Імперський орел «під прикриттям»: на монумент слави у Полтаві повернули синьо-жовтий та червоно-чорний прапори

Вранці наприкінці квітня полтавські громадські активісти помітили зникнення з верхівки понад 10-метрової колони монумента Слави, що увінчується бронзовим позолоченим орлом, синьо-жовтого та червоно-чорного прапорів.

До того ж і керівник міста Олександр Мамай заявив, що державним та національним символам не місце на історичних пам’ятках.

Обурені активісти, поміж яких чимало учасників бойових дій на сході України, волонтерів і просто патріотів, оголосили про акцію з повернення прапорів на місце. І от вона відбулася.

1 травня, зібравши в Корпусному парку під синьо-жовтими та червоно-чорними прапорами багатьох патріотично налаштованих містян.

«Зовнішній ворог нам був би нестрашний, якби ми перемогли ворога внутрішнього»

«Ми хочемо показати всій Україні, всьому світу, що Полтава — українське місто й тут нікому не вдасться породити квазідержавне утворення на зразок «Л/ДНР», — заявив учасник бойових дій, член ради ветеранів при Міністерстві у справах ветеранів України Тарас Лелюх.

— Отож укотре піднімаємо державний та національний визвольний прапори на пам’ятнику російській зброї, аби вони нагадували всім, що в країні триває війна. Ми воювали під цими скропленими кров’ю прапорами на сході України й сьогодні знову встановлюємо їх на честь як тих наших побратимів, які полягли в боях, так і тих, хто нині продовжує боронити Україну від російської агресії».

Автором ідеї встановлення українських стягів на вершині монумента, спорудженого на честь 100-ліття перемоги російської армії Петра І над шведськими військами Карла ХІІ в Полтавській битві, є голова обласного товариства політичних в’язнів і репресованих, член Української Гельсінської спілки, волонтер, правозахисник Анатолій Банний.

Він пригадав, як у 2014 році, доправивши гуманітарну допомогу нашим військовим, які дислокувалися в місті Іловайськ Донецької області, по дорозі назад заїхав до селища Урзуф, де стояв батальйон «Азов», і по­братими «Палій» та «Яр» передали йому Державний прапор України з символікою цього добробату, який молодий боєць «Котигорошко» виніс із поля бою.

«Цей прапор ми вперше встановили разом з однодумцями на монументі Слави в Корпусному парку, аби позначити, що це українська земля, на якій не може бути відбитків російського чобота, — повідав пан Анатолій, котрий уночі напередодні акції прибув із фронту.

— Тепер маю багатьох послідовників, для яких є принциповим, щоб пам’ятник російській зброї увінчували наші державний та національний визвольний стяги, тож це вже стало доброю традицією. Ми час від часу замінюємо прапори, аби вони мали належний вигляд. І я думаю, що наші символи навіть прикрашають цю історичну пам’ятку в центрі міста. А дії нашої неукраїнської місцевої влади — це ганьба для всієї України».

Як відомо, прапори на вершині монумента чомусь муляють око міській владі — журналісти підрахували, що їх знімали вже близько 10 разів. «Зовнішній ворог нам був би нестрашний, якби ми перемогли ворога внутрішнього. Ці нікчеми, засівши в органах влади, правоохоронних органах тощо, не вірять у самостійність України і тільки й чекають приходу іншої влади, аби лягти під неї й продовжувати грабувати українців», — ось так різко висловився голова міської організації Конгресу українських націоналістів Олександр Карнаух.

Учасники акції запевняли: не існує закону, який би забороняв громадянам вішати прапори на монументах у своїй країні. Тим паче, що це не псує самої історичної пам’ятки.

«Щодо думки представників влади, нібито на пам’ятниках не можна розвішувати стягів, то стосовно звичайних громадян закон цього не забороняє. Відтак ми не порушуємо законодавства, — вважає Анатолій Банний. — До того ж і призначення пам’ятника не змінюємо, як і не паплюжимо його.

Якщо ж дотримуватися логіки наших місцевих колаборантів, то виходить, що й лейтенант Олексій Берест (уро­дженець Харківщини) разом із Михайлом Єгоровим та Мелітоном Кантарією не мав права встановлювати прапор Перемоги на даху німецького рейхстагу в Берліні, бо то була історична будівля. Переконаний: наші прапори на монументі Слави мають підніматися вище за імперські символи. І гадаю, що більшість полтавців мене в цьо­му підтримують».

Акція зібрала під синьо-жовтими та червоно-чорними прапорами багатьох патріотично налаштованих полтавців.
Фото автора.

«Я на власні очі бачив, як у Донецьку знімали українські прапори»

«Добре пам’ятаю, як у 2014 році розміщували на монументі Слави наші прапори, і знаю, чому вони тут. Це символ того, що Україна, незважаючи на силу російської зброї, стояла в усі часи й стоятиме далі, ви­борюючи свою незалежність», — зазначив учорашній воїн, голова ГО «Вороскол» Дмитро Юденко.

Піднявшись із допомогою автовишки на висоту понад 10 метрів, учасники бойових дій — брати Віталій та Олександр Сорокові — знову почепили прапори на позолоченого орла.

«Із 2015 року ми періодично поновлюємо полотнища, встановлюємо прапори й у тому разі, коли їх викрадають. Усе це за власні кошти. Вважаю, конче необхідно, щоб отут, у центрі Полтави, майоріли синьо-жовтий та червоно-чорний прапори, і на це жодних грошей не шкода», — поділився Віталій Сороковий.

Депутат Полтавської міської ради, учасник війни на сході України Юліан Матвійчук наголосив, що прапори знімуть із монумента Слави лише тоді, коли закінчиться нашою перемогою ця нав’язана нам Російською Федерацією війна.

«Коли промосковські колеги знімають наші стяги в період загострення російсько-української війни, це можна розцінювати як один з елементів цієї війни. То хіба ми можемо таке «проковтнути»? — звернувся Юліан до присутніх.

— Ми зібралися тут, щоб показати, що Полтава — місто патріотів, воїнів, сильних духом людей. Тож не йдемо на жодні компроміси. Прапори мають висіти тут до нашої повної перемоги в цій російсько-українській війні».

Те, що українські стяги знімають у розпал війни, обурює багатьох небайдужих полтавців.

«Товариство, мені соромно, що живу в Україні, яка називається незалежною, а насправді як була ущемленою, так і лишається, — зізналася полтавська правозахисниця Зоя Коваленко.

— Тільки колись нас ущемляли москалі, а зараз ущемляють наші «бандюки», які засіли в усіх радах. Це ж не ради, а «зради». Тільки вдумайтеся: символами москальської держави вони пишаються, а наші прапори стягують!».

Учорашній боєць окремого штурмового батальйону «Айдар» Павло Деркаченко, котрий народився й усе життя провів у Донецьку, констатував: «Я бачив на власні очі, як там знімали українські прапори. Усі ми знаємо, до чого це призвело. Я був учасником російсько-української війни, а потім повернувся на землю своїх предків — Полтавщину. І просто шокований, панове. Бо бачу, що й тут знімають прапори, а «москальня» піднімає голови. Ми маємо щось із цим робити!».

Активісти стверджують, що відтепер пильнуватимуть за прапорами, цілодобово охороняючи їх до 9 травня. «У Полтаві 3,5 тисячі учасників бойових дій, десятки тисяч патріотично налаштованих громадян. Люди самі телефонують і просяться на чергування: хто — вдень, хто — вночі, — поінформував Тарас Лелюх. — Ми маємо не допустити такої ганьби, як зняття прапорів».