Його життя — це історія полку: у Полтаві відкрили меморіальну дошку на честь загиблого «азовця» Дмитра Пругла

Днями, у другу річницю загибелі старшого лейтенанта полку «Азов» Дмитра Пругла (позивний — «Круглий»), на його честь на стіні будівлі Полтавського навчально-виховного комплексу №16, де він навчався, урочисто відкрили пам’ятну дошку.

Попри дощову погоду, на щемливий захід із нагоди її відкриття зібралося багато людей.

«Сьогодні ми вшановуємо пам’ять випускника нашого навчального закладу 2008 року Дмитра Пругла. Здавалося б, іще не так давно на цьому подвір’ї Дмитро танцював прощальний шкільний вальс. Ми зустрічалися з ним і тоді, коли він приїжджав додому з передової у короткі відпустки, — зазначив у своєму виступі директор Полтавського НВК №16 Віктор Явтушенко.

— Дуже боляче усвідомлювати, що нині його немає серед нас. Та пам’ять про Дмитра назавжди лишиться в наших серцях. На прикладі його життя ми виховуватимемо наші майбутні покоління».

Добрим словом згадали Дмитра Пругла його побратим із позивним «Гончар» (вони служили в одному взводі), керівник Полтавського обласного осередку політичної партії «Національний корпус» Анатолій Шиян, заступник військового комісара області Едуард Бородай, колишній боєць полку «Азов» депутат міської ради Юліан Матвійчук, засновник ГО «Полтавські родини полеглих захисників України» Ігор Мочалов.

«Нині відкриваємо меморіальну дошку герою, який у складний для нашої країни час зробив вибір — став на захист Вітчизни. Знаєте, герої — не ті, хто має якусь суперсилу. Це ті, хто до кінця виконав свій синівський обов’язок перед Батьківщиною, до останнього подиху захищаючи її. Ми в «Азові» пам’ятаємо наших полеглих побратимів, вважаємо, що вони завжди разом із нами в строю.

Сподіваюся, ця меморіальна дошка нагадуватиме прийдешнім поколінням про героїчний шлях друга «Круглого» й на його прикладі виховуватимуть таких же мужніх і непохитних захисників Вітчизни. Пам’ятаймо своїх героїв!» — закликав третій командир полку «Азов», керівник центрального штабу партії «Національний корпус» Максим Жорін.

Дуже емоційним був виступ засновника й першого командира полку «Азов», лідера партії «Національний корпус» Андрія Білецького:

«Усі знають, що в нашій країні триває війна з Росією. І на цій війні загинув наш друг і брат Дмитро Пругло. Водночас маємо внутрішню війну між Україною продажних депутатів, суддів тощо та Україною патріотів, принципових, чесних, активних людей, яку й захищав Дмитро. Якщо розповідати про короткий життєвий шлях «Круглого», то це буде фактично історія полку «Азов».

У його останній день життя проти бійців була кинута сталь, сотні кілограмів металу. Але вони стояли до кінця, витягуючи один одного з-під землі, відкопуючи штиками-ножами, не здавши своїх позицій. У кожному метрі відвойованої Україною землі є заслуга і Дмитра Пругла».

Почесне право відкрити меморіальну дошку на честь загиблого на сході України полтавця надали Віктору Явтушенку та Андрію Білецькому. Після цього близькі люди, друзі, побратими Дмитра Пругла, учні НВК №16 поклали до неї квіти.

Квіти глибокої вдячності.
Фото автора.

Своїми спогадами про те, яким був Дмитро, на наше прохання поділився його побратим Олексій із позивним «Підвох»: «Ми з «Круглим» прийшли в полк із різницею в добу й дуже довго служили разом. Він був справжнім чоловіком, яких не так багато, воїном, для якого слова військової присяги були не просто словами. За пару тижнів до загибелі, приїхавши у короткострокову відпустку, він заходив у гості. Ми пили чай, спілкувалися. У нього було багато планів. На жаль, їм не судилося збутися».

«Дмитро був найдорожчою в моєму житті людиною, — розповів рідний дід загиблого захисника Микола Пругло. — Після університету він працював у правоохоронних органах. А якось прийшов і каже: «Я записався до добровольчого батальйону «Азов» (це було в 2014 році). Пізніше повідомив, що вирушає на війну. І ото аж до 2019 року воював на сході України. Пригадую, якось нагадав йому: контракт, мовляв, уже закінчився, повертайся додому.

А він у відповідь: «Ні, дідусю, не можу, я тепер кадровий військовий, тож маю бути там, на фронті, доки не завершиться ця війна». Дмитро був справжнім патріотом України. І я пишаюся своїм онуком. Звичайно, це неправильно, що молоді хлопці — кращі з кращих, цвіт нашої нації — гинуть. Але саме завдяки їм Україна ще тримається й отут немає путінських солдатів. Останнього разу бачився з онуком за два тижні до його загибелі. Він заочно навчався в юридичній академії в Харкові. Тож під час відпустки успішно склав випускні екзамени, після чого заїхав додому. Через два тижні, почувши по радіо про потужний артилерійський обстріл противником наших позицій у районі селища Новолуганське Донецької області (а я знав, що саме там стояла рота Дмитра), внаслідок якого два бійці загинули, одразу ж відчув недобре...»

Увечері того ж дня пішохідною частиною вулиці Соборності провели марш пам’яті Дмитра Пругла за участю його рідних, друзів, побратимів, інших ветеранів російсько-української війни і просто містян. А біля Білої альтанки відбувся показ документального фільму-спомину про «Круглого».

Полтавець Дмитро Пругло закінчив Харківський національний університет внутрішніх справ. Записавшись до на ту пору добровольчого батальйону «Азов», уже восени 2014 року вирушив до Приазов’я. Пройшов шлях від рядового бійця до заступника командира роти з роботи з особовим складом.

Старший лейтенант полку «Азов» із позивним «Круглий» брав участь у Широкинській операції та інших ключових боях цього підрозділу. У 2015 році, ще будучи лейтенантом, удостоєний медалі «За військову службу Україні».

Із січня 2019-го разом зі своїм військовим з’єднанням постійно перебував на одній з найбільш «гарячих» ділянок фронту на Світлодарській дузі.

Загинув 7 червня 2019 року в районі селища Новолуганське Донецької області під час нічного прицільного артилерійського та мінометного обстрілів противником позицій полку «Азов».

Снаряд калібру 122 мм влучив просто у бліндаж, унаслідок чого Дмитро Пругло та ще один його побратим отримали травми, несумісні з життям.

У своєму останньому інтерв’ю журналістці «5 каналу» Дмитро саме й розповідав про звичну для російських окупантів тактику: «Вони виїжджають зі свого постійного місця дислокації в Горлівці, обстрілюють нас і повертаються назад, ховаючись за спинами мирних жителів в очікуванні нашої відповіді. Або ж перед приїздом членів місії ОБСЄ, про який дізнаються дивним чином, спеціально обстрілюють із мінометів, щоб спровокувати нас на вогонь у відповідь...»

Попри участь у бойових діях, Дмитро Пругло встигав заочно здобувати юридичну освіту й незадовго до загибелі навіть отримав диплом магістра. За словами його побратимів, він був великим оптимістом, життєрадісною людиною, одразу ж ставав душею будь-якої компанії, завжди поводився так, ніби це не перша в його житті війна.

Дмитро Пругло назавжди лишився 28-річним... Похований у рідній Полтаві на Алеї Слави. У нього лишилися мати та дружина. За особисту мужність і самовідданість, виявлені під час захисту суверенітету та територіальної цілісності нашої держави, указом президента України нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).