Плакала на сцені правдивими сльозами: сповнена злетів і драм історія актриси Катерини Рубчакової

Ще за життя вона стала легендою. Талановита та вродлива Катерина Рубчакова дарувала у найвіддаленіших куточках своє мистецтво людям.

На сцені Катерину називали галицькою Заньковецькою, у співі — Крушельницькою.

29 квітня виповнюється 140 років від дня народження Катерини Рубчакової (Коссаківни; 1881—1919) — української драматичної актриси і співачки (ліричне сопрано).

Мистецька сім’я

Майбутня актриса народилася 29 квітня 1881 року у галицькому містечку Чортків у відомій творчій родині Коссаків. Її батько був відомим хоровим диригентом, і майже всі з шістьох дітей пов’язали свою долю з культурою і мистецтвом.

Брат Катерини Михайло Коссак (1874—1938) був відомим диригентом, композитором, новатором у галузі музично-драматичного театру. Інший брат, Василь Коссак (1886—1932), був відомим оперним співаком, драматичним актором, режисером, театральним діячем.

Катерина з 12 років за прикладом старших сестер Марії та Антоніни співала в міському хорі, яким керував її батько. Зовсім юною, шістнадцятирічною, вступила до першого українського професійного театру «Руська бесіда», в якому грала понад 20 років.

Не маючи спеціальної консерваторної освіти, вона всього навчалася від брата, потім шліфувала майстерність у театрально-музичній студії Йосипа Стадника.

Катерина брала уроки у відомої співачки Зоф’ї Козловської, колишньої учениці італійської професорки Фаусти Креспі, у якої навчалася славетна Соломія Крушельницька.

Талановита співачка підкорила публіку своїм виконанням оперних партій. У травні 1898 року Катерина дебютувала партією Оксани в опері «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського. Це був справжній тріумф молодої талановитої співачки.

Потім була Оксана в «Різдвяній ночі» Миколи Лисенка, Маргарита у «Фаусті» Шарля Гуно, Мікаела в «Кармен» Жоржа Бізе, Баттерфляй в «Чіо-Чіо-Сан» Джакомо Пуччіні.

Якщо у співі Катерину Рубчакову порівнювали з блискучою Соломією Крушельницькою, то на сцені називали галицькою Заньковецькою.

Театральні критики називали справжніми драматичними шедеврами її Галю в «Назарі Стодолі» Тараса Шевченка, Марусю в «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» Михайла Старицького, Софію в «Безталанній» Івана Карпенка-Карого, Анну в «Украденому щасті» Івана Франка.

До слова, Іван Франко зазначав: «Рубчакова роль Анни виконувала краще за всіх». Всього артистка зіграла понад 70 ролей та виконала партії у 13 операх та 21 опереті.

«Це була виняткова жінка на нашій сцені, яка розуміла: в театрі, крім таланту, треба ще й праці, тяжкої праці. Не раз і не два вона вмлівала на пробах із перевтоми і наснаги. Бо з часу, коли Рубчакова вибилася в першорядні ролі, вона не спочила ні днини. Так часто плакала на сцені правдивими сльозами, так часто здавалося, що кидала юрбі під ноги живий шматок скривавленого серця», — писав про Катерину Степан Чарнецький, автор гімну українських Січових стрільців «Ой у лузі червона калина».

Три доньки

Інтерес до акторської гри Катерини Рубчакової з боку Степана був невипадковим. Юна Катерина мала вийти заміж за старшого брата Степана Чарнецького, уродженця села Шманьківці, що за 12 км від Чорткова.

На жаль, це кохання було трагічним: офіцер цісарського війська Іван Чарнецький помер від туберкульо­зу. Поховавши коханого, Катерина назавжди зберегла теплі стосунки з його рідними.

Згодом вона стала дружиною драматично обдарованого Івана Рубчака. У 20-річному віці Іван уперше зіграв у єдиному тоді в Галичині театрі «Руська бесіда» і... затримався на його сцені впродовж десятиліття.

Не дивно, що Іван Рубчак закохався в красуню Катерину, молодшу від нього на сім років. А вже 1899 року Коссаківна стала Рубчаківною — молоді обвінчалися.

У травні 1900 року вперше в історії українського театру «Руська бесіда» гастролювала у Кракові.

Тут у Катерину безнадійно закохався відомий польський письменник і драматург Владислав Оркан. П’єса Оркана, гра Катерини Рубчакової мали великий успіх.

Попри репетиції і гастролі, Іван і Катерина стали батьками доньки Ярослави. У майбутньому вона також стала акторкою та дружиною Ярослава Барнича, автора пісні «Гуцулка Ксеня».

Через три роки, гастролюючи у Чернівцях, у помешканні своєї подруги Ольги Кобилянської, Катерина народила середню доньку. На знак поваги до письменниці назвала її Ольгою. У майбутньому дівчина вийшла заміж за Гната Юру, тож акторська доля не оминула і її.

У 1905 році на світ з’явилася найменша донька Надійка, якій Рубчакова передала свою вроду та талант. У 1909 році у Львові Рубчакова з успіхом виступала в драмі Владислава Оркана «Скапаний цвіт», перекладеній українською. На прем’єру спеціально приїхав Владислав Оркан. У залі також були присутні Іван Франко та Лесь Мартович.

Курбас із кулею в серці

У 1913 році партнером Катерини Рубчакової став Лесь Курбас, випускник філософського факультету Віденського університету, знавець восьми мов. Іван Рубчак був учителем Леся, актора, якого взяли на головні ролі в театрі «Руська бесіда».

Високого, стрункого, пристрасного Курбаса називали Чайльдом Гарольдом. Він зачаровував своєю грою красунь Відня, Києва, Львова. А зустрівши Катерину Рубчакову, був вражений її вродою та акторською майстерністю.

Курбас не зважав на різницю у віці, хоча Катерина була старша від Курбаса на шість років. Вони грали закоханих: він — Михайла, вона — Анну в «Украденому щасті»; він — Астрова, вона — Олену в «Дяді Вані». Критики відзначали талановиту гру обох акторів: грали вишукано й одухотворено.

І хоча Курбас спочатку приховував свої почуття, але у 1913 році, на гастролях у Кракові, освідчився Рубчаковій у коханні. Катерина почуте сприйняла як жарт.

Ображений актор, який ладен був на все заради коханої, вистрелив собі в груди. Куля пройшла повз серце. І хоча життя пристрасному акторові вдалося врятувати, куля назавжди залишилася з ним.

Курбасу ще багато вдалося зробити: він знімав кіно, створив театр «Березіль». А далі йому судилася страдницька дорога: арешт, Соловки. За рік до закінчення табірного строку, восени 1937-го, Курбас отримав другу револьверну кулю. 3 листопада 1937 року капітан НКВД Матвєєв вистрелив йому в потилицю в урочищі Сандармох у Карелії.

Театральна підмога Українській Народній Республіці

Катерина Рубчакова полонила серця багатьох чоловіків. 23 березня 1914 року у Стрию відбулася прем’єра спектаклю Василя Пачовського «Сонце руїни». На сцені глядачі спостерігали за двома чоловіками, закоханими в актрису — режисера Степана Чарнецького та Леся Курбаса, виконавця ролі Дорошенка.

Потім були гастролі на батьківщині Чарнецького та Рубчакової — в Чорткові. Саме тут уперше на сцені Народного дому пролунала пісня «Ой у лузі червона калина» (слова С.Чарнецького, музика М.Коссака).

Влітку 1914 року Катерина співала у Чорткові, Борщеві у партнерстві із запрошеним тенором Міланського оперного театру Джакомо Бореллі в опері «Дочка кардинала», «Мадам Баттерфляй», «Казки Гофмана».

Катерина Рубчакова зі своїм чоловіком три роки перебувала у розлуці, адже у 1914 році вони опинилися по різні боки фронту.

Попри всі труднощі, актриса не припиняла своєї гастрольної діяльності. Вона керувала українською мандрівною трупою, співала для селян, які постраждали від пожеж та градобою.

А ще займалася благодійною діяльністю, віддаючи зароблені гроші на пам’ятники Тарасові Шевченку та Іванові Франку, на відкриття громадських бібліотек у маленьких містечках та віддалених селах.

«Довгі роки була вона найкращим явищем у нашому театрі, окрасою й душею. Найсильнішим і найчистішим коханням за все її життя була любов до рідної сцени», — писав Степан Чарнецький.

Майже чверть столiття Катерина працювала в українському театрi товариства «Руська бесiда» у Львовi, Чернiвецькому українському та «Новому львiвському» театрах. Саме з цим колективом пов’язана подiльська сторiнка творчостi галицької примадонни.

«Новий львiвський театр» був створений 28 березня 1919 року, у розпал боротьби за незалежнiсть Української Народної Республiки (УНР). У квiтнi-червнi театр ставив вистави в мiстах Галичини, з липня на запрошення i за пiдтримки мiнiстерства преси та iнформацiї УНР почав гастрольну поїздку Подiллям.

Протягом мiсяця гастролi відбувалися в Кам’янцi-Подiльському — в залi Пушкiнського дому, в лiтньому театрi. У складi трупи блискуче виступали Катерина Рубчакова та її чоловiк Iван Рубчак.

Згодом у мiсто над Смотричем прибула i їхня донька, 16-рiчна Ольга Рубчакiвна — майбутня заслужена артистка України, одна з фундаторiв сучасного Київського театру iм. I. Франка, вона робила першi кроки на пiдмостках саме цього театру.

На жаль, наприкiнцi гастролей Катерина Рубчакова захворiла. «Новий львiвський театр» на початку серпня 1919 року переїхав до Проскурова, а актриса на деякий час змушена була залишитися в примiському селi Зiнькiвці неподалік Кам’янця-Подiльського.

У Проскуровi «новольвiвцi» гастролювали майже два мiсяцi. Мешканці Проскурова з нетерпінням чекали на приїзд і виступ Катерини Рубчакової.

Одужавши, видатна артистка з радiстю прибула до Проскурова. На сценi мiського театру у вереснi 1919 року вона зiграла головнi ролi у виставах «Пошилися в дурнi», «Безталанна», «Дай серцю волю, заведе в неволю»...»

Утім підступна хвороба знову дала про себе знати. Катерина занедужала, тож довелося попрощатися у Проскурові не лише з театральною трупою, а й із чоловіком та донькою.

Театр 30 вересня вiдбув до Вiнниці, а Катерина поїхала на Кам’янеччину до давнiх знайомих. Там її, ослаблену хворобою, здолав тиф. 22 лютого 1919 року видатна артистка померла на 39-му році життя.

Нікого, крім господарів кватири, не було на похованні. Та коли про непоправну втрату дізналися театральні колективи у Львові, Вінниці, Києва, пам’ять про видатну артистку вшанували дводенною жалобою.

«Забута свята»

«Від незапам’ятних часів стояла шикована з каменя серед диких зарослих корчів край дороги. Били її зимні вітри, змивали її дощі, перепливали над нею градові хмари, окутували її зимові сніги. Минали її хлопські вози, минали її пастухи, що йшли за товаром. Ніхто й не глянув ніколи на запалу в землю, зчорнілу, закриту корчами кам’яну стать», — писав про свої гнітючі враження від побаченої могили Катерини Рубчакової у Зіньківцях Степан Чарнецький у новелі-притчі «Забута свята».

Лише 1958 року завдяки доньці Катерини Рубчакової Ользі прах її видатної матері перепоховано в Тернополі на Микулинецькому цвинтарі поряд з могилою її подруги та акторки «Тернопільських театральних вечорів» Теодозії Бенцаль.

Нині настав час гідно вшанувати пам’ять талановитої актриси, яка присвятила життя сцені та самовіддано служила рідному народові.