Всі у сад, де не треба обманювати себе. Як Слава Жила з командою показує руйнацію доль псевдоеліти

Щоб наважитись у Києві ставити «Вишневий сад» Антона Чехова, треба мати справді непереборне бажання й оригінальну ідею.

Бо аж у двох столичних театрах уже не перший рік ідуть вистави про маєток Гаєвих-Раневських з єдиним на всю губернію вишневим садом, який треба продавати, бо власників десь там на початку ХХ століття обсіли борги.

Однак нову постановку представив Театр «Актор» — і глядачі при перегляді згадують кіногероїв та стилістику американця Тіма Бертона («Аліса у Дивокраї», 2010, але варто пам’ятати його фільми попереднього періоду) та італійця Паоло Сорентіно («Велика краса», 2013, та «Молодий папа» , 2016).

А ще використовують коротке означення для постановки Слави Жили — театр для гурманів. Тобто споживачі «театрального поп-корну» не всі відразу зможуть зрозуміти, у чому вищий пілотаж цього спектаклю, утім він точно залишить незабутні враження.

Отже, некласична постановка класичної п’єси визнаного драматурга Антона Чехова, написаної 1903 року. Власне автор ще тоді давав підказку для відмінного від звичної просто ностальгії за родинною садибою режисерського прочитання, бо означив свій твір як «комедію на 4 дії».

Бо насправді, чи не ламають комедію ті, хто пожив у Парижі, сумуючи за провінційним життям «у калошах» у Російській імперії, хай і в родинній оселі, навколо якої квітне вишневий сад?

Режисер-постановник Слава Жила та художниця-постановниця Алія Байтенова не тішать глядачів білосніжними квіточками й єлейними чаюваннями.

На сцені — відразу чорно-сірий каркас-трансформер будівлі, про життя якої ще свідчать лише періодичне відкривання-закривання дверей-вікон та трохи оргій.

Цей готичний морок декорацій доповнюють і такого ж стилю костюми та навіть міміка дійових осіб, які, попри борги і крах місця, де «пуповина зарита», найбільше бажають насоло­джуватися життям із парилкою, дурманом і танцювальним балаганом.

                                      Готичний морок «Вишневого саду» Театру «Актор».

         Любов Раневська — Христина Синельник та Єрмолай Лопахін — Віталій Ажнов.

Це Антон Чехов літературними засобами зображує у п’єсі, за його ж відомими словами: коли дійові особи п’ють чай — руйнуються їхні долі.

Оминаючи візуалізацію розважливого показного спокою, у театрі «Актор» показують динамічний занепад не так обійстя, як людей, навіть у блисківках кайфу.

Любов Раневська (Христина Синельник) — дама середніх років, чиїй доньці 17, не сентиментальна, не заламує рук. Трохи не з 5-річного віку її доброту та красу запам’ятав Єрмолай Лопахін (Віталій Ажнов), якого вдарив до крові батько.

І відтоді цей мужицький син, як сам себе називає, зумів розбагатіти своїми стараннями і залишився закоханим у мрію, яка повертається у родинний маєток після 5 років життя у Франції.

Єрмолай і в п’єсі Антона Чехова говорить: «Я люблю вас. Навіть більше, ніж люблю». Любов Андріївна у постановці — жінка-вамп, сексапільна, доторкнутися до її тіла намагаються трохи не всі чоловіки.

Ще Іван Бунін зауважував у спогадах в «Автобіографічних замітках», що «всупереч Чехову, ніде не було в Росії садів вишневих…» Утім вони — на українських територіях, яку підпорядкувала собі Російська імперія.

І найвірогідніше, що Антон Павлович, коли вже тяжко хворим писав «Вишневий сад» (не стало письменника, нагадаємо, у 1904-му) — повертався до свого коріння, адже його бабусею була українка Єфросинія Шимко, і він особисто зазначав, що в дитинстві не розмовляв жодною мовою, окрім малоросійської.

Театр «Актор» показує — до речі, на двох різних сценах: у своєму приміщенні, яке спільне з кінотеатром «Ліра», та в одному з нових культурних центрів — виставу «Вишневий сад» українською мовою.

Слава Жила каже, що адаптували для постановки початковий авторський  текст та його переклад українською Петра Панча: «Усі разом. І в основному Віталій Ажнов».

Талановиті люди в усьому талановиті. Навіть якщо грають з вогнем, який має знищити родовий вишневий сад.