А льон цвіте синьо-синьо... У Житомирі відбувся фестиваль-конкурс народного хорового мистецтва імені Івана Сльоти

У Житомирі вже втретє відбувся всеукраїнський фестиваль-конкурс народного хорового мистецтва імені Івана Сльоти «А льон цвіте».

Цього разу до обласного центру завітали понад три десятки творчих колективів із різних куточків України. Окрім уже добре відомих пісень нашого видатного земляка, деякі прозвучали вперше.

«Весніється мені — в годину золоту, // По рідній стороні я співом зацвіту: // В луги піду, в поля, од міста й до села — // Щоб матінка-земля, як музика була!»

Ці поетичні рядки незабутнього Івана Сльоти стали епілогом пісенно-поетичного свята, яке проходило в актовій залі Житомирського державного університету імені Івана Франка.

Саме в цьому навчальному закладі наш славетний житомирянин, композитор і поет, незмінний впродовж сорока чотирьох років художній керівник всесвітньо відомого Поліського академічного ансамблю пісні і танцю «Льонок», який нині з гордістю носить ім’я видатного митця, професор, народний артист України Іван Сльота щедро ділився з молоддю своїм величезним творчим досвідом, працюючи тут викладачем.

Свято лунало піснями — ліричними, патріотичними, жартівливими, майоріло яскравими барвами українських національних костюмів, вирувало розмаїттям щирих непідробних почуттів.

А поряд зі сценою на великому екрані можна було бачити фотографії Івана Сльоти з родиною, друзями, колегами, численними шанувальниками.

Традиційно на свято завітали земляки Івана Михайловича із села Яснозір’я на Черкащині, звідки витоки його багатогранного таланту.

«Не згорає зоря, не згаса» — ця пісня Івана Сльоти на слова Василя Юхимовича стала гімном рідного села митця.

Коли пісню заспівав народний аматорський хоровий колектив «Зіряни» Будинку культури імені Івана Сльоти, всі присутні в залі підвелися, віддаючи глибоку шану талановитому українцю і тій землі, що його зростила і виплекала.

У фестивалі взяли участь творчі колективи з багатьох куточків України, зокрема з Києва і Київщини, Вінниччини, Дніпропетровщини, Миколаївщини, Одещини, Полтавщини, Рівненщини, Сумщини, Тернопільщини і, звичайно, Житомирщини.

З дитинства пісні Івана Сльоти запали в душу і зачарували на все життя учасників чоловічого квартету «Козаки-козаченьки» міського Будинку культури імені Анатолія Пашкевича з Баранівки Житомирської області В’ячеслава Рудяшкіна і Вадима Райковського.

У 1970-х iще хлопчаками вони слухали ці твори на вінілових платівках. Особливо популярними тоді були, пригадують, хіти «А льон цвіте», «Купавушка» та інші.

Квартет під керівництвом В’ячеслава Шляхтенка — постійний учасник фестивалю. Цього разу артисти акапельно заспівали пісню Івана Сльоти на вірш Тараса Шевченка «Мені однаково».

А також уперше виконали пісню Івана Сльоти на слова Григорія Білоуса «Ночували трепети», яку віднайшли серед рукописів митця. Заслуженою винагородою артистам стали гучні оплески присутніх та вигуки «браво!».

Саме цей колектив, а також народно-аматорський хор «Чорнобривці» Гощанського районного об’єдннаня культури і дозвілля Рівненської області, художній керівник якого заслужений працівник культури України Леонід Сітовський, та ансамбль народної пісні під керівництвом Валентини Гаркуші з Києва вимогливе журі визнало кращими в номінаціях «народний хор» та «ансамбль».

Артистам вручили дипломи за перше місце та пам’ятні подарунки.

Володарем гран-прі став народний аматорський ансамбль народної пісні «Родовід» із міста Камінь-Каширський на Волині, художній керівник заслужений працівник культури України Людмила Довгун.

Цей колектив, за оцінкою журі, полонив особливо високим професіоналізмом, самобутньою виконавською майстерністю, глибоким відчуттям музики, душевністю і сердечністю, виконуючи пісні Івана Сльоти на слова Михайла Ткача, Петра Власюка та народні «Рідний край», «Стежка до воріт», «Ой хотіла мене мати».

Високу нагороду вручив голова журі професор Київського національного університету культури і мистецтв, секретар Національної всеукраїнської музичної спілки, заслужений працівник культури України Петро Андрійчук.

Митець наголосив на великому значенні фестивалю в культурно-мистецькому житті країни і щиро подякував організаторам та всім учасникам за наполегливу копітку творчу працю, за велику любов до пісні, творчості Івана Сльоти, яка духовно збагачує, надихає, очищає, викликає найтонші й най­глибші почуття.

Особливо теплі слова подяки Петро Андрійчук висловив удові Івана Сльоти — Валентині, заслуженій артистці України, яка докладає багато любові, зусиль, часу, аби фестиваль проходив на високому рівні. Щоб фестиваль став яскравою незабутньою подією, зауважила пані Валентина, мені допомагають і надають значну підтримку шанувальники мистецтва Івана Сльоти, і передусім житомирський міський голова Сергій Сухомлин, начальник управління культури Житомирської міськ­ради Ілона Колодій.

У межах фестивалю відбувся ще один конкурс — у номінації «художнє слово». Вірші Івана Сльоти декламували понад два десятки учасників.

Журі, очолюване головою Житомирської обласної організації Національної спілки письменників України Світланою Гресь, визнало переможцями і нагородило дипломами за перше місце Анастасію Муханову з Баришівки Київської області, Леоніда Сітовського з містечка Гоща на Рівненщині та Галину Сучиліну з Миколаєва, у виконанні яких поезія звучала особливо виразно й проникливо.

Справжньою окрасою фестивалю стали блискучі виступи почесних гостей — хорової групи заслуженого народного ансамблю пісні і танцю України «Дарничанка», Центру художньої та технічної творчості «Печерськ» iз Києва та народного хору «Княжа вольниця» Будинку культури села Білогородка Бучанського району Київської області під керівництвом Петра Андрійчука.

Настрій чудовий, поділився враженнями один із глядачів Юрій. Приємно бачити на фестивалі багато молоді з заходу і сходу країни, з півночі і півдня. Значить пісні Івана Сльоти живуть у серцях і душах людей. Вони зворушують своєю особливою задушевністю, теплотою, глибиною та щирістю. Багато з цих творів стали справді народними. І це найвище досягнення митця».

Пісні Івана Сльоти, бо вони зачаровують мелодійністю музики і слова, є актуальними, лунають не лише в нашій країні, а й далеко за її межами і звучатимуть вічно, зазначає житомирянка Леся, яка нещодавно повернулася із заробітків у Чехії.

Сьогодні, коли на сході нашої країни триває війна, багато матерів, як і в пісні «А льон цвіте», чекають на своїх синів із фронту. Тому саме українська пісня нині має лунати особливо голосно і піднімати патріотичний дух воїнів.

Надія ПЕТРИНА