Ветеран АТО Костянтин Вінниченко — «Спокійне життя — це вже в минулому»

Костянтин Вінниченко — ветеран війни, головний консультант Уповноваженого президента України з питань реабілітації учасників бойових дій.

Разом із фронтовою волонтеркою Наталкою Прилуцькою він проводить онлайн-марафон «Доба пам’яті», присвячений пам’ятним датам i героям війни.

«Ми для себе визначились, що онлайн-марафон «Доба пам’яті» має зберегти максимальну кількість різних історій, спогадів, пов’язаних із захистом України. Тому що ми втрачаємо кожного дня людей, історії, свідчення, і якщо не зберігати — втратимо величезну картину історії захисту нашої держави», — каже Костянтин.

«Війна дуже сильно змінила моє життя і світогляд»

— Я знаю, що ви доброволець батальйону імені генерала Кульчицького, воювали з серпня 2014 року по травень 2015 року і були замкомвзводу оперативного реагування.

— Війна дуже сильно поміняла моє життя і світогляд. І якщо до війни я думав про те, що добре себе знаю, то на війні дійсно дізнався, що це не так. І саме в ситуаціях, пов’язаних із ризиком для життя, розумієш, на що ти здатний. Це, мабуть, і запустило в мене якийсь внутрішній механізм, коли вже інакше не можеш без того, щоб комусь допомогти, підтримати або якось проявити себе. І ти вже розумієш — це стає твоїм сенсом життя, тому що спокійне життя — це в минулому.

Зараз переважно переймаюся тими людьми, яким потрібна допомога. Це не просто ветерани, а ветерани, які отримали інвалідність, важкі травми, і коли вони звертаються по допомогу, то радію, що став одним із тих, хто може підштовхнути ситуацію до вирішення якоїсь важливої проблеми в житті таких людей. І це найкраща нагорода. В мене немає жодної нагороди, ні волонтерської, ні державної, але є найважливіші нагороди — це людські подяки.

— Ви головний консультант Уповноваженого президента України з питань реабілітації учасників бойових дій. Що зараз у роботі найскладніше?

— Ми програми пишемо і намагаємось їх запроваджувати. В Україні Київська область — єдина, де немає шпиталю для ветеранів війни. І ми розробили з фахівцями проєкт програми, обрахували її, продумали, на якій базі це створити, але є спротив, небажання деяких сил. Також з ініціативною групою ветеранів та волонтерів у Чернівецькій області намагаємось створити величезний Центр реабілітації учасників бойових дій, він може стати унікальним.

У нас дуже багато часу йде на боротьбу зі спротивом: спротивом місцевим, спротивом різних очільників, які не переймаються проблемами ветеранів, а інколи якщо й переймаються, то на це дивляться тільки як на можливість отримати якусь користь від ветеранських програм. Для нас це неприйнятно. Тому в нас іде постійна боротьба.

— А Invictus Games (Ігри Нескорених) будуть?

— Invictus Games перенесені на 2022 рік. Але Invictus Games — це проєкт, а хотілося б, щоб були можливості в Україні для всіх ветеранів і членів їхніх сімей. Тому що кількість ветеранів, учасників бойових дій збільшується, кількість, на жаль, тих, хто отримав різні травми, теж, і їм потрібно проходити процес реабілітації саме зараз.

І саме про це ми говорили минулого року, і Вадим Свириденко видав до президента України Національну стратегію фізкультурно-спортивної реабілітації ветеранів війни і членів їхніх сімей. І вона була затвер­джена 23 серпня 2020 року указом президента, треба її втілити.

Там дуже багато можливостей для всіх ветеранів і членів їхніх сімей, членів родин полеглих не тільки підтримувати свій стан здоров’я, там є можливості й для того, щоб знайти себе в цій сфері через працевлаштування, започаткування власної справи. Але знову є сили, які намагаються або створювати спротив, або використати якісь ветеранські можливості на свою користь. Це те, на що наша держава, на жаль, дуже сильно хворіє.

«Участь в АТО — ніби червоний спалах для кадровиків»

— Ви воювали на Дебальцевському плацдармі, так?

 — Так, у Чорнухиному. Дуже цікавий період, і мене тоді сильно вразило, як багато цікавих людей стали добровольцями. Пригадую розмову двох чоловіків. Вони були дуже різні — один із маленького селища, ніколи не користувався інтернетом, інший — з Києва, доцент університету Драгоманова. І мені дуже цікаво було дивитись, що з одного боку є людина землі, практик, а з іншого — людина знань.

На війні перемішались усі соціотипи, люди з вищою освітою і без освіти, з різною життєвою позицією, і вони доповнили один одного. І для України насправді це дуже важливо, тому що кожен, хто був на війні, за короткий час отримав не тільки досвід участі в бойових діях, а й багато різної цінної інформації від людей, з якими він у житті ніколи б не перетнувся.

— Після служби вам довелося створювати собі робоче місце самому.

— Після служби я шукав роботу. І куди б  надсилав своє резюме, оце останнє — участь в АТО — було ніби  червоним спалахом для кадровиків. Я почав займатись громадським життям, щоб дійсно відновити якусь втрачену внутрішню рівновагу. І це було створення Центру реабілітації учасників бойових дій «Катранка» в Одеській області.

Майже рік виходила програма «Життя після війни» на Українському радіо, і я згадую з великою вдячністю Людмилу Чернюк, з якою ми її створювали. Кожна передача починалась назвою «як»: «Як відновити своє здоров’я після війни», «Як повернути ветерана до родини» — ми постійно запрошували фахівців і відповідали на ті питання, які поставали щодня. І через деякий час я звернув увагу на те, що дуже часто в цих передачах я говорю або до себе, або до своєї дружини.

 І зараз я розумію, що дуже багато недосказано саме в ефірі. Тож рік тому вдалося запустити онлайн-марафон «Доба пам’яті».

— Як він починався?

— Напередодні Дня вшанування пам’яті захисників Донецького аеропорту я зателефонував фронтовому волонтеру Наталці Прилуцькій і запропонував: ми не маємо права пропустити такий важливий день, давай проведемо добу-марафон онлайн. Вона сказала, що це неймовірна ідея, і наступного дня ми її презентували в Київській міській державній адміністрації, там пішли нам назустріч, надали безкоштовно Колонний зал.

Я й не очікував, що прийде стільки людей, які хотіли розповісти свої спогади, — це родини загиблих, волонтери, добровольці, ветерани, скільки було творчих колективів, артистів, і у нас була така черга, що ми багатьом відмовляли, тому що протягом доби не могли дати всім можливість і висловитись, і виступити. Це був просто неймовірний досвід, до того ж без будь-якої підготовки.

І після цього родини полеглих, більшості полеглих в Іловайську, просили не залишати цю ідею. Згодом був наступний онлайн-марафон в Укрінформі у серпні 2020 року, після цього був онлайн-марафон, присвячений вшануванню пам’яті кіборгів ДАП в січні 2021 року, а в лютому 2021-го — онлайн-марафон, присвячений подіям у Дебальцевому. Але вже іншого рівня якості був останній проведений нами онлайн-марафон до Дня українського добровольця 12 березня в Київському міському Палаці ветеранів. І я радий, що поруч ті люди, які тебе відчувають, що ми говоримо однією мовою, що ми бачимо, як потрібно розвиватися.

Ми плануємо у квітні 2021 року зробити онлайн-вечір пам’яті журналістки і волонтерки Богдани Костюк. Ми хочемо презентувати з її мамою і подругою Наталкою Позняк книжку, де були видані роботи пані Богдани, і запросити всіх людей, які знали її і про яких писала пані Богдана. Хочемо подякувати їй за те, що вона була в житті кожного з нас. І я дуже сподіваюсь, що «Радіо «Свобода», де працювала пані Богдана, підтримає нас і стане співорганізатором такого важливого заходу.

«Сподіваюся, знову зустрінемося на «Катранці»

— Нагадувати про українських героїв — наш обов’язок. Під час онлайн-марафону, який проходив 29 серпня 2020 року, я запам’ятала Наталію Харченко, маму Євгена Харченка. Вразили її слова про те, що вона хотіла, аби на долі сина було написано «щастя», але вона пишається, що на долі написано «герой»...

— Це дійсно так. Насправді і Наталія Харченко, і Світлана Яцина, і Зоряна Кузьміна, ті жінки, які втратили своїх чоловіків і синів, розповідають, наскільки хлопці були в довоєнному житті щасливими, наскільки вони розуміли цінність життя і любили його. Але ми розуміємо, що в ці складні часи, коли потрібно зробити крок для того, щоб не постраждали інші: твоя родина, твої друзі, твоя країна, — робиш крок добровольцем і йдеш захищати все те, що для тебе цінне. Ціна, яку заплатили ці хлопці та дівчата, які не повернулися до своїх родин, величезна, а той біль, який тепер назавжди з їхніми рідними, неймовірний. Маємо завжди це пам’ятати.

— А в останній онлайн-марафон на День добровольця мені дуже запам’ятався Павло Пелешок...

— Він один з авторів документального фільму «Зима у вогні» — це ті хлопці, які під час Майдану з камерою брали інтерв’ю, знімали дуже важливі кадри, які побачили люди з інших країн. І цей фільм був номінантом на премію «Оскар». І Пелешок — один із таких людей, які створюють цінності, але про це мало говорять.

— Ви згадували про Центр реабілітації учасників бойових дій «Катранка», він досі існує?

— Він існує. На превеликий жаль, уперше через карантинні обмеження у 2020 році він не приймав жодної людини, але я дуже сподіваюсь, що в 2021 році ми зможемо не просто відновити прийом ветеранів з родинами, а наситимо їхнє перебування ще більшим змістом — фестивалями творчості, пісенними фестивалями, і хочу, щоб у цьому році Центр ожив і приїхали всі люди, які постійно телефонують, пишуть і сподіваються, що ми знову зустрінемось на Катранці й знову буде велика ватра саме в Одеській області.

Катранка — це в Татарбунарському районі на Одещині, заповідна зона на узбережжі Чорного моря. Там розташовано заповідник «Тузлівські лимани», в якому зупиняються птахи, що перелітають на зимівлю до інших країн. Там можна побачити тисячі пеліканів, тисячі інших видів птахів. Це такий куточок первозданної природи, де збираються саме ті люди і тварини, які шануються. Символічно, чи не так?