А хто вам сказав, що це жіноча справа? Історія майстра-вишивальника з Кременчука Володимира Кулаженка

Цьогоріч уже вп’ятнадцяте відзначать Всесвітній день вишиванки. Щороку його святкують третього четверга травня.

Тож 20-го числа планета розцвіте різнобарв’ям сорочок і суконь в українському стилі. Неформальне народне свято покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого українського одягу.

Про одного з творців вишитих узорів ця розповідь. Живе майстер у Кременчуці Полтавської області, а працює директором навчально-виховного комплексу в селі Білецьківка, що прилягає до міста. Звати його Володимир Кулаженко. Йому 56 років.

У творчій колекції вишивальника близько сотні робіт. Частина з них нещодавно демонструвалася у Кременчуцькій міській художній галереї.

Довгий час приховував своє хобі

Мешканці Кременчука не вперше мають можливість насолоджуватися творчістю свого земляка. Роботи Володимира Кулаженка експонуються на художніх виставках міста уже протягом двох десятків років. Було немало і його персональних.

— Практично ніколи не вишивав нічого на продаж, бо що б я тоді представляв на виставках? — посміхається в пишні русяві вуса Володимир Анатолійович. — Але частенько щось дарую друзям і просто хорошим людям. Одна з моїх чоловічих сорочок полетіла десь аж у США. Знайомі, перебираючись туди на постійне місце проживання, замовили у мене вишиванку. Проте, знаю, господар у неї вже не влазить...

— Завжди, дізнаючись про чоловіків-вишивальників, мені хочеться у них запитати: як до такого суто жіночого захоплення ставляться оточуючі?

— А хто вам сказав, що це жіноча справа? З давніх-давен професійними вишивальниками були саме чоловіки, а жінки могли гаптувати тільки для дому та своєї сім’ї. Вишивати золотом та дорогоцінним камінням, а особливо оздоблювати візерунками парадний одяг високопоставлених осіб довіряли лишень чоловікам.

Це заняття раніше вважалося досить престижним. Ним захоплювалися прусський король Фрідріх Великий, король Франції Людовик XVI, кардинал Рішельє, шведський король Густав V та багато інших. Відомо, що у вільний час полюбляє вишивати голлівудський актор Том Круз. А при одній із львівських військових частин діє гурток рукодільників, де вояки знімають стрес за допомогою вишивки.

Хоча особисто я не знайомий із чоловіками-вишивальни­ками.  І довгий час приховував своє хобі. А під час навчання на хіміко-біологічному факультеті Полтавського педінституту взагалі не брався за голку з ниткою — там було ніколи. Згадав про нього, коли одружився. Захотілося мені подарувати дружині гарну вишиванку, тож засів за роботу. Потім мамі вишив, ще комусь на замовлення, і так пішло-поїхало... Зараз вишиваю переважно пейзажі.

— У нас вдома справжня художня галерея, — хвалить чоловіка дружина Вікторія. — Картини, вишиті хрестиком, оживляють помешкання і створюють затишок. Коли повертаєшся з роботи втомленим і бачиш цю красу, настрій мимоволі поліпшується. Але все у нашій міській квартирі не поміщається: частина Володиних робіт «демонструється» у помешканні його мами, частина — в школі.

— Коли чоловік захоплюється вишивкою, дружина спокійна, бо він завжди під боком, — жартує Володимир Анатолійович. — На футбол не ходить, у генделики з друзями не тікає...

...Уперше голку в руки Володимир узяв підлітком. Батьки відвозили хлопчика з Кременчука на всі літні канікули до бабусі — батькової мами — в село Луценки Лохвицького району.

Там його ровесників майже не було, тож Володя в основному проводив час із бабусею Парасковією Калістратівною. Та ж від спеки ховалася у прохолодній хаті й вишивала. А онук крутився біля неї й спостерігав, як у її руках народжувалися візерунки на полотняних серветках, рушниках, наволочках, простирадлах, сорочках...

— Бабуся моя була офіцерською вдовою, — розповідає Володимир Кулаженко. — Одна виростила мого батька, і я був у неї єдиним внуком. Не знаю, може, це гени? Та мені захоплювало дух від її візерунків. Згодом я намагався їх повторити. Вона любила «рішельє». Це коли спочатку висмикують із тканини нитки, а потім вишивають. Загалом бабуся володіла багатьма техніками. У мами збереглися деякі її речі.

Це і мережки прутиком, і вишивка ромбами й узорами. Переважно вишивала червоними і чорними нитками, що притаманно Лохвиччині, а також білим по білому, що характерно для Решетилівщини, трохи різними кольорами — як на Західній Україні.

Володимир Кулаженко проводить за п’яльцями по три-чотири години щодня.

Вишиті картини й сорочки.
 

«У моїх картинах щонайменше 80 кольорів»

Володимир Анатолійович за давністю літ уже не пригадує, яку річ він вишив уперше. Швидше за все, то була серветка.

Тоді, ще школярем, пробував вишивати й гладдю, але зрозумів, що то не його.

А ось про особливості вишивки хрестиком директор навчального закладу знає всі нюанси.

— Я рідко вишиваю у три нитки — тоді хрестики виходять грубуватими, — розповідає Володимир Анатолійович. — В одну нитку не годиться — негарно. Найоптимальніше — у дві. І чим більше хрестиків в узорі, тим краща якість. Ось нещодавно закінчив картину «Захід на Дніпрі». У ній близько ста тисяч хрестиків. А картина з пейзажем гори Пивихи налічує ще більше — 110 тисяч!

— Як їх узагалі можна було порахувати?

— Існує спеціальна комп’ютерна програма, яка це робить, — дивує мене, бо я вперше чую про це, мій співрозмовник. — Хочеш — задаєш програму на 400 хрестиків, а хочеш — на сотні тисяч. Так само і з кольорами. Програма видає креслення, і по ньому вишиваєш. До речі, я не програмую менше, ніж 80 кольорів.

— А де берете малюнки?

— Зазвичай це фотографії. Бачу гарну світлину — відкладаю, і вона чекає свого часу. Ще в мене друг робить чудові пейзажні знімки. «Захід на Дніпрі» — це зроблено з його світлини. В ній переважають фіолетово-рожеві тони. Дуже гарна, як на мене, картина вийшла.

— От ви сказали про 80 кольо­рів. Я навіть не можу уявити такої кількості...

— Нитки муліне французького виробництва, якими я користуюся, мають близько пів  тисячі (!) кольорів. Так що є з чого вибрати.

— Певно, це дорого?

— Будь-яке хобі — задоволення не з дешевих. Скажу лише, що один моток ниток коштує 15 гривень. А на одну картину їх треба до сотні, а то й більше. Тому всі друзі й близькі знають, що муліне — найкращий подарунок для мене.

Зазвичай Віктор Кулаженко проводить за п’яльцями по три-чотири години у вільний від роботи час. Частіше восени і взимку. Працює напівлежачи на диванчику при спеціальній лампі. Останніми роками зір став погіршуватися, то вишиває через канву. Каже, заняття заспокоює.

Але про те, що це все-таки напружена праця, говорять набиті роками мозолі на пальцях майстра. До речі, він працює без наперстка і звичайними голками. На те, щоб вишити картину, йому потрібно від кількох місяців до року.

Автор працює у техніці безвузлової двосторонньої вишивки. Це означає, що його роботи мають практично однаковий вигляд що з лицьового боку, що з вивороту.

Картини Віктора Кулаженка нагадують роботу художника. Здалеку взагалі не скажеш, що вони не намальовані фарбами. І тільки підійшовши ближче, помічаєш, як маленький хрестик лягає до хрестика...