Фігуристка Оксана Баюл: Мені б дуже хотілося відвідати Україну

Оксана Баюл — перша олімпійська чемпіонка незалежної України. Тоді, на XVII зимових іграх у Норвегії, в Ліллехаммері, 1994 року була помітна пауза перед оголошенням переможниці у фігурному катанні — і підняли синьо-жовтий стяг!

Шістнадцятилітньою Оксана опи­нилася у США. Які найважливіші події відтоді відбулися в її житті? І за яких умов вона збирається приїхати найближчим часом в Україну?

Ведуча ТСН на «1+1» Марічка Падалко провела прямий ефір у себе в Instagram з першою олімпійською чемпіонкою України Оксаною Баюл та її чоловіком Карло Фаріна, надавши «Україні молодій» право опублікувати суперексклюзивну розмову.

Прима льодового шоу

— Оксано, ти дуже давно не спілкувалася з українською пресою. Ти відмовляла в інтерв’ю чи до тебе не зверталися? Чому була така пауза в стосунках, хоча людей, які тебе пам’ятають і люблять, в Україні надзвичайно багато?

О: — Я, чесно кажучи, жила своїм сімейним життям. Але преса останній рік дуже активізувалася, почали телефонувати і просити зробити інтерв’ю. І я від усього відмовлялася. Відбулась така історія, що мені зателефонували з Росії, попросили інтерв’ю зробити.

Я сказала «ні». І після цього все, що я виставляла на своїх сторінках у соцмережі, вони почали брати, перевертати, і, так би мовити, виставляти мене в негативному світлі. Навіщо їм це треба, я гадки не маю. Зробили якісь переписки зі старих газет, журналів, згадують те, що було 20 років тому. А що мені лишалося робити? Я стала відповідати. Якщо мене атакують, я ж не буду сидіти мовчки і нічого не говорити. Я почала говорити у відповідь.

— Ти вирішила сама влізти в таку перепалку. Але все почалося з того, що ця людина, яка сидить поруч, Карло, твій чоловік, і ти вирішила, що він стане власником величезного туру Champions on ice, обличчям якого ти була багато років. Ти була примою, ти об’їздила всі Сполучені Штати. Кілька років тому помер його власник. І, я правильно розумію, що воно залишилося без господаря, так? Карло, ви вирішили придбати велике шоу Champions on ice. Це була реальна фінансова угода, чи ви купили це, щоб надихнути свою дружину повернутися і виступати знову?

К: — Мене надихнула розмова з Томом Коллінзом, який був засновником туру. За кілька років до того, як він помер, ми почали говорити про це. Немає потреби надихати Оксану кататися на ковзанах. Це у неї в крові. Для неї це щоденна справа. Вона цим живе і дихає.

Це те, чим вона займалася все життя. Так що ця частина була. Вона хотіла зробити перерву, зрозуміло, на якийсь час, для того щоб стати матір’ю, мати час піклуватися про нашу донечку Софію, якій уже 5 років. Щодо придбання мною компанії. Чи це був справжній бізнес? Так. Насправді я робив таке вперше. Я ніколи не купував того, що було створене кимось іншим — бренд чи бізнес — iз галузі індустрії розваг. Я завжди створював усе цілком оригінальне самостійно.

Марка як спогад про золоту олімпійську медаль Оксани Баюл на XVII зимових іграх у Норвегії 1994 року.

— Оксана стане хедлайнером цього шоу знов?

К: — Коли ми з Томом говорили, він був засмучений Оксаною, чесно кажучи. Бо коли Оксана залишила тур як хедлайнер, тур почав втрачати популярність. Там були ті самі фігуристи, які виступали, імениті фігуристи, крім Оксани. І продаж квитків різко впав. Ми це обговорювали з ним, і він пояснив, чому був засмучений: тому що Оксана для нього буквально як дочка, якої у нього ніколи не було. На додачу вона була хедлайнером iз 90-х років. І я сказав: знаєш що, я це поверну. І поки що всі в над­звичайному захваті через її повернення як хедлайнера. Не лише в Сполучених Штатах.

— Оксано, де з’явилися «Чемпіони на льоду»?

О: — Як я це розумію, в Росії. І це абсолютно, так би мовити, шоу, яке схоже на шоу Тома Коллінза. Але єдине, коли ми виступали в Америці з цим шоу, в кінці завжди була пісня Queen «We are the champions». Але оскільки права на цю пісню, напевно, дорого коштують, то її не взяли. Але знову ж таки, це моя думка. Бо в Америці, коли ти щось використовуєш у своєму репертуарі, у своїх знахідках, костюмах, то тут завжди треба питати дозволу.

Досі є український паспорт

— Оксано, коли все-таки це шоу може знов з’явитися? Тому що, я розумію, у вас через пандемію Covid-19 величезні обмеження в Америці, ти завжди в масці катаєшся зараз на льоду. Коли справді ти зможеш знову вийти на лід? І коли ти востаннє перед глядачами виступала?

О: — Я виступаю постійно. Тобто, припустімо, якщо люди вважають, що я не виступаю, коли ти вже виходиш з рангу спортсменки та претендуєш, скажімо, на якісь більш глобальні цілі — тобто не лише, так би мовити, за тебе тренер усе робить, а ти виходиш на лід і просто виступаєш, — то за лаштунками іде величезна підготовка до різних проєктів.

Я в 2006 році виступала в Москві. Коли починалася розкрутка в Москві всього цього льодового шоу. Я була в Іллі Авербуха в шоу. Так би мовити, робила шоу на Червоній площі, в ньому теж виступала. Я чудово пам’ятаю, як Тетяна Тарасова сиділа, поруч сидів, на той момент це був міністр зі спорту, Тягачов — от вони поруч сиділи і дивились мої виступи. Але після цього я не захотіла знову будувати бізнес для когось. Бо якщо, припустімо, я б лишилась виступати в Росії з 2006 року, то я б вибудовувала бізнес не собі, а чужим людям. А оскільки я вже це зробила, то я це більше робити не хочу.

— А якби зараз запросили приїхати в Росію виступити, ти би теж не погодилась?

О: — Мені нецікаві ці проєкти, бо для мене це вже все те, що я зробила. Тобто з 1994 року по 2006-й — в принципі, це те, що відбувалося в Америці, всі проєкти. «Льодові війни», тобто команда проти команди виступає, «Чемпіони на льоду» шоу... Тобто я вже це все пройшла. Для мене це вже, за великим рахунком, пройдений етап у моєму житті. Тому наступного разу, коли мене люди побачать, вони побачать мене вже у моєму шоу. Те, яке ми створили разом iз моїм чоловіком. І, зрозуміло, з величезною командою людей, які причетні до цього проєкту.

— Оксано, а яка буде географія цього шоу? Воно буде їздити Сполученими Штатами чи  так само буде їздити в Європу? Чи може воно колись приїхати в Україну?

О: — (сміється) Я думаю, що запуск цього шоу буде, звичайно ж, тут, в Америці. Бо як без цього? Припустімо, якщо я приїду в Україну, якщо так Бог дасть і все складеться, тоді там буде працювати на місці компанія, яка займатиметься цим шоу. Тобто склад виконавців буде звідси, з Америки, а саме шоу, продюсери, люди, які будуть причетні до цього в Україні, вони будуть займатися українським проєктом.

— Оксано, я правильно розумію, що ти досі є громадянкою України?

О: — Правильно.

— В тебе досі український паспорт.

О: — Так! І заслужений майстер спорту України — теж так, правда.

Умова — мати можливість говорити про війну між Україною і Росією

— Оксано, ти, я думаю, стежиш за тим, що відбувається в Україні — так? Нещодавно я знайшла твою заяву під час подій на Майдані. Історію, яка сталася тоді, коли ти погодилась  під час подій  Олімпіади в Сочі (2014 рік) і одночасно відбувалася революція у Києві, прийти в ефір CBS. Яка була твоя тоді умова прийти в ефір CBS?

О: — В 2014 році, коли почалася війна, я була в студії і  розмовляла щодо війни. Хоча це був практично останній день Олімпійських ігор, але це все вже почалося. І умова моєї появи в студії була — мати можливість говорити про війну між Росією  і Україною.

— Знаєш, ти одна з дуже небагатьох українських спортсменів, яка дозволяє собі от так чітко називати речі своїми іменами. Ти знаєш, твої колеги по спорту люблять розповідати, що спорт поза політикою, спорт — це інше. Як ти ставишся до спортсменів, які вважають, що спорт — він поза політикою?

О: — Спорт для мене — це завжди було так, що всі спортсмени мають бути солідарні в одному. Скажімо, коли стався скандал в 1994 році з Тоня Гардінг і Ненсі Керріґан, коли це все в Америці трапилось, і коли так вийшло, що в мене дуже багато просили інтерв’ю, я казала, що жодного стосунку до цього скандалу не маю. Тому, так би мовити, те, що я виграла Олімпійські ігри — це заслуга олімпійського чемпіона.

Якби в Росії тур називався не «Чемпіони на льоду», а, скажімо, «Чемпіони», так від мене б ніхто й слова ні про що не почув. Але в Америці існують такі закони, і я на них уже обпеклася. Коли в Америці ти щось знаєш, треба одразу про це казати. А якщо ти не кажеш, а час минає, то тоді, коли вже починаються суди, припустімо, — дай Боже, щоб до цього не дійшло, — тоді в судах кажуть: а чому ви, припустімо, сторону, якій ви висуваєте претензії, ніколи не попереджали?

У мене вийшла історія, коли Галина Яківна Змієвська привезла мене в Америку, і було підписано дуже багато контрактів. Наприклад, в Америці зробили фільм про моє життя «A promise kept: Oksana Baiul story». («Історія Оксани Баюл»). Фільм був дуже добре зроблений. І рейтинг був високий. Тому коли Карло прийшов у моє життя, він розгорнув контракт і почав мені ставити запитання.

І коли я не могла відповісти на якісь із них, він попросив мене зателефонувати Галині Яківні Змієвській та запитати: Галино Яківно, а ви колись узагалі були моїм легальним опікуном? Вона мені відповіла: ні.

Але з усіма цими запитаннями мені треба розбиратися з Джозефом Леміром. Хто такий Джозеф Лемір? Це людина, яка була менеджером Olympic Champions Limited — це BVI компанія, яка відкрита на Кайманових островах.

Тобто всі мої гроші за фільм перевели туди. І чек за цей фільм також не виписали на моє ім’я, його виписали на ім’я Olympic Champions Limited. Але цю компанію так завуалювали там, що минуло вже багато часу, і мені в суді сказали: вибач, але треба було розбиратися, коли це все сталося. А хто про це взагалі знав і розумів?

Коли в 16 років тебе привозять у чужу країну і тобі кажуть, що ти катайся, а ми за тебе все вирішимо, то ти й віриш тренерам. Ти й вважаєш, що вони на твоєму боці, що люди піклуються про тебе. Потім, коли ти виростаєш, то розумієш, що це зовсім не так було.

— Оксано, я от зараз хочу уточнити, чи це ми зараз говоримо про судовий позов твій, про який багато інформації є в Україні з посиланням на нашого міністра юстиції, який стверджує, що ти судишся з Україною... хочеш від України 50 мільйонів доларів компенсації за щось. Так? Чи це справді так? Чи ти судишся з Україною, чи з конкретними людьми? Можливо, Карло зможе як твій не лише чоловік, а й офіційний представник більше про це розповісти. Тому що ми про це знаємо тільки зі слів, навіть не з документів, нашого міністра юстиції.

К: — Чи це 50 мільйонів доларів? Ні. Медіа неправильно це зрозуміли, як завжди (сміється). Ні, це не було 50 мільйонів доларів. Це була частка. Правда в тому, що Оксана мала би позиватися на 50 мільйонів доларів, але вона цього не робила. Це все зводилося до того, що нас поставили в умови, коли керівники уряду йшли проти нас і брехали в суді.

Я розповім вам, що насправді сталося. Ми з Оксаною мусили звернутися до них щодо грошей, які їй належать. Які зникли. Що ми з’ясували. Ми про це не знали. Коли ми це виявили і дізналися про це, звичайно, ми це дослідили. І відкрилося багато речей. Джозеф Лемір. Конгрес у Сполучених Штатах. Джозеф Лемір стверджував, що Оксана була в кімнаті з ним, давала свідчення перед Комітетом США. Це розкрило нам очі. І вона сказала: «Коли? Що? Я ніколи не свідчила перед Конгресом у США». Тоді ми це дослідили і співставили дати.

Того вечора вона була хедлайнером туру — за іронією, «Чемпіони на льоду» — в Бостоні. Так що це просто брехня на брехні. Ви знаєте, коли олімпієць виграє «золото», «срібло» чи «бронзу», вiн отримує певну нагороду. Вона отримала нагороду. Все зникло.

— Ви говорите про український уряд і українські квартири?

К: — Так! Винятково! Отже, коли ми це виявили — її квартири забрали, її акції зникли, гроші, які вона отримала за нагороду, за перемогу на Олімпійських іграх, — буквально все!

О: — «Ви виграли Олімпійські ігри, вітаю! Дуже дякую Україні! Ось ваш чек» — пуф! — як пил, зникло (сміється). Отже, ми спробували розібратися, що зникло.

— Оксано, ти не отримала від України призові за перемогу на Олімпіаді в Ліллехаммері?

О: — (киває) Це були призові гроші. Мене і в Дніпропетровськ запросили, коли машину подарували, і в той момент гроші подарували. Але мені цього, так би мовити, в руки нічого не дали. Тобто машину з Дніпропетровська переправили в Одесу, а потім, після цього, гроші дали в руки Галині Яківні Змієвській.

— І саме про це позов, так?

О: — Так. Тобто гроші я у себе практично ніколи не зберігала. Тобто вони завжди зберігалися у Галини Яківни Змієвської.

— Карло, але я знаю, що ви програли з цим позовом у суді.

К: — Ні. Ми насправді не програли. Тобто ви можете сказати «ви програли позов». Але не було програшу. Насправді український уряд програв за позовом. Суддя ухвалив рішення на користь Оксани. Про це ніхто не написав.

Позов був поданий у Каліфорнії, записи публічні, тож будь-хто може їх подивитися. Це було у 2018 році. Але український уряд, зокрема, не виконав свої обіцянки перед Оксаною ще після перемоги на Олімпіаді. У разі виграшу суду гроші були би передані «Метеору» — власне, ковзанці, де Оксана зростала в Дніпропетровську як майбутня олімпійська чемпіонка.

Марічка Падалко, Оксана Баюл та її чоловік Карло.

Як зійшла на олімпійський п’єдестал

— Оксано, попри все, що відбувається, суперечки з Україною ти виграла, коли Україні було три роки. Зараз Україні, в цьому році, 30 років. Тебе запрошували колись на День незалежності до Києва? Тому що зазвичай цього дня відбувається великий прийом людей знаменитих.

О: — Останнім часом ні.

— А коли востаннє тебе запрошували?

О: — У грудні просилися в гості приїхати телевізійники, щоб зробити велику, так би мовити, розширену передачу про мене — чим я займаюся зараз, що я роблю, чим я живу. Але у нас не вийшло домовитися, щоб це сталося.

— Оксано, а якщо буде запрошення для тебе приїхати на такий ювілейний день, як День Незалежності, ти погодишся приїхати? Ти хочеш приїхати?

О: — Марічко, я хочу приїхати. Але ви розумієте, що багато дуже в житті всього відбувається і дуже багато підводних течій завжди в житті є. Дивлячись яка пропозиція буде і дивлячись від кого, і як вона буде зроблена.

— Оксано, мені дуже хочеться відновити точну версію історичних подій. Що відбувалося після того, як ти перемогла і дуже довго не було церемонії нагоро­дження? Які були пропозиції орг­комітету? Бо версій багато, що вам пропонували. І де таки знайшовся гімн, хто по нього їздив і в кого він був? От згадай, будь ласка, той момент.

О: — Я, коли виграла, як мені це пояснили і як мені це сказали: «Ти виграла Олімпійські ігри». Мені завжди говорили так, що поки ти «не перестрибнеш палицю», казати, що ти чемпіон, ще зарано. Бо я виступала відразу після Ненсі Керріґан. І коли я вже зустрілася з тими репортерами, які передавали на Америку, вони відразу ж після її виступу передали, що, мовляв, вона відкаталася дуже добре і вона олімпійська чемпіонка.

А я виходила просто відразу за нею. Розумієте, про що я говорю? Після того, як я відкаталася, там ще Катаріна Вітт виступала та інші спортсменки. Тому ми ніколи не розраховували на «золото». Чому? Тому, що от поки тобі на шию не надягнуть медаль, усе може статися.

Тобто відразу після того, як я виступила, зрозуміло, до мене відразу підійшли 3-4 людини, які мене оточували: допінг-контроль. Тому я сиділа в чоловічій роздягальні. Чому? Тому, що ми намагалися не бути в натовпі людей.

Що відбувалося насправді, я не знаю. Те, що я знаю, можу лише від себе говорити: Людмила Михайловська поїхала і привезла олімпійський національний гімн. І тоді, вже коли я вийшла з   роздягальні, зрозуміла, що щось трапилось.

Бо я такої кількості людей навколо себе — і преси... От коли ти виходиш з роздягальні, і довкола стоїть, напевно, людей 150 — це багато було в маленькому приміщенні. Тобто я не могла навіть пройти крізь людей, щоб вийти й отримати свою золоту медаль на Олімпійських іграх.

— І тобі вже сказали, що гімн привезли і ти можеш іти на нагородження? Правильно?

О: — Так. І я повинна була пройти до п’єдесталу, щоб мені вручили олімпійську медаль.

«Вона кохання мого життя»

— Оксано, п’ять з половиною років тому ти стала мамою. В тебе народилася прекрасна Софія. Якщо на неї подивитися, то в неї, можливо, риси обличчя тата, але загалом вона виглядає, як маленька Оксана. Вона дуже на тебе схожа. І твій інстаграм — це як ода материнству. В тебе все про дитину, ти з нею дуже багато часу проводиш на льоду. Ти її бачиш у майбутньому теж фігуристкою, як ти, чи це у вас просто спілкування мами і доньки?

О: — Ви знаєте, ми з моїм чоловіком разом займаємося вихованням нашої дитини. Тобто вона в нас перебуває на домашньому навчанні. А на ковзанку я її воджу лише тому, що вона сама це вибрала і їй це дуже подобається.

От, припустимо, бувають дні, коли вона мене питає: «Мамо, а ми йдемо сьогодні на ковзанку?». Я кажу: «Так». Вона каже мені: «Ну, я тобі всі елементи покажу, які я знаю!» Тобто вона... Розумієте, відмінність в Америці підходу спортсменів до тренувань і, як я це пам’ятаю, у нас. У нас примушували спортсменів займатися спортом, бо це було добре, це було потрібно. Треба всім усе довести! А тут спортсмен абсолютно сам відповідає за своє спортивне виховання.

— Оксано, ти не плануєш привезти доньку сюди? Ти доньці покажеш Україну, де ти народилася?

К: — Не за таких умов, як зараз. Ні.

— Тобто ви кажете, що це небезпечно для неї — подорожувати у цей час?

К: Це не лише небезпечно. Вони надто нешанобливі. Люди, які перебувають на урядових посадах, ті, які мають бути залучені, щоб Оксана чи вся наша родина здійснила цю подорож. Коли вони виявлять повагу до Оксани, на яку вона заслуговує... Оксана зробила добро багатьом людям, і вона дуже тиха. Це болюче місце для її серця. Вона походить з України. Так, вона там виросла. Але якщо люди, які тобою користуються, не припиняють цього робити, ти мусиш приймати рішення і зайняти чітку позицію: годі! І я сказав: я тебе підтримую. Це має бути твоє рішення.

Вона сильна жінка. У неї хороша душа. Вона кохання мого життя. Вона прекрасна мати для нашої дочки. Вона чудова людина для планети, вона прекрасна для своїх шанувальників. Але її власна країна... Країна не в сенсі люди, я не кажу про український народ! Люди в Україні завжди прекрасні! Я говорю про людей на високих посадах.

Так що, на жаль, доки це не виправлять — і це мають зробити саме вони, зробити перший крок і сказати: «Нам дуже шкода, давайте почнемо спочатку. Ми припинимо робити ці дурниці. Ми не брехатимемо, не крастимемо у вас. Ми будемо ставитись до вас із повагою, на яку ви заслуговуєте». Тоді й забронюємо квитки на літак. Це буде чудово для нашої доньки. Це ранить моє серце, чесно кажучи.

Оксана відкрита до нових стосунків з Україною, до нових стосунків з українськими офіційними особами. Оксана дуже хотіла, щоб Софія приїхала і побачила Батьківщину мами. Там похована і матір Оксани....

— Я думаю, через що Оксані зараз трошки боляче, Карло згадав, що там поховані батьки. Я так розумію, що тато теж пішов. Так, Оксано?

О: — (Оксана киває, плаче) Тато теж помер, і вони поховані. Мені б дуже хотілося відвідати Україну.

— Оксано, мені дуже би хотілося, щоб ця наша розмова, ця наша історія якесь мала щасливе завершення. Розумієш, тебе люблять і пам’ятають в Україні дуже багато людей. І нам дуже шкода, що ми тебе тут не можемо бачити. І нам би дуже хотілось, наприклад, на 30-ту річницю незалежності України нашу першу олімпійську чемпіонку з Софією і з Карло обов’язково тут побачити, і щоб ти отримала від країни гідне визнання. Тому що ти на рівні з людьми, які боролися за нашу незалежність, які зараз за неї борються на сході України, зробила дуже багато.

О: — Дуже дякую, Марічко. І я дуже дякую всім людям, які прийшли до нас на ефір. Ти знаєш, як завжди, плануєш 15 хвилин розмови. Напевно, ми вже понад годину проговорили. Але знову ж таки, я жодного слова не збрехала. І ніколи не збираюся цього робити.

Я за справедливість. Я за правду. Тому величезне тобі дякую за все. За те, що ти дала і Карло, і мені людям пояснити, що відбувається. І я хочу побажати Україні процвітання. Я хочу побажати Україні, щоб у них все було добре. Я знаю, що в Україні дуже тяжко звичайним людям жити — з фінансової точки зору. Але я все одно хочу побажати їм, щоб вони не здавалися.