Примара панславiзму,

Нещодавно побувавши в Харкові, почав свій відгук про нього словами: «Харків — місто сорок!»

Якби я був художником, то малював би дружні шаржі на Євгена Кушнарьова, Бориса Ложкіна та Ігоря Райніна в сорочому оперенні, але з їхніми обличчями.

Всі сороки різні. Цих же об’єднує те, що всі троє були главами адміністрацій президентів України.

Ці громадяни України що­дня, бувало, неодноразово, спілкувалися зі своїм «начальством» у Кремлі. Аж упрівали, будуючи «русскій мір» в Україні. Кушнарьов готувався розчленувати державу.

Ложкін створив потужний проросійський медіапростір. Райнін? Я про нього нічого не знаю — тиха «воша»! У кого ж вони були на постійному зв’язку під час роботи?

Відомі люди на москві стверджують, що «оживив» архаїчне словосполучення «русскій мір» Владислав Сурков. Саме він багато років відповідав у адміністрації «Окурка» (прізвисько Путіна часів служби в Німеччині. — Авт.) за «укрАІнскій» напрямок.

Цьому «Сурку» належить кілька маніпулятивних політологічних термінів: «суверенна демократія», «путінізм», «геополітична самотність»...

«Припустимо, визначити суверенну демократію як спосіб політичного життя суспільства, при якому влада, її органи та дії вибираються, формуються і спрямовуються винятково російською нацією в усьому її різноманітті і цілісності заради досягнення матеріального добробуту, свободи і справедливості всіма громадянами, соціальними групами і народами, які її утворюють» — з Вікіпедії. В цьому означенні мені найбільше подобається слово «припустимо».

І на підставі цієї здогадки, шаманського осяяння група московських фанатиків розпочинає та продовжує війни, знищує людей і погрожує іншим народам. Хто ж ці адепти примарного «русского міра»?

Мер Москви Сергій Собянін. «Мансі (манці), раніше югра (угри), вогули — народ угорської гілки угро-фінської сім’ї народів. Раніше об’єднувався зі спорідненим народом хантами» — з Вікіпедії.

Олексій Борисович Міллер — російський німець (так у вікіпедії. — Авт.), член путінського кооперативу «Озеро».

«Сергій Кужугетович Шойгу — російський державний діяч та політик тувинського походження. Міністр оборони Російської Федерації з 6 листопада 2012 року. Герой Росії» — з Вікіпедії.

«Герман Оскарович Греф — російський державний діяч, політик німецького походження. Голова «Сбербанка России» і голова правління «Сбербанка России» з 28 листопада 2007 року» — з Вікіпедії.

«Анатолій Чубайс народився 16 червня 1955 року в місті Борисов у Білорусі, в родині військовослужбовця та єврейки [2]. У 1962 році пішов до школи (№ 38 в Одесі). Потім вчився у львівській школі №6» — там же.

Тут ми натрапляємо на біографію сина «юрiста і русской», як в іще одного російського шовініста Володимира Жиріновського. Подібних покручів — хоч греблю гати!

* * *

Народжувався «русскій мір» давно, з іншим ім’ям (у традиціях угро-фінських племен) і не по-людськи. Спочатку, здається, серби сповістили, ніби є такий «пан-славізм» (термін писався одним словом.

Я відділив визначальне «пан», аби одразу помітити претензії на зверхність або особливість. — Авт.). Назва ніби промовляла про потребу єднання слов’ян та їх вищість над іншими народами.

Як неофіт у слов’янстві, Сурков винайшов велосипед. Він і сам не зовсім той, ким здається, ким намагається вдертися в історію.

У дитинстві його звали Асіком (Асланбеком. Його батько — Данилбек Дудаєв, чеченець, розвідник ГРУ, живе в Уфі. — Авт.). Мама виховала його «русскім». Навчання відкрило горизонти знань, знайомств, літературний хист сформував із нього інтелектуала.

Служба у війську спецпризначенцем ГРУ закріпила навички і вміння хижого звіра. Народився модний і цинічний політик. Владиславу Суркову-Дудаєву доручили зліпити «Новоросію» з України, як Ложкіну — «Комсомольську правду» та «Аргументи і факти» в Україні.

Панславізм під личиною «русского міра» розкривав свою вбивчу сутність. Відбувалися дискусії про панславізм унаслідок кількох революцій у Європі, розгрому імператора Наполена Бонапарта і падіння Австро-Угорщини. Весь цей історичний відрізок поетично зветься «весною народів».

Наш Кобзар слідкував за європейською та російською полемікою. Пам’ятаєте: «... І Колара читаєте, з усієї сили, і Шафарика, і Ганка, і в слав’янофіли так і претесь...»
Тарас Григорович розкусив обман і наміри безбатченків. Геніальну підказку Кобзаря ширше розкрив Дмитро Дорошенко.

Відомий діяч Центральної Ради, глибокий історик, літератор, він викрив приховувану сутність панславізму в другій половині ХІХ ст.: «...ніби взяли в монопольну опіку так звані «слов’янофільські круги», котрі свій інтерес до слов’янства сполучали з вузьким та нетерпимим московським націоналізмом. Ці казенні слов’янофіли готові були цькувати і душити національний рух серед слов’янських народів, що вже належали до імперії...»

Хто ж цей чоловік? Народився у Вільно в родині, що походила зі старовинного українського козацько-старшинського роду на Глухівщині та з якого вийшли два українські гетьмани — Михайло Дорошенко та Петро Дорошенко. (Пом’янемо не всує знов Слобожанщину. Яких людей земля родила! І чому на ній сьогодні, в незалежній Україні, бенкетують кушнарьови, ложкіни, райніни? Висновок очевидний: ми ще там — в імперії та московщині).

Москва виє: «Мама! Роді мєня обратно!» Гусінь, після відсидки в коконі, знову хоче пурхати й жерти. З останніх сил вона тужиться воскресити Сталіна, царів і чингизидів. Навіщо? З якою великою та світлою метою? ...Щоб мити чоботи в Індійському океані.

... «Весна народів» оминула Україну. Бо велика частина її народу залишилася в тюрмі Російської імперії, а менші — розподілені переможцями Наполеона до інших держав.

Після Першої світової війни, хоча московитів уже не було серед тріумфаторів, нові революції струсонули Європу й Росію, висунувши нові соціальні гасла, а національні вимоги відклавши «на потім». Потім для українців замість «панславізму, славянофільства і корости москвофільства, котра й досі не вилікувана, настав есесер і почвара «совєцького чілавєка» (...)

* * *

А раптом «русскій мір» — це лише внутрішня справа Російської Федерації? У межах «суверенної демократії», у визначенні котрої згадано «інші народи», цій примарі дозволено все. На те вона й «примара», аби не зважати на закони людські й природні.

Все ж краще звернутися до практики. На початку 2006 року через пропозицію про об’єднання Республіки Адигея з Краснодарським краєм місцеве населення нагадало про геноцид адигів царатом.

Уже в січні «Черкеський конгрес» звернувся до ОБСЄ з проханням втрутитися в ситуацію з метою збереження державності Адигеї у формі суверенної республіки.

Ще довідка: «Після завоювання московськими військами Казанського ханства (1552 р.) основна частина башкирських племен 1554—1557 рр. добровільно (?! — припустимо. — Авт.) прийняла російське підданство». Що тут цікаво?

Кожне з племен, підкорене завойовниками, мінімум на тисячу років старше від новоявлених і самозваних «росіян — русскіх». Із ними билися Салават Юлаєв (башкир), Хаджи Мурат і шейх Мансур (чечени). (Не знаю, чи збереглася в Києві меморіальна табличка незламному Імаму Шамілю в Кріпосному провулку, якого депортували з батьківщини).

Найуспішніше «русскій мір» отруював вірян так званого московського патріархату. 300 років безпосереднього впливу на особу руйнували самовизначення українця.

З людини робили не православного християнина, а поплічника колонізаторів зі спотвореною свідомістю. Під впливом фальшивої церкви люди змінювалися у сприйнятті власної історії, свого родоводу, мови й культури.

Всюди, куди проникла примара москвоцентризму, страждав суспільний організм. Наша країна ослабла в справах освіти, науки, спорту, війська, правосуддя й інформування. Наприклад, для ЗМІ поширювалося брехливе твердження про те, що російськомовні видання успішніші від україномовних.

Як і в решті галузей, на цей постулат «попрацювали» ідеологічні (вони ж і адміністративні) центри нашої країни протягом усього періоду московської окупації.

Згадаємо принагідно Бориса Ложкіна. Напередодні анексії зросійщеного «острова Крим» (Васілій Аксьонов передбачив. — Авт.) і вторгнення на Донбас Ложкіна призначають лауреатом всеросійської премії (в оригіналі) «Лучший медиаменеджер России».

В 2013 році його удостоюють почесною грамотою «Совета Федерации России за большой вклад в развитие средств массовой информации в Украине и укрепление добрососедских отношений между Россией и Украиной».

За рівнем цинізму чекістів переплюнув Петро Порошенко. Після останнього рядочка в «об’єктивці» громадянина України Бориса Ложкіна в 2014 році призначають... главою адміністрації президента України...

... У «Воєнній доктрині РФ» детально прописано завдання інформаційних впливів через ЗМІ, електронні засоби, соціальні мережі для виконання бойових завдань.
«Дистанційний безконтактний вплив на супротивника стає головним засобом досягнення цілі бою та операції», — Валерій Герасимов, начальник Генштабу ЗС РФ. А мета — знищення народів та націй.

Від академіка з кріпаків — «великороса» Міхаіла Погодіна, який заперечував автохтонність слов’янського походження Київської Русі, зробившись батьком шовіністичного «панславізму», — наш світ докотився до ідеолога «русского міра» чеченця Суркова і «носітєля міра» Ложкіна... Що й казати, яка хата — такий тин...

Історія повторювана. Без нашого побажання чи дозволу. Все вже було і станеться новіше, схоже на попереднє. Але Карфаген треба зруйнувати! Всі імперії поруйновано, проте сучасний стан чомусь дуже нагадує імперіалістичне минуле. Покійник тримається за живих.

Віктор ТЮТЮН
Херсон