І віриться

Ми українці — древності народ,
Але ніяк не можем утвердиться.
Сто невезінь і тисяча незгод,
Як темна тінь, лягли на наші лиця.
Хоч маєм хист у голові й руках —
Уміння довели вже різним пробам,
Чого ж наш люд розбрівся по світах,
Щоб, нахилившись, стати чорноробом?
Всі знають наші витвори старі:
Та це навмисно чи це випадково —
Сьогодні в нас чужі поводирі
І чується з чужим акцентом мова.
Чого на нас гарчить лихий сусід,
Згадавши, що було в минулім віці?
Я думаю: причина наших бід,
Що не набрались ще звитяги й міці.
І кожен з нас — це Господа дитя —
З’єднали в долях і громи, і гули...
Зробімо все, щоб наше майбуття
Щиріше усміхнулось, ніж минуле.

Вадим КРИЩЕНКО, поет-пісняр, народний артист України
Київ