А що там Зе-няня? 2020-й став роком рекордного відтоку інвестицій з України

З України надзвичайно швидко втікають гроші: зарубіжні ділові партнери не повірили в розповіді президента Володимира Зеленського про інвестиційну няню і швидко виводять із нашої держави свої гроші.

Швидкість, з якою інвестори втікають з України, сьогодні майже вдвічі перевищує «критичні», як нам тоді здавалося, показники 2015 року, коли ми втратили Крим і почалася війна на сході держави.

Точка зору експертів щодо причин такої ситуації відрізняється. Якщо одні наголошують на традиційних для України проб­лемах корупції та продажності судової системи, то інші на перший план виносять фактор коронавірусу, який зупинив і світову, й українську економіку.

«Няня» як Зе-проєкт

За статистичними даними, минулий, 2020, рік став найгіршим із точки зору надходження прямих іноземних інвестицій в економіку нашої держави. Приплив їх в Україну практично зупинився, а відтік отримав вираз у вигляді від’ємного значення сальдо — 399 млн доларів.

Інвестиційна няня, як сумно жартують експерти, вочевидь пішла у відпустку. Адже в Україні, як відомо, особисто президент Володимир Зеленський ще в січні 2020 року презентував пафосну ініціативу «Інве­стиційна няня» на Всесвітньому економічному форумі в Давосі.

Документальне оформлення чергова Зе-ініціатива отримала в цьому ж році: набув чинності Закон України «Про державну підтримку інвестиційних проєктів зі значними інвестиціями», а також низка додаткових законопроєктів про податкові та митні пільги, надання яких передбачено зазначеним законом.

Інвестори, які приносили в державу еквівалент 20 млн євро впродовж п’яти років, отримували персонального «опікуна». Бізнесмени за це зобов’язувалися створити щонайменше 80 робочих місць із середньою заробітною платою, вищою хоча б на 15% від минулорічної серед­ньої зарплати з аналогічного виду діяльності в регіоні.

Опікуном, тобто цією самою «нянею», мала виступати спеціальна урядова уповноважена організація, яка мусить супроводжувати інвесторів і допомагати їм у взаємодії з іншими державними органами і структурами в ході реалізації інвестпроєкту.

Мета нової установи — захист інвесторів від можливих недобросовісних дій з боку правоохоронних та інших органів державної влади на місцях, де виконуватимуть проєкти.

У функції «опікуна» має входити інформаційно-консультативна допомога, взаємодія з органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Іншими словами, це єдине вікно для інвестора, куди він зможе звернутися з будь-яких питань у процесі реалізації свого проєкту.

Знову ці самі граблі?

Ініціатива президента Зеленського, втім, не нова для України, що за час своєї незалежності вже мала певний досвід надання податкових пільг. Який, утім, завжди виявлявся невдалим.

Наприклад, коли в 1998 році запроваджувалися спеціальні економічні зони і території пріоритетного розвитку, ведення інвестиційної діяльності на цих територіях передбачало надання податкових пільг.

Однак уже в 2005 році податкові пільги стали невигідними для держбюджету і були скасовані. Норми щодо державних гарантій стабільності правового режиму функціонування СЕЗ і територій пріоритетного розвитку за законодавством були вилучені.

Можна згадати і податкові пільги на імпорт обладнання для сонячних і вітроелектростанцій, запроваджені наприкінці 2018 року: ввезена в Україну продукція для СЕС і ВЕС була звільнена від ПДВ до кінця 2022 року.

Однак на початок 2020 року пільги були скасовані. Мовляв, державний бюджет за цю пільгу недоотримав близько 10 млрд грн у 2019 році, а українські виробники енергетичного обладнання платили весь вхідний ПДВ і були в нерівних, тобто в гірших, умовах порівняно з імпортом.

Обвал, якого ще не було

Утiм деструктивну роль у роботі з іноземними інвесторами відіграє не лише некомпетентність влади та ухвалення непродуманих рішень, а й відверті помилки урядовців.

Принаймні про це заявляє колишній міністр Кабінету Міністрів України Олександр Саєнко. За його словами, попри заяви влади з прогнозами зростання ВВП більш ніж на 4% в 2021 році, головним показником ефективності урядових реформ, стратегічних рішень і будь-яких дій залишаються показники залучення інвестицій в українську економіку, зокрема інвестування до місцевих бюджетів.

«Капітальні інвестиції в Україні 2020 року, за даними Держ­стату, стрімко скоротилися аж на 38,2% і впали в більшості галузей, тоді як у 2018-2019 роках вони зростали, відповідно, на 16,4% і 15,5%. Не краща ситуація і з прямими іноземними інвестиціями. Їх приплив в Україну за 10 місяців 2020-го склав усього 220 млн доларів. Для порівняння: у 2019 році цей показник становив 2 млрд 500 млн доларів, у 2018 році чистий приплив прямих іноземних інвестицій в нашу економіку досягав 2,4 млрд доларів. Понад половину цих коштів було спрямовано в реальний сектор економіки», — стверджує Олександр Саєнко.

На його думку, найбільшими перешкодами для інвесторів в Україні є недовіра до судової системи і корупція. Також серед проблем — монополізація ринків, захоплення влади олігархами й обтяжливе і нестабільне законодавство.

«За відкритими даними Нацбанку України, з 2001-го відтік іноземних інвестицій фіксувався в нашій країні двічі: в 2015 році, коли ми зіткнулися з російською агресією, і в 2020 році. Причому шість років тому відтік становив 458 млн доларів, а спокійного 2020 — рекордні за два десятиліття 868 млн доларів!» — стверджує експерт і додає, що, на його думку, розуміння помилок із боку уряду поки не видно.

Навіть більше. Як стверджує Саєнко, негатив від необґрунтованих рішень тільки посилюється.

«Приклад — програма «Нове село», яка мала досвідом європейських країн принести новий поштовх розвитку регіонів, а натомість просто формує інститут «правильних» для центральної влади місцевих керівників. До розвитку локальної економіки «Нове село» не має ніякого відношення, а ось перед будь-якими майбутніми виборами програма може перетворитися в «схему фактично ручних» подарунків «територіям і громадам від центрального бюджету», — резюмує він.

Проблема — в пандемії

Інші аналітики вважають ситуацію не настільки загрозливою. «Виявляється, це сюрприз, що в Україні трапився чистий відтік інвестицій, — каже інвестиційний банкір Сергій Фурса.— Тобто прямі інвестиції зіграли в мінус. Уперше за 20 років. І тепер час, мовляв, посипати голову попелом і терміново робити з цієї однієї цифри якісь висновки».

На його ж думку, нічого екстраординарного в нашій країні не трапилося.

«Насправді інвестиційний клімат в Україні не змінився. Як і раніше, для інвесторів найбільшою проблемою залишається судова система, а саме відсутність верховенства права. Як і раніше, основним шлагбаумом на шляху грошей в Україну стають український суддя і український СБУшник. Судова реформа, справжня судова реформа, залишається тільки в мріях. Програма з МВФ саботується. Нічого нового. Все як завжди, — констатує Фурса. І задається риторичним питанням: — Чому ж інвестиції зіграли в мінус?».
На його думку, все банально, але просто: коронавірус, пандемія. Яка призвела до карантину по всьому світу. Яка спричинила найбільшу економічну кризу останніх десятиліть: світова економіка впала, а бізнес просто не міг нікуди їздити.

«Сидів удома. Проводив конференц-дзвінки в зумі. А це не найкраща атмосфера для здійснення прямих інвестицій в далекі країни. Прямо скажемо, найгірша атмосфера. А ось вивести додому дивіденди в такій ситуації нікому не завадить. Ось і результат, — каже Фурса.

— Чому ж такий поганий результат, найгірший за останні 20 років? Адже навіть у 2008 році такого не було, запитаєте ви. Рiч у тiм, що поточна криза пройшла для України м’якше, ніж у 2008 році, але для всієї світової економіки, навпаки, жорсткіше. Тоді, в 2008-2009 роках, світова економіка продовжила зростання. А в Україні падіння було в рази більшим. Але це падіння сталося наприкінці 2008 року. У вересні. А до цього в світі панувало благоденство і настрій, як на ринку біткоїна зараз. Тому в перше півріччя 2008 року інвестиції в Україну продовжували йти. Потім пройшов обвал, але в другому півріччі 2009 року знову все вже відновилося, крім фінансового сектору, та інвестиції знову пішли».

«Ми втратили менше, ніж у світі...»

Цього разу, за твердженням Фурси, все було по-іншому.

«Україна втратила всього 4% від ВВП, незважаючи на прогнози березня минулого року, які «малювали» втрати до 10%. А ось весь світ просів набагато сильніше і йому, світові, і всім бізнесам окремо було не до інвестицій. Крім ІТ. Зараз ми бачимо просто божевільний кадровий голод в ІТ-секторі в Україні. Попит на ІТ-шників божевільний. Вакансій море. І експорт ІТ-послуг зростає як на дріжджах. Але ось така особливість ІТ-сектору, що тут треба просто зняти офіс, ніяких інвестицій робити не треба. І навіть якщо іноземні контори відкривають офіси і наймають українських ІТ-шників, а вони це роблять, то в статистиці інвестицій це не проходить», — пояснює експерт.

Ще одна особливість наших інвестицій — зменшення частки офшорного капіталу.

«До Майдану велика частина з них йшла з Кіпру. Гроші виводилися через українські банки на Кіпр, а потім просто поверталися. Після реформи банківської системи більшість каналів виведення грошей закрили. І раптом впали інвестиції з Кіпру. Парадокс, правда? — риторично запитує Фурса.

— Чи означає, що з іноземними інвестиціями все добре? Звичайно, ні. В Україні постійний брак інвестицій. Прямих іноземних інвестицій. Їх історично просто критично мало. Чи залишається проблема? Звісно. Інвестицій в українську економіку катастрофічно мало. А відсутність верховенства права призводить до того, що й українські олігархи активно виводять дивіденди з країни. Що для цього треба робити? Та сама судова реформа. І відсторонення силовиків від економіки. Це як необхідна умова. Чи буде цього достатньо?

Для поліпшення інвестиційного клімату — вже так. Для різкого зростання інвестицій в економіку — можливо і ні, поки в нас такий високий рівень бюрократії, регулювання і радянська система трудових відносин. Тобто не буде в української економіки конкурентних переваг до того моменту, поки ми не лібералізуємо максимально умови діяльності в Україні. Але насамперед необхідно створити необхідні умови, без яких гроші просто не прийдуть».

При цьому Фурса робить акцент і на деяких політичних нюансах. Адже, на його думку, найбільш гостро реагують на втрату інвестицій політичні сили з доволі неоднозначною репутацією з точки зору дотримання національних інтересів.

«Найбільше розчулює, що дуже сильно перейнялися втратою інвестицій у групі «посіпаки Коломойського», — каже інвестиційний банкір.

— Дубінський (народний депутат України Олександр Дубінський, якого вважають близьким до олігарха Ігоря Коломойського. — Ред.) носиться з цією статистикою, як з писаною торбою. Цікаво. Тобто спочатку ти кличеш оголосити дефолт і не платити за боргами, — іншими словами «кинути» всіх і створити економічну кризу. Спочатку ти атакуєш незалежний Нацбанк, який для всіх у світі є індикатором адекватності економічної політики, а значить, надійності інвестицій. А потім раптом дивуєшся, що інвестиції не йдуть. Дійсно, що ж може налякати інвесторів?» — іронізує Сергій Фурса.