближчим часом, коли стане відомо, чим саме збирається займатися ексміністр: стати політиком, віцепрем’єр-міністром чи мером Харкова? У будь-якому разі другого такого Авакова Зеленському точно не хотілося б біля себе мати.

А така можливість реально існує. Адже будь-яка людина, яка зараз прийде на посаду міністра, піддаватиметься неабиякій спокусі скористатися всіма великими владними дарами, які залишив після себе міністр на псевдо «Чорт». І встояти перед таким багатством буде непросто.

Власне, тому імперію Авакова, як і будь-яку неприродну монополію, що становить потенційну загрозу для довколишніх, ділитимуть на окремі органи.

Хоча б для того, щоб Володимир Зеленський міг надалі спокійніше спати й не боятися прикрих несподіванок. І місія нового очільника МВС Монастирського полягатиме саме в цьому.

Щоб під пильним оком, з одного боку, свого попередника, а з іншого — представника офісу президента якомога делікатніше розчленувати небезпечного спрута.

Ярина КОРЧИНСЬКА