Повернення блудного сина з Європи: Дональд Туск знову очолив польську опозицію

У минулі вихідні в Польщі відбулися партійні з’їзди двох провідних політичних партій країни — правлячої «Право і Справедливість» («ПіС») та головної опозиційної «Громадянської платформи» («ГП»).

Якоїсь «революції» в правлячій партії, якою залізною рукою править «сірий кардинал» польської політики Ярослав Качинський, не сталося.

Головна увага була прикута до з’їзду опозиційної «ГП», оскільки за кілька днів до з’їзду з’явилися повідомлення, що головування в партії має знову перебрати на себе її колишній очільник і співзасновник Дональд Туск.

З європейських просторів на вітчизняне пасовисько

2001 року Дональд Туск був одним зi співзасновників центристської ліберальної партії «Громадянська платформа», що прийшла на зміну популярній «Солідарності», яка, як відомо, «повалила комунізм в Європі». 

Ця партія правила Польщею вісім років, більшість з яких Дональд Туск перебував на посаді прем’єр-міністра. Але довге перебування при владі однієї політичної сили сприяє її поступовій деградації та «запливанню жирком».

У 2010-х роках на арену виходить і здобуває провідні позиції інша політична сила — правоконсервативна партія «Право і Справедливість» на чолі з братами-близнюками  Лехом і Ярославом Качинськими.

Початки цієї партії були непоганими, доки на чолі Польщі стояв більш ліберальний iз братів, президент Лех Качинський.

Але ситуація зазнала радикальних змін після загибелі Леха Качинського та чисельної польської урядової делегації у квітні 2010 року поблизу російського міста Смоленськ.

Владу в «ПіС» перебирає більш консервативний з братів Качинських — Ярослав.

Власне, з того часу в Польщі розгортається те, що зараз польські політологи та аналітики називають «польсько-польською війною», тобто тотальне цькування опозиції правлячою партією, насаджування консервативних католиць­ких цінностей  зразка ХІХ століття, нехтування сучасними демократичними цінностями, а на цьому тлі — постійні конфлікти з офіційним керівництвом ЄС у Брюсселі.

«Полювання на відьом» не оминуло і Дональда Туска, на якого, як на «папєрєдніка», скидали всі гріхи. Як політик з європейською репутацією, Туск вирішив податися в «екзил» до Брюсселя.

Що аж ніяк не рятувало від чергових судових позовів та повісток iз батьківщини. Навіть уже перебуваючи на чолі Євросоюзу в 2014-2019 роках, він відвідував судові засідання проти нього в Польщі. Суди нічого не довели, але нервів коштували чимало.

Навіть після закінчення свого терміну президентства (голови Європейської Ради) в Євросоюзі Туск був обраний головою найбільшої політичної сили Європарламенту — Європейської народної партії.

Україна також відзначила пана Туска: за визначний особистий внесок у зміцнення міжнародної єдності та солідарності з Україною у підтримці незалежності та територіальної цілісності, поглиблення відносин між Україною та Європейським Союзом 11 травня 2019 року його було удостоєно високої дер­жавної нагороди України — Ордена князя Ярослава Мудрого І ступеня.

Тож 64-річний на цей час польський політик зробив дійсно блискучу політичну кар’єру. І на цьому тлі справді сенсацією виглядає його бажання повернутися в «бруд та піт» вітчизняної політики.

Тим більше що після обрання в суботу, 3 липня, Туск заявив, що відтепер повністю присвячує своє життя і діяльність Польщі і восени цього року подасть у відставку з посади голови Європейської народної партії. Всі мости для відступу спалено.

Політика і мораль

У рамах «польсько-польської війни», започаткованої «ПіС», поділеними виявилися великі міста з європейським духом і маленькі містечка та села з духом католицького фундаменталізму, який роздмухує правляча політсила.

Поділені і польські ЗМІ. Провладні або взагалі не помічають обранням новим головою «ГП» її колишнього лідера, або ж вказують на його аморальність, мов­ляв «відсидівся» в теплих брюссельських кабінетах, а тепер знову потягнуло його до влади у «зрадженій» ним батьківщині.

У всій цій історії насправді є один момент, стосовно якого якщо не вголос, то принаймні подумки сходяться і влада, й опозиція.

Поки Туск перебував у Брюсселі, його партія проходила на батьківщині через різні періоди політичної турбулентності: злети і падіння, зраду частини політиків, які переходили до владної коаліції чи «ліпили» свої власні політичні проєкти-одноденки.

При цьому хтось таки намагався утримати політ­силу від занепаду та працював над тим, щоб вона мала шанс на перемогу на наступних виборах.

Таким «чорноробом» на чолі «ГП» починаючи з 2020 року був 49-річний тепер Рафал Тшасковський, досвідчений, можливо, найкращий з усіх сучасних польських політиків. Колишній депутат польського Сейму та Європарламенту, а тепер мер Варшави.

На президентських виборах 2020 року він набрав лише на 2% голосів менше, ніж чинний  президент Польщі Анджей Дуда. Не без його зусиль мерами більшості великих польських міст стали висуванці «Громадянської платформи».

Він зробив багато для поліпшення іміджу партії, її рейтингів. І, тут, на його голову, Дональд Туск вирішує повернутися на батьківщину та влаштувати собі велике повернення у вітчизняну політику.

Все це обіцяло закінчитися битвою двох півнів на одному подвір’ї. Але досвід політика і відданість загальній справі перемогли над амбіціями. Тшасковський підтримав Туска і поступився йому місцем голови партії.

Обидва лідери зійшлись на думці, що ворогами є не вони, а «зло, яке тепер панує в Польщі».

«Сьогодні Польщею править зло, і ми готови боротися з ним», — заявив Туск на з’їзді.

А мер Варшави вже наступного дня після обрання Туска головою партії заявив у телеінтерв’ю: «Завдяки цьому ми станемо сильнішими. Гадаю, що тепер розпочинається справжня боротьба з «ПіС» за владу».

А тим часом у таборі «ПіС»...

На з’їзді «ПіС» годі було й очікувати на несподіванки. Кандидатуру Ярослава Качинського на посаду голови партії підтримали 1тис. 245 делегатів, 18 голосували «проти» та 5 утрималися від голосування.

Маючи, очевидно, на увазі тих, хто голосував проти та утримався, Качинський заявив після голосування, що потрібно зробити організаційні висновки стосовно єдності партійних лав.

«VI з’їзд «Права і Справедливості» вибрав пана Качинського головою партії майже одноголосно, під гучні овації присутніх», — повідомила речниця партії Аніта Червінська.

72-річний Ярослав Качинський очолює партію незмінно з січня 2003 року. У неділю, 4 липня, під час засідання Політичної ради «ПіС» заступником голови партії обрано прем’єр-міністра Матеуша Моравецького.

Наступні парламентські і президентські вибори в Польщі відбудуться 2023 року. Партійні з’їзди двох провідних партій країни поклали неофіційний початок виборчим кампаніям.