«Кераміка вибрала мене сама». В Опішні незабаром можна буде грати глиняними шахами Зінаїди Близнюк просто неба

У сучасних сувенірних лавках шахи можна знайти на будь-який смак: від пластмасових на магнітиках, до найдорожчих, з особливих порід дерев, оздоблених коштовним камінням, металом.

Та класом «люкс» сьогодні ви точно нікого не здивуєте. Проте тими, що невдовзі виставить просто неба Музей гончарства в Опішні,  можна милуватися безкінечно.

32 шахові фігури висотою понад півметра з яскравим забарвленням виготовлені з глини талановитою художницею-керамісткою Зінаїдою Близнюк вручну.

Ви тільки уявляєте? Глиняні шахи!

Подібних їм ви точно ніде у світі не побачите! А невдовзі цей розкішний шаховий набір стане не тільки унікальним артоб’єктом музею, а й запросить усіх охочих до гри. Тож у вас є шанс провести справжній турнір на декоративній шахівниці й поставити супротивнику шах і мат.

«Кінь Юлій» і «Мартин»

Багато українців і досі асоціюють кераміку винятково з традиційними свистульками, глечиками чи макітрами, не розуміючи, що сучасне мистецтво не обмежується цим, а ручна робота може виглядати по-іншому. Різнобарвні глиняні творіння, зроблені майстерною рукою Зінаїди Близнюк, прикрашають територію Опішнянського «керамленду». Пінгвін, риби з дивовижними очима, гуси в кумедних черевиках, рудий котик Мартин, птахи, які заховалися між трав... Тут не лише затишно, а ще й яскраво.

— Якщо ви погладите цього маленького котика-персика, він може вам помуркотіти, — жартує Зінаїда.

А трохи далі на території Музею гончарства розташовані монументальні керамічні скульптури — «Хмарний жираф», «Кінь Юлій», «Куб на ребрі», на тлі яких людина виглядає маленькою, адже висота цих артоб’єктів сягає чотирьох метрів. Одразу не усвідомлюю, що ці велетенські експонати зроблені тендітною жіночою рукою, проте в ході спілкування роблю висновок, що ця людина має свій непересічний погляд на життя і творить справжні глиняні дива.
Сила-силенна дрібніших виробів мисткині експонуються всередині кераморезиденції й тішать око відвідувачів.

Жили у бабусі три веселих гусі...

«Дивні речі» із снів

Нині Зінаїда Близнюк досить відома та цікава скульпторка. Проте її життя не завжди було легким і безхмарним, а шлях до мистецтва виявився довгим, подекуди навіть тернистим.

— Я народилася і виросла в селі Красноволя, що на Волині, — згадує майстриня. — Скільки себе пам’ятаю, малювала скрізь: удома за столом, на коліні на якомусь клаптику... Тож моя мрія стати живописцем навіяна ще з дитинства. Коли мені було 13 років, помер батько. Тому в 90-ті наша велика родина, а це — мама, п’ятеро сестер, брат і я, виживала як могла.

Вступити на бюджет до ВНЗ і здобути омріяну професію перспектив не було, оскільки я не мала початкової художньої освіти, отієї бази, що необхідна малювальникам-початківцям. І хоч який ти талант маєш, тебе не хочуть брати. Моя родина не була заможною, тож грошей платити за навчання ми не мали змоги. Тому про освіту довелося забути.

Мрії розбилися вщент, і я не могла зібратися з думками: що робити? Який шлях обрати? Якось старша сестра говорить: «Зіно, треба ж чимось займатися... Може, ти будеш зачіски робити?» І відвела мене до перукаря. Я закінчила курси, працювала, заробляла гроші... І заспокоювалася, знімала стрес, малюючи олівцем у блокноті.

У якійсь із газет мама Зінаїди натрапила на оголошення, що в Полтавській області, у Решетилівці, йде набір на живописців. Безкоштовний. Це був шанс отримати бажану освіту, адже дівчина так боялася, що не зможе навчатися у виші через брак коштів. Зіна наспіх зібрала речі, виконані роботи на папері та й вирушила в дорогу, навіть не підозрюючи, що незабаром оцей чужий і далекий край стане їй рідним.

Гостинна Полтавщина розкрила свої обійми Зінаїді, а фортуна нарешті посміхнулася, і дівчина змогла розкрити свій талант на землі, де зріс і творив Котляревський.

Зінаїда свідомо йшла до омріяної мети: у Решетилівському художньому ліцеї здобула освіту художника-живописця, а в Полтавському національному технічному університеті імені Ю. Кондратюка — спеціальність декоративно-прикладне мистецтво, при цьому не заплативши жодної копійки за навчання.

— Коли я вчилася на кераміста, я думала, що буду живописцем. Проте кераміка вибрала мене сама.

Глина для Зінаїди Близнюк — один із способів мистецького самовираження. Своїми творами вона щоразу говорить зі своїм глядачем про різне й водночас розповідає про те, що наповнює її внутрішню суть.

— У мистецтві мене захоплює вираження емоцій. Мої перші форми були абстрактно-геометричні. Проте для того, щоб працювати з пластами, необхідно багато місця. Тому це мене спонукало використовувати техніку ручного ліплення. Це не потребувало так багато простору, як робота з пластами.

З часом мій стиль змінився, і я стала робити по-іншому. Нині виготовляю доступну сувенірну продукцію для людей, не вдаючись до концепцій. Проте як художника в мистецтві мене захоплюють творчі експерименти, а мій внутрішній світ потребує заглиблення у філософію.

Перша персональна виставка керамістки мала назву «Дивні речі». Експозиція втілювала світ сновидінь мисткині — фантастичних і реальних, чудернацьких і зрозумілих. Потужна й виразна, концептуальна й новаторська, кераміка Зінаїди Близнюк — одне з «облич» мистецтва сучасності.

— Я мала цікаві сни, бачила дивні речі, яких не буває у житті: сниться тварина, але я знаю, що це — людина. І навіть знаю, хто це. Відкриваю очі й усвідомлюю, що все невідоме, дивне, не звідане тобою — це твоє повсякденне життя.

Біля «Хмарного жирафа».

«Навіть двома виробами можна все сказати»

Роздивляюсь усі мисте­цькі витвори Зінаїди, і мій погляд знову зупиняється на блискучих шахах...

— Вважаю, що мені дуже пощастило з людьми, які оточують. За їхньої підтримки мені вдається займатися тією справою, яку я люблю. Ідея створення такого арт-об’єкта, що не тільки милував би око відвідувачам, а й був би центром інтелектуальної гри й насолоди, належить директору гончарного музею Олесю Пошивайлу, — розповідає Зінаїда Близнюк.

— Моє завдання було — розробити ескіз незвичних, креативних фігур, що незабаром встановлять на території музею. У голові одразу почали з’являтися різні зарисовки, я уявляла, як вони будуть приблизно виглядати. Проте робота з керамікою і дивує тим, що ти можеш тільки здогадуватися, адже на кінцевий результат впливає багато факторів. Хотілося, щоб шахи були національні за духом, в українському стилі. Щоб було щось таке квіткове, доступне й привабливе. І, звичайно, щоб схоже було на шахи. За 9 місяців я виготовила 32 фігури, що будуть розміщені на шахівниці. Я люблю яскраві, соковиті кольори, коли експонати виблискують сяйвом. Тому обов’язково глазурую їх.

Зараз триває робота над шахівницею. І щойно її виготовлять – можна їхати в Опішню на шахові турніри.

Майстриня Зінаїда Близнюк мріє про власну студію-майстерню. А ще працює над створенням персональної ювілейної виставки.

— Мене ще зі студентських років хвилювала тема отрути. Але не в тому сенсі, що ми їмо-п’ємо, а в тому, ким ми є один для одного, як ставимося до оточуючих. У червні я зможу представити роботи глядачам. Це буде живопис, графіка й кераміка. Раніше хотілося показати багато експонатів, проте з часом розумієш, що необхідно все менше і менше слів... І навіть двома виробами можна все проговорити.

На запитання, ким себе позиціонує — художником чи керамістом, мисткиня відповіла:

— На роботі — я кераміст, а вдома — живописець. В мені живуть дві людини. Одна прагматична, яка каже: «Навіщо тобі сидіти й малювати, адже вільного часу і так немає... Навіщо тобі оце?». А друга відповідає: «Це як наркотик. Без цього не можу»...