Конкурс — не гра в наперстки

У вівторок вранці, 27 квітня, розпочнеться засідання з конкурсного добору на посаду виконавчого директора Українського культурного фонду.

Перший конкурс 24 березня, де мали би змагатися 10 претендентів, утім двоє в останній момент відмовилися, виявився холостим.

Підтримувана більшістю спільноти Юлія Федів — чий термін на посаді сплив, після вкидання в інфопростір звинувачень на її адресу та публічного відсторонення Мінкультури у конфліктній ситуації — «добровільно» відмовилася від участі. Кількох достойних претендентів просто «засудили».

Тепер знову режим відеоконференції надасть можливість кожному бажаючому скласти особисте враження про всіх кандидатів — цього разу допущено 12 (із початкових 19), троє з яких були учасниками і першого фінального раунду.

Чому кожного має цікавити УКФ? Бо місія культури основотворча для суспільства, до того ж через Фонд розподіляють гроші платників податків. Цього року це має бути близько 600 млн грн.

А в першому кварталі на 10 конкурсних програм культурно-мистецьких проєктів Українського культурного фонду надійшло 3 тис. 12 заявок із загальною сумою запиту взагалі на 3,5 млрд грн (!).

Згадаймо, в держбюджеті-2021 Міністерству культури та інформаційної політики на свою царину вдалося відстояти 12 млрд 524 млн 251,1 грн. Хоча відштовхувалися на початку від суми меншої за 8 млрд грн, яку називали бюджетом виключно споживання (на зарплати й утримання).

Утім поглянемо на культуру в країні вцілому. Заклади культури — окрім хіба тих, що мають статус національних (платня множиться на три) і фінансуються з держбюджету, та окремих приватних — особливо в карантинний період переважно животіють.

Утриманці місцевих бюджетів нерідко отримують, за нинішніх високих цін на продукти та комунальні послуги, дуже смішні буквально пару тисяч гривень, навіть не мінімальну зарплату 5 тисяч за місяць (iз яких ще вираховують податки), — як цеховики в Академічному театрі ляльок у Харкові, що підпорядкований області.

Створений 2017 року Український культурний фонд через систему відбору експертами немало надавав фінансової підтримки представникам саме малого та середнього сегменту сфери, індивідуальним заявникам. (Хоча нечасто виходячи за межі великих міст.

Однак це навряд чи провина винятково УКФ, оскільки фонд — бюджетна установа, діяльність якої спрямовується і координується Міністерством культури та інформаційної політики).

А великим гравцям, і в приватному, і в державному сегментах, теж завжди не вистачає коштів — і це є однією з найголовніших причин зацікавленості мати завуальовану можливість через «свого» виконавчого директора УКФ бути ближчим до коштів, які проходять через фонд.

У січні цього року, після юридично визначеної 3-річної каденції, було змінено склад наглядової ради УКФ. Найперше враження від нового — гендерно не збалансований. З восьми осіб — лише Катерина Чуєва, гендиректорка Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків.

Цією кандидатурою Мінкультури врівноважувало одіозного Олексія Кірющенка, якого нейтрально відрекомендовують просто режисером ТОВ «Кіностолиця».

А це режисер «Слуги народу», який ще донедавна точно мав російський паспорт та в 2015-му одному з видань заявляв (перепрошуємо за стиль, який «Україна молода» не практикує зазвичай поширювати, але це той випадок, коли в кожній браваді є лише частка бравади і характеристика): «Я монстр. Талантлівих целую в задніцу, бездарних — унічтожаю».

За результатами рейтингового інтернет-голосування від закладів культури та громадських об’єднань обрали: Юрія Артеменка — ексголову Нацради з питань телебачення і радіомовлення (2014—2019); Владислава Корнієнка — гендиректора ДП «Національний цирк України»; Олександра Сусленського, якого представляють директором музею «Героїзм і Голокост»; Ігоря Тулузова — першого заступника гендиректора ДП «Харківський національний академічний театр опери та балету імені М. В. Лисенка». Наприкінці січня головою наглядової ради УКФ було призначено Михайла Захаревича — гендиректора-художнього керівника Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.

Навіть без занурення за лаштунки помітно, що у наглядовій раді більшість тих, хто підпадає в підпорядкування Мінкультури чи є креатурою безпосередньо нинішнього президента.

Після безрезультатного березневого конкурсу на посаду нового виконавчого директора УКФ, трансляцію якого розібрали на іронічно-саркастичні меми, заяву про складання повноважень за власним бажанням написав Михайло Захаревич.

Далі культурна спільнота позитивно сприйняла швидку заміну голови наглядової ради УКФ — 14 квітня очільницею стала досвідчена комунікаційниця Лариса Мудрак, яка займалася інформаційною політикою державного рівня у команді президента Віктора Ющенка, працювала заступницею голови Нацради з питань телебачення і радіомовлення та представником від України в комітеті Ради Європи з питань медіа. Вибирали з трьох кандидатур.

У фінальному турі другого конкурсу на посаду виконавчого директора серед претендентів є, наприклад, віртуоз-сопілкар, педагог та управлінець Олександр (Олесь) Журавчак, який у Мінкультури працював начальником управління мистецтв та освіти, а згодом і заступником міністра.

Вдруге в конкурсі Олег Соснов, куратор та координатор мистецьких проєктів у Французькому iнституті при посольстві Франції в Україні, координатор iз 2012 року фестивалю «Французька весна в Україні».

Знову серед претендентів на посаду й Анастасія Рагімова — тепер iз найбільшим числом голосів «за» в першому конкурсі, чотирма, які для спільноти стали оцінкою некомпетентності тих членів наглядової ради УКФ, які віддали їх претендентці шляхом... таємного голосування.

Згідно зі статтею Закону «Про Український культурний фонд»: «Виконавчий директор Фонду обирається Наглядовою радою Фонду за результатами публічного та прозорого конкурсного добору в порядку, визначеному Регламентом Наглядової ради Фонду».

У регламенті Наглядової ради УКФ, затвердженому 4 лютого цього року, на який вона ж посилалася, оголошуючи конкурс 8 лютого 2021 року, чітко написано: «Наглядова рада Фонду приймає рішення про переможця конкурсного добору шляхом проведення відкритого голосування».

У першому цьогорічному конкурсі на посаду виконавчого директора УКФ уже спостерігали за «грою в наперстки».

Якщо результат другого конкурсу не влаштовуватиме «слуг народу», для яких культура є лише прикриттям для перерозподілу коштів ближче до своїх кишень, то можна буде жодному кандидату не надати більшість голосів або знаходити причини для оскарження, якщо переможця все ж оберуть. Тож слідкуємо за руками, чекаючи фіналу.