У сітях надмірної любові: про "Пер Гюнта" у Театрі імені Франка

Наталія Сумська, Остап Ступка, Іван Уривський, Петро Богомазов — прем’єра у Національному театрі імені Івана Франка з таким мистецьким сузір’ям не могла не викликати глядацького ажіотажу.

І навіть найвищий рівень очікувань перевершив київський «Пер Гюнт» за п’єсою майстра містично-реалістичної драматургії Генріка Ібсена у виконанні обох акторських складів.

Нова постановка «франківців» знову підтвердила високопрофесійність українського драматичного театру, в якому багатосенсова філософська світова класика набуває сучасного оригінального представлення.

Ібсенівський Пер Гюнт народився в обрамленні національних норвезьких казок і легенд з тролями й іншими чудернацьким істотами країни, назва якої в перекладі «Північний шлях», у 1867 році у Римі, куди письменник відправився завдяки отриманій стипендії.

На відстані від скандинавської Норвегії, яка й понині є королівством, автору вдалося створити твір, який уже понад півтора століття допомагає людям розмірковувати, як жити правильніше: чи зважаючи лише на свої бажання, чи лише заради свого задоволення?

«Пер Гюнт» Ібсена дещо перекликається з «Лісовою піснею» (1911 р.) Лесі Українки. Норвежський світ заселяють тролі, а волинські ліси — потерчата, русалки, Куць, Той, що в скалі сидить, і Той, що греблі рве.

Утім норвезький автор показує не короткий фрагмент життя свого головного героя, а фактично — від народження (про дитин­ство дізнаємося з розповіді матері Озе) і до того, як він на порозі визначення місця для його душі після смерті.

А штормить Пера Гюнта постійно — і через власну нерозважливість та навіть безвідповідальність, і через від нього не залежні обставини.

Це Мавка — яка має у серці те, що не вмирає, приречена на швидку загибель у жорстокому світі людей. Пер Гюнт — із роду Лукашів, який тимчасово захоплюється чистотою і відданістю Сольвейг, але має безліч амурних пригод, одна з яких змушує його тікати, щоб уникнути відповідальності.

Приб’ється до свого юнацького кохання він уже через три десятки років, упродовж яких зміг стати багатим, не гребуючи навіть торгівлею людьми та зброєю, та знову перетворитися на бідняка.

Режисер-постановник Іван Уривський основним майданчиком дій вистави «Пер Гюнт» обрав рибопереробний завод. І так позначає не лише Норвегію з береговою лінією з Баренцовим морем та Атлантичним океаном. Це ще можливість виходу головного героя із сільського поселення у ширший світ через водні простори.

Врешті-решт, ICHTHYS — з грецької «риба» — один із символів у ранньохристиянському мистецтві, давній акронім (монограма) імені Ісуса Христа, яка складається з початкових букв фрази «Ісус Христос Божий Син Спаситель».

Й обізнані глядачі свій асоціативний ряд вибудовують аж до цього зашифрованого символу віри у перемогу добра над злом, коли зрікаються всього заради інших або хоча б доходять тієї думки, що бути егоїстом — то не найважливіше.

Коли найголовніше — задоволення, то не лише кавалки ікринок риб наповнюють контейнери для переробки, у них опиняються й ненароджені людські життя.

Пуповинний зв’язок з матір’ю і батьківщиною Пера візуалізується реальною міцною стрічкою. Вона обплутує люблячу сина Озе (народні артистки Наталія Сумська та Олена Хохлаткіна), перетворюючи її на заручницю своєї великої материнської любові.

Чи надмір захоплюється її Пер спиртним (алегорично воно ллється зі шланга з великої цистерни), чи переслідують його за викрадення з весілля і легковажність інтиму з Інгрид — неня безмежно любить свого сина, бавлячись з ним спогадами про віру в казкових героїв з дитинства.

Пер Гюнт (Олександр Форманчук) заможний.

Ледь не кожна деталь на сцені є символом у постановці Івана Уривського, який створив виставу з художником–сценографом, художником по костюмах Петром Богомазовим (в одному з інтерв’ю останній свою театральну іпостась означив так: «Це найкращий товариш режисера, його найближчий творчий соратник»).

Ось пливе чи то морем, чи сушею човен: він і колиска, в якій дитина вперше знайомилася з розповідями про королів і тролів; й останнє пристанище, як домовина, в земному житті для Озе.

Як помешкання — сіті над Сольвейг (Світлана Косолапова, народна артистка Анжеліка Савченко). Вони на вірній коханій жінці Пера залишаться до їхньої зустрічі через роки, коли Сольвейг з’явиться в образі багаторукої богині Лакшмі (Шрі), котра оберігає свого обранця й одночасно все життя є невільницею свого почуття.

Зоровий ряд символів цілісно доповнює і звуковий. Від пустотливого нявчання Пера до тривожно-гнітючих криків жінок-касаток. У них глядач вловлює й відому «Пісню Солвейг» композитора Едварда Гріга. (Звукорежисери вистави —  Олександр Кришталь та Олександр Пліса).

Сольвейг (Анжеліка Савченко).
Фото Валерії ЛАНДАР, надані театром.

Переплетіння реального і вигаданого світів Ібсена посилюється у постановці «франківців» тим, що глядач бачить лише двох представників так званої сильної статі, чиї ролі грають чоловіки: власне Пер Гюнт та Виродок, якого донька короля тролів називає їхнім спільним сином (Олександр Рудинський, Павло Шпегун).

Натомість Капітан Аслак — Христина Федорак і заслужена артистка Світлана Прус; Майстер — народні артистки Ірина Дорошенко та Людмила Смородіна; Король тролів — заслужені артистки Наталія Корпан та Наталія Ярошенко; усі мешканці норвезького поселення на театральній сцені — жінки.

Чому Пер Гюнт (народний артист Остап Ступка, заслужений — Олександр Форманчук) і в двадцять часом — як мала дитина? Чи лише казки заклали його прагнення жити «королем», мало зважаючи на інших? Кожен глядач вистави побачить близьку своїм переконанням відповідь.

Ще ватро додати, що по­становку «Пер Гюнта» у Національному драматичному театрі імені Івана Франка присвячено метрам Сергію Данченку (1937—2001) і Богдану Ступці (1941—2012). Обидва виношували ідею мати у репертуарі цю п’єсу Ібсена.

Іван Уривський на репетиції.

Сергій Данченко, який був художнім керівником та головним режисером театру імені Івана Франка з 1979-го до 2001-го, мав переклад твору, але з реалізацією не складалося.

Богдан Ступка на цій же посаді у театрі  запрошував здійснити постановку московського режисера Петра Фоменка, на що той у поважному досвідом віці відповідав, що «не доріс до цієї п’єси».

Твір Генріка Ібсена на п’ять дій опрацював з командою 31-річний Іван Уривський, на чиєму рахунку загалом це уже 15-та (!) постановка на сценічних майданчиках трьох міст за останні шість років.

«Пер Гюнт» — його перша вистава у двох діях на великій сцені столичного Театру імені Івана Франка, де з осені минулого року обіймає посаду режисера-постановника.

На першій драматичній сцені у камерному форматі також поставив «Лимерівну» за п’єсою Панаса Мирного та за твором Тенессі Вільямса «Трамвай «Бажання».